Рішення № 26439175, 16.10.2012, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Шигірта Ф.С.

при секретарі Забавіній М.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням з апеляційною скаргою відповідача за основним позовом ОСОБА_4 на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 12 червня 2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

20 грудня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення.

Зазначав, що з 02 липня 1994 року до 20 березня 2008 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_5, сином якої від іншого шлюбу є відповідач ОСОБА_4

У зв'язку із укладенням шлюбу ОСОБА_5 разом з сином ОСОБА_4 за його згодою в якості членів його сім'ї вселилися в належний йому на праві власності до шлюбу житловий будинок АДРЕСА_2.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 пішла проживати до іншого чоловіка, а відповідач продовжує мешкати в його будинку.

Після звернення ОСОБА_5 до суду з позовом про поділ майна подружжя стосунки між ним та відповідачем погіршилися, відповідач став ігнорувати його, як власника будинку, грубо з ним розмовляти, здійснював на нього психологічний тиск з вимогами залишити будинок його матері ОСОБА_5

Після відмови 28 грудня 2010 року апеляційним судом Донецької області в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на частку житлового будинку АДРЕСА_2 ставлення відповідача до нього стало взагалі нестерпним. Відповідач перешкоджає йому в проживанні в будинку, а саме, створює перешкоди в користуванні майном, яке належить йому на праві власності та знаходиться в будинку. Коли він приходить додому, відповідач провокує скандали, телефонує своїй матері та бабусі, викликає їх. Останні приїжджають та також улаштовують сварки, мало місце і заподіяння йому та його дружині побоїв, з цього приводу він звертався до правоохоронних органів, але в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_4 було відмовлено.

Посилаючись на те, що після його звернення до правоохоронних органів відповідач продовжує вести себе відносно нього некоректно, створює йому перешкоди в проживанні в житловому будинку, чим порушує його права, що відповідач має на праві власності в м. Донецьку інше житло, яке здає у найом, просив на підставі ст. 116 ЖК України виселити ОСОБА_4 із житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, без надання іншого житлового приміщення (а.с. 2-3).

Відповідач ОСОБА_4 05 січня 2012 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням.

Зазначав, що під час шлюбу ОСОБА_1 з його матір'ю ОСОБА_5 вони всі разом однією сім'єю на протязі 12 років мешкали в будинку АДРЕСА_2.

Після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 ОСОБА_1 пішов з будинку, створив іншу сім'ю та з 2010 року мешкає в АДРЕСА_3.

Після ухвалення судом рішення про поділ майна подружжя ставлення ОСОБА_1 до його матері та бабусі з боку матері стало нестерпним. Періодично з'являючись у будинку, він чинить психологічний тиск на нього та його сестру, доньку ОСОБА_1, посилаючись на те, що викине на вулицю їх речі, поселить їх в одній кімнаті, а решту будинку буде здавати у найом, погрожує їм виселенням.

16 травня 2011 року ОСОБА_1 учинив сварку з його бабусею, яка зайшла його провідати. З долученої ОСОБА_1 до позовної заяви копії постанови про відмову у порушенні кримінальної справи вбачається, що він у цьому конфлікті участі не приймав.

В іншій постанові про відмову у порушенні кримінальної справи зазначено, що начебто він заборонив ОСОБА_1 проживати у будинку, що не відповідає дійсності. Він не може заборонити мешкати в будинку його власнику.

Посилаючись на те, що в будинок АДРЕСА_2 він вселився за згодою ОСОБА_1, як член його сім'ї, зареєстрований за цією адресою, що відповідно до ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє його права користування займаним приміщенням, просив визнати за ним право користування житловим будинком АДРЕСА_2 (а.с. 35-36).

