Ухвала суду № 26455532, 25.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2012 р. м. Київ К-33574/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

за участю секретаря судового засідання Мартиненко І.В.,

представників позивача Бондаренко І.В., Плісак С.В., відповідача Литвин Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 у справі № 2а-41073/09/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства "Євроцемент-Україна"

до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення та акту перевірки, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення -рішення від 26.08.2009 № 0002792301/3, яким позивачу Державною податковою інспекцією визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 10 791 235,20 грн. та акт перевірки.

Судом першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково. Провадження у справі щодо визнання акту перевірки таким, що складений з порушенням чинного законодавства, та його скасування -закрито. Спірне податкове повідомлення - рішення скасовано. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. держмита.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального правав, просить судові рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду позивачем в порядку статей 49, 216 Кодексу адміністративного судочинства України було надіслано лист, з якого вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Євроцемент-Україна" є правонаступником ВАТ "Євроцемент-Україна" згідно рішення загальних зборів акціонерів від 25.04.2011, яким змінено організаційно правову форму первісного позивача у справі.

У відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допускає заміну позивача у справі - Відкрите акціонерне товариство "Євроцемент-Україна" на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство "Євроцемент-Україна".

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що передумовою визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток відповідно до спірного податкового повідомлення -рішення, прийнятого за наслідками адміністративного оскарження, на підставі акту перевірки від 23.01.2009 № 51/23-104/00293060, слугував висновок контролюючого органу, викладений в зазначеному акті перевірки, про порушення позивачем п. 1.1, п. 1.2, п. 1.6, п. 1.32 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.2, п. 5.6, п. 5.7, п. 5.9 ст. 5, п. 8.6, п. 8.7 ст. 8, п. 11.2, п. 11.3 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями). Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що: позивачем занижено валовий дохід та завищено валові витрати внаслідок неправильного відображення в податковому обліку бухгалтерських даних підприємства, зокрема завищено та занижено показники рядків 01.2 Декларацій "Приріст балансової вартості запасів", 04.1 "Витрати на придбання товарів", 04.3 "Витрати на оплату праці", 04.4 "Сума страхового збору до фондів державного загальнообов'язкового страхування"; позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат частину сплаченої комісійної винагороди, нарахованої на витрати з перевезення комісійного товару; договори з придбання послуг по комерційному обстеженню вагонів та операції з придбання підшипників, виконані не у межах господарської діяльності Товариства; завищено амортизаційні відрахування за 2007 рік.

Так, ухвалюючи судові рішення про задоволення позову в частині висновків податкової перевірки щодо заниження валових доходів та завищення валових витрат у зв'язку з неправильним відображенням в податковому обліку бухгалтерських даних підприємства, що призвело до заниження позивачем суми податкового зобов'язання з податку на прибуток, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що такі висновки а порушення вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327, були зроблено відповідачем без посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення до складу валових витрат частини комісійної винагороди комісіонерам на товар, який не переданий за договором комісії.

Так, судами було встановлено, що ВАТ "Балцем", правонаступником якого є позивач (комітент), укладені договори комісії на реалізацію продукції власного виробництва від 28.12.2006 № ЕЦГ-У/04/01/07 та від 31.12.2007 № ЕЦГУ/01/01-1/08 з ВАТ "Євроцемент груп-Україна", від 02.01.2007 № ЕЦГ-Б/К/01.07 та від 01.02.2008 № ЕЦГ-Б/К/1/08 з Балаклійською філією ВАТ "Євроцемент груп-Україна", від 01.02.2007 № ЕЦГ-99/02/07 та від 01.04.2008 № ЕЦГ-К/99/04/08 з Краматорською філією ВАТ "Євро цемент груп-Україна", від 01.02.2007 № ЕЦГ-СФ/Б/01/07 та від 01.02.2008 № ЕЦГ-СФ/Б/01/08 з Кримською філією ВАТ "Євро цемент груп-Україна".

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач має право віднести до складу валових витрат тільки ті суми, які нараховані у зв'язку зі сплатою комісіонерові комісійної винагороди, нарахованої на виручку від реалізації товару, і не має права на віднесення сум до складу валових, нарахованих у зв'язку з понесенням витрат на перевезення товару, оскільки за умовами договору сума комісійної винагороди становить 15 % від суми всієї виручки від реалізації товару, транспортні витрати не входять у вартість товару, а тому позивач не мав права нараховувати комісійну винагороду на витрати за перевезення товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, умовами договорів комісії визначено, що сума комісійної винагороди, яка повинна бути виплачена комісіонеру, становить 15 % від суми всієї виручки від реалізації товару.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" не визначено терміну "виручка від реалізації товару". Відсутній і Закон, що регулює подібні відносини. Тому суд касаційної інстанції, виходячи з вимог ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено застосування судом аналогії права за відсутності закону, що регулює подібні відносини, вважає за правильне визнати обґрунтованим застосування судом апеляційної інстанції до даних відносин з метою з'ясуванні суті поняття "виручка від реалізації товару" положень ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 № 727/98, відповідно до якої виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Також, за умовами договору комісіонер забезпечує відшкодування комітентові залізничного тарифу. Тобто, після реалізації комісійного товару комісіонер отримує кошти за перевезення товару від кінцевого покупця та згідно із договорами комісії перераховує їх комітентові (позивачеві) з метою відшкодування понесених витрат по залізничному тарифу.

Отже, вартість перевезення комісійного товару фактично сплачується покупцями при придбанні такого товару, а тому отримані позивачем від комісіонера на розрахунковий рахунок суми коштів як компенсація покупцями транспортних витрат є також виручкою від реалізації товару, яка за своє суттю є доходом, що збільшує економічні вигоди позивача.

