Ухвала суду № 26451158, 22.09.2011, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

УХВАЛА

іменем України

"22" вересня 2011 р. Справа № 2а/1770/2130/2011

номер рядка статистичного звіту 8.2.6

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Бондарчука І.Ф.

суддів: Охрімчук І.Г.

Хаюка С.М.,

при секретарі Феськовій М.Ю. ,

за участю представників сторін:

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "14" липня 2011 р. у справі № 2а/1770/2130/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальнвстю "Курс Інвест" до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Курс Інвест" звернулося до суду з позовом в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003612342/0 від 08.10.2010 року. Вказане рішення вважає протиправним , оскільки товариство має належним чином оформлені документи,що підтверджують його господарську діяльність . Також із зміст акту перевірки свідчить, що податковим органом перевірка проведена не за рахунок аналізу первинних документів обліку, а на підставі даних регістрів бухгалтерського обліку, що саме по собі є неприпустимим заходом.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Встановлено, що планова виїзна документальна перевірка позивача за період його діяльності з 20.11.2008 року по 30.06.2010 року, проведена відповідачем з 13.09.2010 року по 24.09.2010 року , її результати оформлені актом №1505/23-100/36222090 від 29.09.2010 року.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0003612342/0 від 08.10.2010 року, згідно якого ТОВ "Курс Інвест" визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" в розмірі 75147,00 грн., в тому числі за основним платежем - 50098,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 25049,00 грн. .

Позивач оскаржував рішення в адміністративному порядку до начальника ДШ у м. Рівне, голови ДПА в Рівненській області та ДПА України, долучаючи до скарг копії первинних документів, які підтверджують валові витрати, зняті за висновками акту перевірки (а.с.36-37,40-41,44-48). Рішеннями керівників податкових органів №54146/25-09 від 15.12.2010 року, №3320/25-16/515 від 22.02.2011 року та № 8181/6/25-0515 від 29.04.2011 року, відповідно, скарги платника залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0003612342/0 від 08.10.2010 року, без змін.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, що був чинним на час існування відповідних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до положення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, не включаються до складу валових витрат, зокрема, будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. В свою чергу, стаття 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року (Правила ведення податкового обліку) не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат. Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинних документів, які встановлені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІУ від 16.07.1999 року, тобто документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, підставою для формування валових витрат є наявність належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують понесені підприємством видатки. При цьому, слід враховувати, що з урахуванням вимог пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, в податковому обліку відображаються виключно господарські операції вчиненні підприємством в рамках господарської діяльності та спрямовані на отримання в майбутньому прибутку.

Судом першої інстанції встановлено , що суми валових витрат, які включалися позивачем до рядку "04.1." - "витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у рядку 04.11" декларацій за податку на прибуток за І квартал 2009 року, за II квартал 2009 року, за III квартал 2009 року, за IV квартал 2009 року, за І квартал 2010 року, за II квартал 2010 року в повній мірі підтверджені первинними документами обліку - актами здачі-приймання виконаних робіт, видатковими накладними та ВМД . Вказані документи оформлені належним чином, скріплені печатками та підписами сторін.

Витрати по рядку "04.13." - "інші витрати, крім зазначених у 04.1-04.12", що до таких витрати позивачем було включено: безвідсоткову фінансову допомогу, курсову різницю, банківські послуги поточного періоду та банківські послуги попередніх періодів. Завищення витрат констатовано податковим органом лише по трьох останніх, при цьому видатки на банківські послуги попередніх періодів в розмірі 20836,00 грн. кваліфіковано просто, як витрати попередніх періодів, без уточнення їх характеру.

До валових витрат належать витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ, включаючи плату за розрахункове обслуговування, отримання гарантій, вексельного авалю, факторингових і довірчих операцій, облік боргових вимог і зобов'язань, включаючи цінні папери, поштово-телеграфних послуг та інших витрат, пов'язаних з грошовим обігом.

Позивач здійснював операції з придбання товарів у нерезидентів , розрахунки за які проводив у іноземній валюті. Відповідно до цього був змушений придбавати валюту для розрахунків за товари з нерезидентами та проводити такі розрахунки через обслуговуючий його банк. Природно, що у в цьому випадку вартість послуг банку з купівлі іноземної валюти і її передачі банку-нерезиденту включається до ціни придбання таких товарів і враховується у складі валових витрат такого платника податку.

Позивачем в повній мірі документально підтверджено законність формування валових витрат по адміністративним витратам, до яких віднесено плату за розрахунково-касове обслуговування, за комісію банку та за інші послуги банку.

Крім того , операція по рядку "04.13.", по якій податковим органом в акті перевірки констатовано порушення визначена, як витрати позивача в сумі 29740,70 грн., що виникли за рахунок курсової різниці від операційної діяльності. Окрім того, що такий термін чинним на той час законодавством про оподаткування передбачений не був, він фактично вжитий для позначення операцій з відображення у податковому обліку різниці між вартістю валюти в момент оприбуткування товару та в момент його оплати нерезиденту.

Встановлено, що позивач здійснював перерахунок балансової вартості заборгованості, яка виражена в іноземній валюті за отриману продукцію у гривні за курсом НБУ, що діяв на дату сплати такої заборгованості, яка виникла в результаті отримання від нерезидента продукції, і обліковувалась в бухгалтерському обліку як заборгованість перед нерезидентом за отримані товари. Результати перерахунків балансової вартості заборгованості обліковувались позивачем на відповідному бухгалтерському рахунку, а витрати від перерахунків балансової вартості заборгованості позивач включав до складу валових витрат і відображав в деклараціях з податку на прибуток підприємства у складі інших витрат, зокрема, в рядку "04.13.".

Згідно пп.7.3.2 п.7.3 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, яка визначена відповідно до пп. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї ж статті та не підлягає перерахунку у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Відповідно до пп. 11.2.3 п.11.2. ст .П даного Закону, датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів.

Правила визначення балансової вартості валюти вказані в п.7.3 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, однак при його застосуванні необхідно врахувати ту обставину, що на момент оприбуткування товару валюта у позивача ще була відсутня і обчислити її балансову вартість було неможливо. Тому суму (розмір) валових витрат згідно з правилами п.7.3 вказаного Закону можна було визначити лише після оплати товару, коли вже відома балансова вартість валюти, витраченої на придбання цих товарів.

З викладеного вбачається , що позивач придбавав валюту для оплати придбаних за імпортними контрактам та проданих товарів, а тому балансова вартість підлягала обчисленню з використанням другого із методів - за пп.7.3.4.

Оскільки для оплати вартості отриманого товару іноземна валюта спеціально придбавалася підприємством, то згідно з пп.7.3.4 п.7.3. ст.7 вищезазначеного Закону сума гривень, сплачена позивачем у зв'язку з купівлею іноземної валюти (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), є балансовою вартістю такої іноземної валюти. При цьому законодавством надано право платнику податків на відображення у складі валових витрат реальної суми витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг) в іноземній валюті, шляхом включення до складу валових витрат суми балансової вартості іноземної валюти, що буде витрачена на придбання зазначених товарів (робіт, послуг). Таким чином позивач, керуючись нормами пп.7.3.2, 7.3.4 п.7.3 ст.7, пп.11.2.3 п.11.2. ст.П Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, правомірно збільшував валові витрати на дату фактичного отримання товарів за їх вартістю згідно з ВМД і після придбання валюти в оплату вартості раніше отриманих товарів та визначення її фактичної балансової вартості уточнював суму валових витрат - в розмірі балансової вартості придбаної валюти.

Тому, збільшивши валові витрати на момент фактичного отримання товару по їх вартості за валютним (обмінним) курсом НБУ на дату оприбуткування позивач діяв у відповідності до пп.7.3.2 п.7.3.ст.7 та пп.11.2.3 п.11.2 ст.П Закону, а наступне збільшення суми валових витрат з урахуванням фактичного визначення балансової вартості валюти, здійснене позивачем, відповідає вимогам пп.7.3.2, 7.3.4 ст.7 Закону.

З матеріалів справи вбачається ,що суми валових витрат, які включалися позивачем до рядку "05.2." декларацій з податку на прибуток в повній мірі підтверджені первинними документами обліку, які оформлені належним чином

Зідно пп.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, що якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку ,з яким погоджується колегія суддів , що валові витрати за охоплений перевіркою період формувалися позивачем у повній відповідності до вимог чинного на той час податкового законодавства на підставі належним чином оформлених первинних документів обліку, обгрунтовано та правомірно.

Крім того як зазначив суд першої інстанції акт перевірки, на підставі якого винесено спірне податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №327 від 10.08.2005 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за №925/11205, що був чинним до 31.01.2011 року.

За таких обставин доводи позивача , наведені в апеляційній скарзі , спростовуються матеріалами справи , а висновок суду першої інстанції є таким , що грунтується на належних та допустимих доказах.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку ,що судом першої інстанції належним чином з"ясовано обставини справи та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права,які могли призвести до зміни чи скасування постанови суду не встановлено.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,212,254Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 липня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя І.Ф.Бондарчук

судді: І.Г. Охрімчук

С.М.Хаюк

Повний текст ухвали виготовлено 27.09.2011 року

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Товариство з обмеженою відповідальнвстю "Курс Інвест" вул.Відінська 39б,кв.13,м.Рівне,33000, рек. з пов.

3- відповідачу Державна податкова інспекція у м.Рівне вул. Відінська, 8,м.Рівне,33023, рек. з пов.