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 12 червня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. ОСОБА_4 виселено із житлового приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_2, без надання іншого житлового приміщення.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права на житло відмовлено (а.с. 101-103).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 не відноситься до членів сім'ї наймача, тобто ОСОБА_1, він не відноситься до кола осіб першої групи - дружина, діти та батьки та до кола осіб другої групи - особи, які постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство, оскільки таке не було встановлено у судовому засіданні. Вимоги ст. 156 ЖК України на пасинка, яким є відповідач ОСОБА_4 для ОСОБА_1, не розповсюджуються. Судом встановлено, що відповідач перешкоджає позивачу користуватися власним житловим будинком, сумісне мешкання з ним неможливо, порушує правила сумісного проживання, навмисно вчиняє скандали, дебоші, наносить приниження власнику будинку, а заходи суспільного реагування не дали позитивних результатів. Суд також врахував, що відповідач ОСОБА_4 на праві власності має квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 суд виходив з норм ст. 157 ЖК України та зазначив, що вони стосуються лише членів сім'ї власника будинку, ОСОБА_4 таким не є, але позивач в позові зазначив, що ОСОБА_4 мешкав в його будинку на правах члена сім'ї.

На зазначене судове рішення відповідачем за основним позовом ОСОБА_4 подана апеляційна скарга.

Посилаючись на незаконність та необгрунтованість судового рішення, відповідач в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове з урахуванням його позовних вимог.

Зазначає, що позивач в спірному будинку не мешкає. Він мешкає в будинку, як член сім'ї власника будинку, та за його згодою. Порушення ним умов проживання та користування будинком, передбачених ст. 116 ЖК України, не встановлено, заходи запобігання та громадського впливу до нього не застосовувалися.

Допитані судом за клопотанням позивача свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про конфлікт між позивачем та ним знають лише зі слів позивача, про причини протиріч та можливості примирення позивача з ним бесіди не проводили.

Надані позивачем докази - медична картка, лікарняний, постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 16 травня 2011 року не є доказами конфліктних відносин між позивачем та відповідачем, оскільки стосуються конфлікту позивача з громадянкою ОСОБА_10

Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 14 жовтня 2011 року також не є доказом його протиправної поведінки, оскільки він за цим фактом не опитувався, постанова базується лише на поясненнях самого позивача.

Суд не може визначитися із його статусом - чи є він членом сім'ї, чи ні.

Що стосується належної йому квартири, то така не придатна для проживання, оскільки потребує капітального ремонту, що потребує значних фінансових витрат, яких він не має (а.с. 179-180).

У судове засідання апеляційного суду відповідач за основним позовом ОСОБА_4 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до частини 5 ст. 76 ЦПК України. У судове засідання з'явився його представник ОСОБА_3, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 27 грудня 2011 року (а.с. 31), доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Позивач за основним позовом ОСОБА_1 та його представник - адвокат ОСОБА_2, яка діє на підставі договору про надання послуг від 03 квітня 2012 року (а.с. 73-74), проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача за основним позовом ОСОБА_3, позивача за основним позовом ОСОБА_1 та його представника - адвоката ОСОБА_2, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що на підставі договору дарування від 15 вересня 1989 року позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 48).

02 липня 1994 року позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 та вона разом з сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, вселилися та були зареєстровані в житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується домовою книгою на цей житловий будинок (а.с. 53-60).

Домовою книгою, паспортом ОСОБА_4 підтверджується, що до теперішнього часу він зареєстрований у спірному житловому будинку (а.с. 37-38, а.с. 53-60). В цьому ж житловому будинку зареєстрований і його власник ОСОБА_1, що підтверджується домовою книгою (а.с. 53-60).

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 21 березня 2008 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано, що визнається позивачем та підтверджується рішенням апеляційного суду Донецької області від 28 грудня 2010 року (а.с. 16-26).

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 28 грудня 2010 року ОСОБА_5 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, спільною сумісною власністю подружжя, визнання за нею права власності на 2/3 частки домоволодіння та виділ їх у натурі (а.с. 16-26). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23 травня 2011 року касаційна скарга ОСОБА_5 відхилена, рішення апеляційного суду Донецької області від 28 грудня 2010 року залишено без змін (а.с. 28).

