Ухвала суду № 2646433, 15.05.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                       К-17136/06 ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

15 травня 2008 року                                                                                                  м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого –  Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

при секретарі: Євтушевському В.М.,

за участю представників:

від відповідача – Майор В.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Хустської ОДПІ Закарпатської області на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.10.2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 року по справі № 7/238-2002 за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Тібор» до Хустської ОДПІ Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді  Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03 жовтня 2005 року позовні вимоги ПВКП «Тібор» до Хустської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 190-23/20433646/2649/23 від 21.05.2002 року – задоволено частково, визнано недійсним рішення Хустської ОДПІ № 190-23/20433646/2649/23 від 21.05.2002р. про застосування та стягнення штрафних санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов’язкових платежів): щодо визначення позивачеві 15223,0 грн. податку на додану вартість; 20740,0 грн. податку на прибуток; 2023,0 грн. комунального податку; 1380,0 грн. збору за забруднення навколишнього природного середовища; 11505,0 грн. податку з власників транспортних засобів; в іншій частині позовних вимог провадження у справі закрито.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01 березня 2006 року, рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове, яким позов задоволено частково, визнано нечинним рішення Хустської ОДПІ від 21.05.02р. №190-23/20433646/264923 про застосування та стягнення штрафних санкцій донарахованих сум податків, зборів (обов’язкових платежів) стосовно ПВКП «Тібор» в частині донарахування, застосування та стягнення: податку на додану вартість – 10704 грн. основного боргу і 2676 грн. штрафних санкцій; податку на прибуток – 138270 грн. основного боргу і 69135 грн. штрафних санкцій; комунального податку – 153 грн. основного боргу і 1020 грн. штрафних санкцій, збору за забруднення навколишнього природного середовища – 20 грн. основного боргу і 680 грн. штрафних санкцій; податку з власників транспортних засобів – 6398 грн. основного боргу і 4080,94 грн. штрафних санкцій.

В частині визнання нечинним рішення Хустської ОДПІ від 21.05.02р. №19023/20433646/264923 про визначення ВКП «Тібор» плати за землю – 18273 грн. основного боргу і 12372,80 грн. штрафних санкцій провадження у справі закрито. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач 31 березня 2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою вищого адміністративного суду України від 11.09.2006 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі відповідачпросить скасувати судові рішення в частині визнання нечинним рішення Хустської ОДПІ від 21.05.2002р. №190-23/20433646/264923 про застосування та стягнення штрафних санкцій донарахованих сум податків, зборів (обов’язкових платежів) стосовно ПВКП «Тібор» щодо донарахування, застосування та стягнення:

- податку на додану вартість – 10704 грн. основного боргу та 2676 грн. штрафних санкцій;

- податку на прибуток – 138270 грн. основного боргу та 69135 грн. штрафних санкцій;

- комунального податку – 153 грн. основного боргу та 1020 грн. штрафних санкцій;

- збору за забруднення навколишнього природного середовища – 20 грн. основного боргу та 680 грн. штрафних санкцій;

- податку з власників транспортних засобів – 6398 грн. основного боргу і 4080,94 грн. штрафних санкцій,

та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін з огляду на наступне.

На підставі досліджених в судовому засіданні з дотриманням норм процесуального права доказів, судом було встановлено, що підставою для прийняття рішення Хустської ОДПІ №190-23/20433646/2649/23 від 21.05.2002р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання зі сплати ПДВ у сумі 12178 грн., податку на прибуток – 138270 грн., комунального податку у сумі 153 грн., плати за землю у сумі 18273 грн., збору за забруднення навколишнього природного середовища – 19,7 грн., податку з власників транспортних засобів у сумі 6398 грн. із застосуванням відповідних штрафних санкцій, на загальну суму 268181,80 грн. (основний платіж – 175292 грн., штрафні санкції – 92889,80 грн.), стали результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства ПВКП «Тібор» за період з 01.07.1999р. по 01.04.2002р., які були відображенні в акті від 21.05.2002р. №109/338-23.

Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4,  п.п.5.2.8 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат у 1999, 2000 роках в результаті віднесення на валові витрати дебіторської заборгованості, стосовно якої закінчився строк позовної давності та по якій не вжито заходів щодо її стягнення, а також порушення п.п.5.3.2 п.5.3 ст.5 зазначеного Закону в результаті віднесення до валових витрат витрат на придбання основних засобів в січні 2001р., які підлягають амортизації (придбання автомийки), суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали такі висновки такими, що не відповідають чинному законодавству.

Так, згідно із визначенням, наведеним в п.5.1 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.8 п.5.2 ст.5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не призвели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності.

Згідно із наведеним в п.1.25 ст.1 цього Закону визначенням, заборгованість по зобов’язаннях, за якою минув строк позовної давності є безнадійною.

З аналізу викладених норм можна зробити висновок, що заборгованість по зобов’язаннях, за якою минув строк позовної давності включається до складу валових витрат.

Щодо відображенням податковим органом в акті перевірки заниження позивачем валових доходів, то такий висновок спростовується положенням, закріпленим в ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки акт перевірки  не містить посилання відповідача на первинні документи бухгалтерського обліку, що свідчить про неповноту складення акту перевірки і ставить під сумнів вірність зроблених донарахувань з податку на прибуток.

Зазначене в акті перевірки порушення позивачем вимог п.п.7.3.1 п.7.3 та п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визнано судом правомірним.

