Ухвала суду № 26470527, 01.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

01 жовтня 2012 року м. Київ К-25169/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:Грембовського В.О.,відповідача:Чирви Д.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2010 р.

у справі №2а-857/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баски Плюс 2004-рік»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Баски Плюс 2004-рік»(далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2009 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 31.12.2008 р. №0001072304/0.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету земельного податку позивачем за період з 01.06.2008 р. по 01.11.2008 р., за результатами якої складено акт від 17.12.2008 р. №772-/2304/33229781.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог ст. 14 розділу 6 ст. 7 розділу 3 Закону України «Про плату за землю», у результаті чого занижено плату за землю за перевіряємий період на загальну суму 3 429 313,96 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 31.12.2008 р. №0001072304/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з земельного податку на загальну суму 4 787 042,34 грн. (у т.ч. 3 429 313,96 грн. - за основним платежем та 1 357 728,38 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявні у справі докази у їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

За змістом положень ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку встановлено Законом України «Про плату за землю».

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 №107-УІ (далі - Закон України №107), внесено зміни до Закону України «Про плату за землю», які набрали чинності з 01.01.2008 р., зокрема, статтю 7 доповнено частиною третьою, згідно якої у разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди розмір податку розраховується від суми, що дорівнює грошовій оцінці землі, але в будь-якому разі сума, від якої розраховується розмір податку, не може бути меншою ціни земельної ділянки, що вказана в угоді.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 зазначені зміни були визнані неконституційними, однак Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 03.06.2008 №309-УІ (далі -Закон України №309), який набув чинності з 04.06.2008 р., внесено аналогічні зміни до Закону України «Про плату за землю», а саме постановлено викласти частину третю ст. 7 вказаного Закону у такій редакції: «У разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди розмір податку розраховується від суми, що дорівнює грошовій оцінці землі, але в будь-якому разі сума, від якої розраховується розмір податку, не може бути меншою ціни земельної ділянки, що зазначена в угоді».

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, що зміни до статей 7 Закону України «Про плату за землю»у частині визначення земельного податку за земельні ділянки, які придбані на підставі цивільно-правових угод, застосовуються відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України № 107 та пункту 1 розділу II Прикінцевих положень Закону України №309.

Як вбачається з матеріалів справи, за даними державного земельного кадастру позивач є користувачем земельної ділянки площею 113,5298 га по вул. Озерній (вул. Богатирській, вул. Північній) в Оболонському районі, що була придбана на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.03.2007 р., укладеного між Київською міською радою (продавець) та позивачем.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з Договору купівлі -продажу від 15.03.2007 р., укладеного між Київською міською радою «Продавець»та позивачем, ціна купівлі-продажу спірної земельної ділянки становить 999 763 731,90 грн., відтак починаючи з 04.06.2008 р., дати опублікування Закону України №309, позивач повинен був сплачувати земельний податок у розмірі 1% від ціни земельної ділянки, що зазначена в угоді, тоді як позивач за вказаний період сплачував земельний податок у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки землі, що становить 159 931 735,50 грн.

Посилання позивача на той факт, що положення Закону №309 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, вказуючи при цьому на приписи ст. 4 Закону України «Про плату за землю», відповідно до яких ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону, обґрунтовано було відхилено судом першої інстанції зважаючи на те, що такі норми є загальними, відтак застосуванню підлягають положення спеціального закону, яким у даному випадку є Закону України №309.

Зважаючи на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що судом першої інстанції при постановленні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, було дотримано вимоги матеріального та процесуального права, у той час як судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення зазначене взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

Між тим, 08.02.2011 р. на адресу суду касаційної інстанції надійшло повідомлення ліквідатора позивача, з якого вбачається, що на підставі ухвали Господарського суду м.Києва від 07.12.2010 р. у справі №44/22-б юридичну особу позивача було ліквідовано у зв'язку з його банкрутством, що підтверджено відповідним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.12.2012 р.

Згідно з ч.2 ст.228 цього КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу. Суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

Відповідно до ч.5 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

З огляду на те, що судовою колегією встановлено законність прийнятого судом першої інстанції рішення та у зв'язку з ліквідацією юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Баски Плюс 2004-рік», суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання рішення суду першої інстанцій таким, що втратило законну силу, та закриття провадження у даній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 157, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2010 р. у справі №2а-857/09/2670 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2009 р. у справі №2а-857/09/2670 визнати такою, що втратила законну силу.

Провадження в адміністративній справі №2а-857/09/2670 закрити.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.

Суддя О.М. Нечитайло