Ухвала суду № 26455620, 08.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/68872/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Тростянецької державної податкової інспекції у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 р.

у справі №2-а-48/10/0270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Альянс»

до Тростянецької державної податкової інспекції у Вінницькій області

та Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення бюджетної заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Альянс»(далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Тростянецької державної податкової інспекції у Вінницькій області та Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області (далі-відповідачі) про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення бюджетної заборгованості.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 р., адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.12.2009 р. №0000582355/0 та №0000602355/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у сумі 886 755,00 грн. та 1700,00 грн. державного мита, сплаченого згідно платіжного доручення від 11.01.2010 р. №345.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено позапланову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань достовірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.09.2007 р. по 31.10.2009 р. та достовірності формування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за вересень, жовтень, листопад, грудень 2007 р., липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2008 р. та січень, липень, серпень 2009 р., які виникли за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в поданих уточнюючих розрахунках у жовтні 2009 р., результати якої викладено в акті від 18.12.2009 р. №410/23-32704323.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4, пп.7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.5.12, пп.5.12.2 п. 5.12 розділу 5 наказу ДПА України від 30.05.1997 №166, що полягало у завищенні заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість на 815 524,0 грн.; пп. 7.7.2, 7.7.3, пп. 7.7.3, пп. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено заявлену суму бюджетного відшкодування на 174 021,00 грн.; п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме -заниження суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на суму 204 782,0 грн.

На підставі вказаного акта перевірки контролюючим органом були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 18.12.2009 р. №0000582355/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 815 524,0 грн. та №0000602355/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 245 272,00 грн. (у т.ч. 178 507,00 грн. -основного платежу та 66 765,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень було встановлення контролюючим органом факту, що при реалізації придбаних автомобілів та визначенні бази оподаткування податком на додану вартість позивачем було використано вартість поставки таких транспортних засобів, встановленої на основі усної домовленості з покупцем, яка була нижчою ніж митна вартість таких автомобілів.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

За змістом положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому за правилами пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Отже, законом встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

У той же час, згідно п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону, для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації.

У справі що розглядається, об'єктом оподаткування спірних податкових зобов'язань були операції з поставки товарів на території України, відтак база оподаткування таких операцій повинна визначатися за правилами п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість». Вказана правова норма не прив'язує визначення бази оподаткування податком на додану вартість до митної вартості товарів. Митна вартість товарів може бути застосована виключно для визначення бази оподаткування при імпорті товарів відповідно до п.4.3 ст.4 вказаного Закону, тобто до спірних операцій з поставки товарів на території України вона не застосовується.

Зважаючи на викладене, судова колегія суду касаційної інстанції, погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що посилання відповідача на порушення позивачем п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»є безпідставними, оскільки вказана норма встановлює правила оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованого товару, правильність якого податковим органом не оспорювалась.

Судовими інстанціями також було встановлено, що позивачем згідно поданих у жовтні 2009 р. уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість за період з 01.09.2007 р. по 31.10.2009 р. збільшено суму від'ємного значення вказаного податку, що підлягає поверненню на розрахунковий рахунок позивача на 886 755,00 грн.

У листопаді 2009 р. підприємством у відповідності до вимог пп.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника.

Так, з матеріалів справи вбачається, що при визначенні суми бюджетного відшкодування, що підлягає сплаті до бюджету по заявлених уточнюючих розрахунках у зв'язку із ввезенням товару на митну територію України позивачем сплачено податок на додану вартість у розмірі 1 224 501,00 грн.

У поданих до податкового органу деклараціях з податку на додану вартість позивач відобразив не всю суму кредиту, а тільки його частину у розмірі 337 746,0 грн. Залишок суми податкового кредиту у сумі 886 755,00 грн. позивачем заявлений до відшкодування в уточнюючих розрахунках за вказані періоди, які подані у жовтні 2009 року та заявах про повернення суми бюджетної відшкодування, поданих у листопаді 2009 р.

Відтак, при підтвердженості факту сплати позивачем суми податку на додану вартість у ціні придбаних товарів у розмірі 1 224 501,00 грн., та зважаючи на те, що законодавчо закріпленою підставою для бюджетного відшкодування є фактична сплата податку отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), то розрахунок суми бюджетного відшкодування за листопад 2009 р., відповідає положенням пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому суди попередніх інстанцій правомірно визнали такими, що не ґрунтуються на вказаних правових нормах, доводи податкової інспекції про відсутність у позивача права на врахування спірної суми при визначенні суми податку, що підлягає поверненню з бюджету за листопад 2009 року.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає правомірними висновки судових інстанцій при визначенні того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а спірні податкові повідомлення-рішення -скасуванню.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Тростянецької державної податкової інспекції у Вінницькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 р. у справі №2-а-48/10/0270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.