Так, відповідно із п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти – дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої – дати інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону, суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у завітному періоді у зв’язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Оскільки судами встановлено, що по накладній № 26 від 03.12.1999р., податковій накладній № 26 від 03.12.1999р. ПВКП «Тібор» відпустило ПП Герич К.Ю. пиломатеріали хвойні необрізні в кількості 150 м.куб. по ціні 450 грн./м.куб. на загальну суму 64500 грн., в тому числі податок на додану вартість – 10755 грн., але при цьому позивачем не було включено до складу податкових зобов’язань за  грудень 1999 року вартість відпущених матеріальних цінностей, визначення податковим органом податку на додану вартість в сумі 1474 грн. і штрафних санкцій – 369 грн. є правомірним.

Посилання податкового органу в акті перевірки на інші порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» зроблені в порушення вимог чинного законодавства без посилань на первинні документи бухгалтерського обліку, якими фіксуються господарські операції.

Щодо донарахування позивачу комунального податку, судом апеляційної інстанції встановлено, що ПВКП «Тібор» є платником зазначеного податку відповідно до ст.15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.1993 року №6-93.

Відповідачем донараховано позивачу комунальний податок, виходячи із встановленої в ході перевірки середньоспискової квартальної чисельності працюючих по ПВКП «Тібор» у I-III кварталах 2000 року в кількості 15 чоловік.

Порядок розрахунку середньоспискової чисельності штатних працюючих передбачається Інструкцією зі статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві України, затвердженого наказом Міністерства статистики України від 07.07.95р. №171.

Податковим органом в акті перевірки не зазначено, на підставі яких первинних облікових документів ним виведено середньоспискову квартальну чисельність по ПВКП «Тібор»в кількості 15 чоловік, а тому не можна зробити висновок про правильність визначення позивачем розміру податку, що, в свою чергу дає підстави вважати нарахування цього податку неправомірним.

При цьому, перевіряючими зафіксовано факт, не спростований позивачем, щодо не подання останнім розрахунків комунального податку, за що відповідачем у відповідності з вимогами чинного законодавства до нього застосовано штрафну санкцію.

Щодо нарахування відповідачем плати за забруднення навколишнього природного середовища судом апеляційної інстанції було встановлено наступне.

Позивач – ПВКП «Тібор» в 2000 та 2001 роках проводило списання паливно-мастильних матеріалів згідно подорожних листів, використовуючи пересувні джерела забруднення.

При цьому в порушення вимог ст.44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст.3, ст.7 Інструкції «Про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища» розрахунки збору за забруднення навколишнього природного середовища до Хустської ОДПІ позивачем не подавались, нарахування та сплата зазначеного збору підприємством не проводилась.

Отже, донарахована сума збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2000 рік становить 16,3 грн., за 2001 рік – 3,4 грн.

Оскільки факт неподання звітності позивачем не спростований, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про правомірність застосування відповідачем до ПВКП «Тібор» штрафних санкції за неподання квартальних розрахунків.

Актом перевірки також було зафіксовано, що позивачем в розрахунок податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за 2001р. не включено автомобіль PEUGEOT(об’єм двигуна – 1950 см. куб.). Сума нарахованого податку становить 195,00 грн.

За 2002р. розрахунок позивачем не подано, чим порушено вимоги п.«в» п.п.4.1.4 п. 4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Сума донарахованого податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за 2002р. складає 6203 грн.

Нарахована сума податку за 2001р. перераховувалась до бюджету несвоєчасно та не в  повному обсязі, чим порушено ст.5, ст.6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», що призвело до нарахування податковим органом пені в розмірі 856,06 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 2051,32 грн.

Внаслідок допущених порушень загальна сума донарахованого податку за 2001 – 2002рр. склала 6398 грн.

Позивач, відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» є платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Неподання розрахунку за 2002р. і несвоєчасна сплата самостійно узгодженого податкового зобов’язання за 2001р. позивачем не спростовано.

Стосовно інших донарахувань, то вони здійснені відповідачем без врахування вимог ст.2 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» щодо визначення об’єктів оподаткування за цим Законом.

Висновки апеляційного суду відповідають вимогам чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 224, 231 та ч.5 ст.254   КАС України, колегія –

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Хустської ОДПІ Закарпатської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.10.2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 року– без змін.

Ухвала  набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.

Головуючий:/підпис/________Шипуліна Т.М.Судді:/підписи/________Бившева Л.І.________Костенко М.І.________Маринчак Н.Є.________Усенко Є.А.З оригіналом згідно.

Відповідальний секретар:                                                      

                       К-17136/06 ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

/вступна та резолютивна частини/

15 травня 2008 року                                                                                                  м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого –  Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

при секретарі: Євтушевському В.М.,

за участю представників:

від відповідача – Майор В.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Хустської ОДПІ Закарпатської області на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.10.2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 року по справі № 7/238-2002 за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Тібор» до Хустської ОДПІ Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді  Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія в порядку ч.3 ст.160 КАС України та керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 224, 231 та ч.5 ст.254   КАС України, колегія –

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Хустської ОДПІ Закарпатської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.10.2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 року– без змін.

Ухвала  набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.

Головуючий:/підпис/________Шипуліна Т.М.Судді:/підписи/________Бившева Л.І.________Костенко М.І.________Маринчак Н.Є.________Усенко Є.А.З оригіналом згідно.

Відповідальний секретар: