Постанова № 26446202, 27.09.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-16819/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"27" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АТР" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2012 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТР" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2011р., -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2012 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким слід задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ДПА у м. Києві проведено перевірку ТОВ «АТР»за результатами якої 26.05.2011р. складено акт №31/35-40/31778394 про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні фінансово-майнових відносин з ПП «ТД Фаворит Плюс»за період з 01.04.2008р. по 31.12.2010р.

Актом перевірки встановлено порушення п. 3.1 статті 3, п.п. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 та п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5, п. 10.1 статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 65101,00грн. за відповідні періоди: за ІІІ квартали 2008 року -19 428грн., за 2008 рік -38 870,00грн., за І квартал 2009 року -6 585,00грн., за півріччя 2009 року -15 021,00грн., за ІІІ квартали 2009 року -17 539,00грн., за 2009 рік -19 541,00грн., за І квартал 2010 року -2 199,00грн., за півріччя 2010 року -2 895,00грн., за ІІІ квартали 2010 року -6 494,00грн., за 2010 рік -6 690,00грн., п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р., в результаті чого підприємство занижено ПДВ всього на загальну суму 44 496,00грн., у тому числі по періодах: серпень 2008 року -10 190грн., вересень 2008 року -10 839грн., жовтень 2008 року -17 310грн., грудень 2008 року -6 157грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.06.2011р. №0005393540, яким за порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у зв'язку з чим збільшено суму податкового зобов'язання за основним платежем на суму 44 496грн. та штрафні санкції на суму 11 124 грн. та №0005403540, яким за порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем на суму 65 101грн. та штрафні санкції на суму 16 275грн.

Крім того, посилаючись на положення ст. 215, ст. 203 ЦК України відповідач вважає, що наведені правочини є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Суд першої інстанції, погоджуючись з висновком податкового органу про завищення ТОВ «АТР»податку на прибуток на суму 65 101,00грн. та штрафні санкції на суму 16 275,00грн., а також про завищення ПДВ на суму 44 496,00грн. та штрафні санкції на суму 11 124,00грн., дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, аргументуючи свою позицію наступним.

Основним напрямком господарської діяльності позивача є надання послуг (виконання робіт) у сфері реклами, в тому числі створення (виготовлення) рекламного обладнання, яке застосовується підприємствами під час проведення рекламних та інформаційних виставок.

TOB » здійснило замовлення продукції (скоч двосторонній, кнопка д.8 пластикова, стяжка діагональна, кліпса, кліпса монтажна, пресовка на заклепку Кр-5ПР, пресовка на кронштейн Кр-ІПР, пресовка на шайбу Кр-2ПР, трос з наконечником, пресовка на полусферу 8ПР, люверси, плівку matt 3900,127см*20м Synth.Outdoor 180, магнітну ленту ш-90мм, тип.А та тип. В(30,5м), чорнила, тонера) у ПП "ТД Фаворит Плюс" для створення за замовленням контрагентів мобільно-виставкових обладнань, а саме: Фотопано Sota Spider big 1000x2000мм, Фотопано Sota Cube 580x290, конструкція "Spider-Push"M, конструкція "Spider" МАХ, підставка "Folder" з сумкой, Конструкція Sota Pop up 3x3 вогнутая та інших.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту, що і було зроблено позивачем.

У відповідності до абз.1 пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Так, на підтвердження поставки ПП "ТД Фаворит Плюс" замовленої TOB » продукції, сторонами були підписанні відповідні видаткові накладні, які складенні з додержанням вимог ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»містять всі необхідні реквізити, тобто, являють собою первинні бухгалтерські документи.

Що стосується відсутності товарно-транспортних накладних, то як вбачається з матеріалів справи, замовлена TOB » у ПП "ТД Фаворит Плюс" продукція за своєю вагою є досить легка і поставка останньої, здійснювалась за допомогою кур'єра, що не було враховано судом першої інстанції.

Після отримання TOB » замовленої продукції, останнім здійснено відповідну оплати, шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку TOB » на розрахунковий рахунок ПП "ТД Фаворит Плюс".

Отже, відповідно до наведеного вище, TOB » після отримання замовленої продукції від ПП "ТД Фаворит Плюс" діяло в рамках чинного законодавства України, здійснивши бухгалтерський облік вищезазначеної господарської операції.

Що ж стосується використання TOB » замовленої продукції в власній господарській діяльності, то колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться договори, специфікації, видаткові накладні з яких вбачається, що придбана у ПП "ТД Фаворит Плюс" продукція використовувалась позивачем за для виконання замовлень контрагентів, а саме, використовувалась під час виготовлення TOB » замовленого рекламного обладнання.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегією суддів встановлено, що контрагент позивач, під час здійснення вказаних вище правовідносин, був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На підтвердження використання придбаних товарів у межах своєї господарської діяльності позивач надав відповідні документи.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ПП "ТД Фаворит Плюс" є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у ПП "ТД Фаворит Плюс", придбавалися з метою використання та були використані у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі -Закон) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (п.1.31 ст.1 Закону).

Відповідно до п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону до складу валових витрат включаються: с будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Абзацом 4 п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, єдиною умовою не включення до складу валових витрат згідно пп. 5.3.9 цього Закону є не підтвердження будь-яких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Жодних інших підстав Закон не передбачає.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат сум по взаємовідносинах з ПП "ТД Фаворит Плюс".

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає, що незнаходження контрагента за місцем державної реєстрації, порушення під час реєстрації такого контрагента, чи порушення таким контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених ним з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Що ж стосується твердження податкового органу про нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентом в силу норм ст.ст. 203, 216 ЦК України та про те, що підприємцем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим це призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно положень ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Однак, податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладену позивачем угоду -нікчемним правочином.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача про «безтоварність»господарських операцій між позивачем та ПП «ТД «Фаворит Плюс», оскільки такі доводи базуються лише на вироку Ленінського районного суду м. Вінниці, що саме по собі є недостатнім, для можливості стверджувати про фіктивність вказаних операцій.

В постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 9 зазначено, що «Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний».

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС А.Д. проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вирок Ленінського районного суду міста Винниця, який набрав законної сили 11.10.2010р., у справі № 1-485, за яким було засуджено гр. ОСОБА_3, також не може бути доказом незаконності дій позивача, фіктивності спірної поставки, позаяк останній не виступав учасником операцій, які досліджувалися у вказаній кримінальній справі.

Виходячи з наведеного, позивачем дотримано усіх, передбачених Законами України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» передумов для формування податкового кредиту та валових витрат.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності своїх рішень.

В свою чергу, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АТР" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2012 р. - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 17.06.2011р. за № 0005393540, № 0005403540.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст постанови виготовлено 02.10.2012.