Оскільки позивач обраховував суми комісійної винагороди від суми всієї виручки від реалізації товару, в тому числі від суми виручки від реалізації товару у вигляді надходження на розрахунковий рахунок грошових коштів від комісіонера, сплачених покупцями як компенсація залізничних витрат через комісіонера, відсутні підстави для висновку про нарахування комісійної винагороди у завищеному розмірі.

При цьому судам попередніх інстанцій досліджено документальне підтвердження понесених комісійних витрат (платіжні доручення, звіти комісіонерів, акти приймання -передачі послуг).

Судами попередніх інстанцій також правомірно зроблено висновок щодо господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами (ДП "Трансгарант Україна", ТОВ "Універсалспецбуд МРП", ТОВ "Спецтеххімпостачання").

Як встановлено судами, відповідно до договорів, укладеними між позивачем та ДП "Трансгарант Україна" від 28.04.2006 № 8/12-06 та з ТОВ "Універсалспецбуд МРП" від 02.04.2007 № 67/12-07, останні в якості експедитора, оператора-координатора за завданням позивача (замовника) надали послуги з перевірки придатності вагонів у комерційному відношенні до моменту фактичного навантаження, про що складені відповідні акти виконаних робіт (надання послуг).

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не має права на формування валових витрат за даними операціями з придбання у контрагентів (ДП "Трансгарант Україна", ТОВ "Універсалспецбуд МРП") послуг з комерційного обстеження вагонів, оскільки первинні документи: договори та акти виконаних робіт по комерційному обстеженню вагонів не відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у зв'язку з відсутністю даних щодо обсягів та змісту наданих послуг, інформацію по фактично понесеним витратам на надання таких послуг, а відтак не можуть підтверджувати фактичне надання послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю.

Як достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, більш детальний перелік послуг зі здійснення перевірки придатності вагонів в комерційному відношенні до моменту фактичного навантаження, наданих на виконання договорів транспортного експедирування, визначено у звітах, підписаних посадовими особами позивача та експедиторами, які містять відомості про кількість обстежених вагонів та їх номера.

При цьому судами встановлено, що первинні документи, на які посилається податкова інспекція як на такі, що не мають юридичної сили, відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки містять інформацію про послуги, їх вартість, одиницю виміру.

Отже, судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного придбання позивачем послуг, встановлено зв'язок між фактом придбання таких послуг і господарською діяльністю платника податку, і, за наявності таких доказів, як договори, акти виконаних робіт (послуг), податкові накладні, платіжні доручення, які підтверджують факт надання таких послуг, достовірно встановлена реальність здійснення господарських операцій, за наслідками яких сформовано валові витрати.

Щодо фінансово -господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Спецтеххімпостачання" на підставі договору поставки товару (підшипників) від 27.06.2007 № 53/07-07 позиція податкового органу полягає у тому, що позивачем завищено валові витрати за операціями з придбання підшипників, оскільки укладений договір є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, а відтак, в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України, є нікчемним. Суперечність договору інтересам держави і суспільства податковий орган обґрунтовує не виявленням в ході перевірки підтверджуючих документів щодо руху товару від продавця (постачальника) до перевізника, покупця, а також документів, що підтверджують прийняття та відвантаження товару, не знаходженням підприємства-контрагента за юридичною адресою, а також відсутністю у останнього виробничих потужностей.

З цього приводу судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо реального придбання позивачем товару (підшипників) і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: видаткових та податкових накладних, паспортів підшипників, актів вхідного контролю підшипника, платіжних доручень, актів списання матеріальних цінностей на виробничі потреби (на реконструкцію обертальної печі), належного відображення операцій з придбання та подальше використання у бухгалтерському обліку, - встановлена реальність здійснення господарських операцій.

Частиною 1 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу своїх висновків, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що за обставин, які склалися у даному випадку, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем таких доказів надано не було. Також податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі досліджені судами первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків.

Позиція податкового органу про придбання позивачем обладнання без мети використання його у господарській діяльності встановленими судами обставинами не підтверджується.

Посилання податкового органу на не виявлення в ході перевірки підтверджуючих документів щодо руху товару від продавця (постачальника) до перевізника, покупця, не знаходження підприємства-контрагента за юридичною адресою, а також відсутність у останнього виробничих потужностей, само по собі не може бути підставою для висновків про нікчемність договору через суперечність його інтересам держави і суспільства, оскільки для встановлення факту нікчемності правочину, необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів.

Щодо посилань податкового органу у касаційній скарзі на невірне застосування судами положення пп. 8.6.1 п 8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відносно заниження позивачем одного з елементів оподаткування (амортизаційних відрахувань), що призвело до неправомірного визначення податку на прибуток у відповідному періоді, суд касаційної інстанції також погоджується з висновками попередніх інстанцій про недоведеність відповідачем використання позивачем інших, не передбачених пп. 8.6.1 п 8.6 ст. 8 цього Закону норм амортизації.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у даному випадку також керувались положеннями Закону України Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який на момент виникнення спору є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Положеннями пп. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ визначено, що платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити останню протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку.

Підпунктами 5.1, 17.2 Закону № 2181-III установлено порядок виправлення самостійно виявлених помилок, допущених у минулих звітних періодах при розрахунку податку на прибуток. Згідно з цими нормами помилку може бути виправлено одним із таких способів: через уточнюючий розрахунок, через поточну декларацію, через нову декларацію (якщо помилку виявлено до закінчення граничного строку подання декларації).

У відповідності до цих норм позивачем було використано право на виправлення помилки, допущеної у податковій звітності, через нову декларацію, а про факт самостійного виявлення помилки в нарахуванні амортизації повідомлено відповідача пояснювальною запискою.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 у справі № 2а-41073/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко