Ухвала суду № 26452088, 10.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8540/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"10" жовтня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Блажієвській А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.08.2012 року по справі за позовом приватного акціонерного товариства «Промислово-геофізична компанія надра»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ПрАТ «Промислово-геофізична компанія надра»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 24.04.2012 р. №№ 0001132260, 0001142260, якими відповідно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 3 792 389,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 232 251,00 грн. та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 040 859,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.08.2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та скасував його. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію, з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., якою встановлено, що позивач у періоді з 01.01.2011р. по 31.03.2011р. мав взаємовідносини з контрагентами - ТОВ «ТДК Трейд», ТОВ «Росаріо», ТОВ «Ельверіс», ТОВ «Майвін».

На підставі акту податковим органом зроблено висновок, що всі правочини (договори), укладені між позивачем та даними товариствами є нікчемними, отже не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а виписані зазначеними контрагентами, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги.

Даного висновку ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС прийшли в звязку з тим, що:

1) в провадженні СВ ПМ Бориспільської ОДПІ в Київській Області перебуває кримінальна справа № 05-8685 порушена за фактом скоєння невстановленими слідством особами фіктивного підприємництва, тобто створення ТОВ «Росаріо»з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

2) Бориспільською ОДПІ складено акти від 20.05.2011 р. № 409/7/23-1/37391130 та від 11.07.2011 р. № 491/23-1/37391130 з питань дотримання вимог податкового законодавства, за висновками яких правочини здійснені від імені ТОВ «ТДК Трейд»мають ознаки нікчемності та є нікчемними.

3) Згідно протоколу допиту директора ТОВ «Росаріо»від 29.12.2011 р., ОСОБА_2 не являється засновником чи директором будь-яких підприємств на території України, про ТОВ «Росаріо»йому нічого не відомо і не є його засновником чи директором, а також копія протоколу допиту свідка, а саме матері директора ТОВ «ТДК Трейд»ОСОБА_3, згідно з яким встановлено, що ОСОБА_4 за кордоном не був та не є директором чи засновником підприємств в Україні, в тому числі й ТОВ «ТДК Трейд».

4) Відповідно до висновку спеціаліста СТКЗР по обслуговуванню м. Бровари та Броварського району Київської області НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області майора міліції Лавріненко Л.М. від 13.04.2011 р. № 95 підписи гр. ОСОБА_4, в переданих на дослідження документах виконані не гр. ОСОБА_4, а іншою особою.

5) ДПІ у Печерському районі м. Києва складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ельверіс»від 31.01.2012 р. № 2353/7/23-410, яким встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, що ставить під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності, та акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Майвін»від 27.02.2012 р. № 4696/7/23-611, яким зафіксовано, що взаємовідносини підприємства з підприємствами-постачальниками мають ознаки фіктивності.

Отже, прийняттю спірних рішень податкового органу слугували акти перевірки інших податкових органів та показання осіб, які стосувалися виключно контрагентів позивача та не підтверджені належними і допустимими доказами, а тому мають сумнівний характер. Жодного слова про якісь порушення вимог чинного законодавства позивачем даними актами та протоколами встановлено не було. Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи наявні видаткові та податкові накладні, виписки з банку, які оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, відтиски мокрих печаток, підписи уповноважених осіб, а також те, що видані позивачу податкові накладні належно оформлені контрагентом, який на момент їх видачі знаходився в Єдиному державному реєстрі, був зареєстрованим платником податку на додану вартість, колегія суддів вважає помилковими доводи відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит.

За п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Також в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення пункту 1.8 статті 1 цього Закону щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Така правова позиція викладена й в постанові Верховного Суду України від 29.10.2010 року № 21-14а10 за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської ОДПІ Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Отже, укладаючи угоду із своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

Необхідно зауважити, що ПрАТ «Промислово-геофізична компанія надра»були вчинені всі необхідні дії, починаючи з укладання договору та проведення оплати товару до реалізації його контрагентам. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності»здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірне податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом передчасно.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, орган державної податкової служби не наділений правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, їм надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

Тому податкова інспекція має право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Так, Відповідно до пп. 14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До складу витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у< зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно пп. 139.1.9. п. 139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні належним чином оформленні первинні документи.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Позивачем не було надано всіх первинних документів по його взаємовідносинам з ТОВ «ТДК Трейд», ТОВ «Росаріо», ТОВ «Майвін», оскільки такі документи вилучені у позивача під час проведення обшуків 25.10.2011 р. слідчим СВ ПМ Бориспільської ОДШ капітаном податкової міліції Кольцовим О.П. та 24.05.2012 р. працівниками податкової міліції ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних протоколів обшуків.

В той же час, існування первинної документації, яка в повному обсязі підтверджує взаємовідносини та взаєморозрахунки позивача з контрагентами - ТОВ «ТДК Трейд», ТОВ «Росаріо», ТОВ «Ельверіс», ТОВ «Майвін», відповідачем жодним чином не заперечується та не спростовується.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до аналогічного з судом першої інстанції висноку, що позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення витрат, на оплату наданих контрагентами послуг за відповідними договорами, до складу валових витрат підприємства.

Не можливо не зазначити, що у відповідності до вимог п. 86.9 ст. 86 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.08.2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Ісаєнко Ю.А.

Повний текст ухвали виготовлено 15.10.2012 року.