Ухвала суду № 26467073, 11.10.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2012 р.Справа № 2-а/1570/3225/11

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Димерлія О.О. та Єщенка О.В.

при секретарі Івановій К.І.

за участю представників сторін:

від апелянта Беліогло А.В.

від позивача Єгорова О.О., Дмитрієва М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Буд гарант-інвест-55»до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області про визнання протиправним та скасування повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Буд гарант-інвест-55» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області про визнання протиправним та скасування повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що в акті перевірки №187/13/23-1008/34334724 від 06.04.2011р., на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідачем необґрунтовано зроблений висновок щодо неправомірного включення позивачем до складу податку на додану вартість та валових витрат вартість придбаних у ТОВ «Профстрой плюс ЛТД»та ТОВ «Интер-маркет ЛТД»товарів (робіт, послуг) на підставі первинних документів, складених на думку відповідача по нікчемним правочинам, укладеним ТОВ «БУДГАРАНТ-ІНВЕСТ-55»з ТОВ «Профстрой плюс ЛТД», ТОВ «Интер-маркет ЛТД». Крім того, позивач зазначав, що не погоджується з висновком відповідача про нікчемність угоди між ним та ТОВ «Профстрой плюс ЛТД», ТОВ «Интер-маркет ЛТД», оскільки зазначені висновки відповідача є лише припущеннями, не підтверджені відповідними доказами, окрім того акт перевірки не містить фактичних даних з посиланням на рішення суду, яке набрало законної сили про визнання угод недійсними, а відповідно висновок про нікчемність угод укладених між позивачем та ТОВ «Профстрой плюс ЛТД»та ТОВ «Интер-маркет ЛТД»зроблено з перевищенням повноважень, тому дії ДПІ у м. Южному Одеської області є незаконними, рішення прийняті в результаті цих дій є такими, що підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області №0000152310 та №00001423100 від 15.04.2011р.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у м. Южному Одеської області в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права , що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ТОВ «БУДГАРАНТ-ІНВЕСТ-55»зареєстровано виконавчим комітетом Южненської міської ради Одеської області 21.04.2006 року, номер запису ЄДР 1558102 0000 000289 (Т.2 а.с.78).

Відповідно довідки Головного управління статистики в Одеській області, одним із видів діяльності ТОВ «БУДГАРАНТ-ІНВЕСТ-55»є будівництво будівель (45.21.1).

21.04.2006 року позивач був взятий на облік ДПІ у м. Южному Одеської області за № 427 (Т. 2 а.с.80).

12.06.2006 року ТОВ «БУДГАРАНТ-ІНВЕСТ-55»отримало ліцензію Одеської обласної державної адміністрації серії АВ № 120613 на право провадження будівельної діяльності строком дії з 09.06.2006 року по 09.06.2011 року ( Т.2, а.с.72).

На підставі направлення від 29.03.2011 року №40 та наказу №104 «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки», виданих ДПІ у м. Южному Одеської області з 30.03.2011 року по 05.04.2011 року посадовими особами ДПІ у м. Южному проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «БУДГАРАНТ-ІНВЕСТ-55»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року, за наслідками якої складено довідку № 23/14/23-1007/34334724 від 06.04.2011 року.

На підставі направлення від 01.04.2011 року №45 та наказу № 170 «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки», виданих ДПІ у м. Южному (Т.1, а.с.47-48) з 04.04.2011 року по 06.04.2011 року посадовими особами ДПІ у м. Южному проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «БУДГАРАНТ-ІНВЕСТ-55»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року. Направлення про проведення перевірки вручено 04.04.2011 року під розпис директору Дмитрієву М.М.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем був складений акт №187/13/23-1008/34334724 від 06.04.2011р.

Не погоджуючись з зазначеним актом, позивач надав до ДПІ у м. Южному Одеської області заперечення на акт №187/13/23-1008/34334724 від 06.04.2011р. (Т.1 а.с.78-80).

14.04.2011 року відповідачем надано Висновок за результатами розгляду заперечення на акт перевірки ДПІ у м. Южному Одеської області від 06.04.2011 року №187/13/23-1008/34334724, яким залишено без змін висновки викладені в акті перевірки. (Т. 1 а.с.81-85).

На підставі вищезазначеного акту, відповідачем 15.04.2011 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0000142310 від 15.04.2011 року про донарахування податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму - 171655 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 85827,5 грн.; №0000152310 від 15.04.2011 року про донарахування податку на додану вартість за основним платежем на суму - 795 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 198, 75 грн. (Т.1 а.с.16, 18).

Державна податкова інспекція у м. Южному Одеської області в своїй апеляційній скарзі зазначає, що висновки щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентами можуть бути обґрунтовані наявними в базі даних податкових інспекцій контрагентів результатів перевірок. Проте з даною позицією погодитися не можна.

Між позивачем та ТОВ Профстрой плюс ЛТД»був укладений договір № 28 від 01.11.2010 року, предмет договору - виконання робіт по ремонту обладнання та монтажу металоконструкцій в цехах ВАТ «ОПЗ».

Судом першої інстанції вірно встановлено, що всі умови зазначеного договору сторонами були виконані: ТОВ «Буд гарант-інвест-55»прийняло роботу і оплатило її на умовах, передбачених договором, а ТОВ «Профстрой плюс ЛТД»виконало і передало роботу замовнику та одержало оплату, що підтверджується доданими до матеріалів справи документами (акти виконаних робіт: № № б/н від 30.11 2010р. на загальну суму 151 915,06 грн.; від 30.11.2010 року на загальну суму 135 037,34 грн.; від 30.11.2010 року на загальну суму 118 114,24 грн.; від 24.12.2010 року на загальну суму 70 540,08 грн.; від 24.12.2010 року на загальну суму 1325 477,68грн.; від 24.12.2010 року на загальну суму 89 460,00 грн.; від 24.12.2010 року на загальну суму 25 477,68 грн.; від 24.12.2010 року на загальну суму 203 154,83 грн.), податковими та видатковими накладними та платіжними дорученнями.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997р.(надалі Заакон) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що 7.4.1. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-В датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-В не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, алишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник юдатку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, в даному випадку контрагентами позивача були виписані податкові накладні з додержанням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "№ 168/97-В встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується, на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

В акті перевірки відповідач дійшов висновку, що згідно отриманого ДПІ у м. Іллічівську акту від 18.03.2011 року № 593/23-0302/37305586 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТД Интермаркет ЛТД» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень-січень 2010 року, з урахуванням відсутності у ТОВ «ТД Интермаркет ЛТД»необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, достатніх трудових ресурсів, угоди з контрагентами останнього за період грудень - січень 2010 року не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача.

Однак судова колегія вважає такі обгрунтування та висновки ДПІ 2 помилковими оскільки, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України, а саме 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідачем жодним чином не були підтверджені відомості, викладені в акті перевірки контрагента позивача щодо відсутності у нього необхідних умов для досягнення результатів господарської діяльності. Інформація про трудові ресурси контрагентів, складські приміщення та виробничі потужності не підтверджується первинними документами. Акт перевірки є лише документом, що засвідчує виявлені в ході перевірки обставини, однак, не представляє собою доказову базу на підтвердження тих чи інших обставин, які повинні підтверджуватись первинними документами. Також не є підставою для визнання нікчемною угоди у разі якщо контрагент за такою угодою неналежним чином оформляє податкову звітність.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції., тому підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду -без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 15.10.2012року.

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Димерлій О.О.

суддя Єщенко О.В.