З матеріалів справи встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються главою 6 «Користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду» ЖК України.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: дружина, їх діти і батьки; членами сім'ї власника будинку може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником будинку і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України (далі СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Відповідно до ст. 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_4 відповідно до частини 2 ст. 64 ЖК України не відноситься до членів сім'ї власника будинку ОСОБА_1, є таким, що не ґрунтується на законі, про що обгрунтовано зазначає в апеляційній скарзі відповідач. ОСОБА_4 вселився у спірний будинок в малолітньому віці, був членом сім'ї його матері ОСОБА_5, яка була дружиною позивача ОСОБА_1, а тому відповідно до частини 2 ст. 64 ЖК України з моменту вселення в спірний житловий будинок (мати зареєстрована в будинку 27 вересня 1994 року) (а.с. 53-60) був членом сім'ї власника будинку ОСОБА_1

До того ж, позивач ОСОБА_1 визнає, що ОСОБА_4 вселився до житлового будинку за його згодою та в якості члена його сім'ї, оскільки був малолітньою дитиною його дружини ОСОБА_5

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 21 березня 2008 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано.

Проте відповідно до частини 3 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє членів сім'ї власника будинку права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

З матеріалів справи встановлено, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в березні 2008 року відповідач продовжував користуватися займаним приміщенням в спірному будинку і позивач йому перешкод в користуванні не створював.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про виселення відповідача, позивач посилався на неможливість його проживання в одному будинку із відповідачем через порушення останнім правил користування будинком, створення йому перешкод в користуванні будинком, що заходи запобігання застосовані до відповідача правоохоронними органами виявились безрезультатними (а.с. 2-3).

Відповідно до частини 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до частини 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Виходячи з офіційного характеру заходів запобігання й громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім'ї на підставі ст. 116 ЖК без надання іншого жилого приміщення, і відповідно до правил ст. 59 ЦПК України про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, виконавчими комітетами, іншими уповноваженими органами, а заходів громадського впливу - органами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети тощо), повинен підтверджуватися письмовими доказами.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про виселення відповідача без надання йому іншого жилого приміщення на підставі ст. 116 ЖК України, суд першої інстанції зазначене не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Обгрунтованими є доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність порушення ним правил співжиття в будинку.

Як обґрунтовано зазначає відповідач, надані позивачем докази - медична картка (а.с. 8, а.с. 10-14), довідка лікувального закладу від 16 травня 2011 року про звернення позивача до лікаря та наявність у нього забою та ссадин голови, обличчя, забою грудини (а.с. 10), листок непрацездатності за період з 17 травня 2011 року по 26 травня 2011 року (а.с. 9), постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 16 травня 2011 року (а.с. 4) не підтверджують факт порушення відповідачем правил співжиття в будинку, оскільки стосуються конфлікту позивача не з відповідачем, а з громадянкою ОСОБА_10

Як вбачається з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 16 травня 2011 року. ОСОБА_1 16 травня 2011 року звернувся до Куйбишевського РВ Донецького МУ ГУМВС України в Донецькій області з заявою про прийняття заходів до колишньої тещі ОСОБА_10, 1940 року народження. Проведеною перевіркою встановлено, що 16 травня 2011 року, коли за адресою: АДРЕСА_2, перебувала ОСОБА_10, додому прийшов ОСОБА_1 та почав висловлювати на її адресу претензії з приводу її знаходження в будинку, через що між цими особами відбувся конфлікт, під час якого ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження (а.с. 4).

Доказів про те, що сварка сталася через неналежну поведінку відповідача в будинку, що тілесні ушкодження позивачу 16 травня 2011 року були заподіяні саме відповідачем, позивачем суду не надано.

Згідно постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 14 жовтня 2011 року 14 жовтня 2011 року до Куйбишевського РВ Донецького МУ ГУМВС України в Донецькій області потрапило повідомлення від оператора «102» про виклик наряду міліції за адресою: АДРЕСА_2, через конфлікт з пасинком. Під час перевірки встановлено, що 14 жовтня 2011 року біля 15 годин ОСОБА_4, перебуваючи за зазначеною адресою, влаштував побутовій конфлікт з ОСОБА_1, під час якого в усній формі забороняв проживати останньому в будинку, через що і була викликана міліція. Опросити ОСОБА_4 не виявилося можливим, оскільки при неодноразових відвідуваннях адреси проживання його дома не було. Скарг та заяв про порушення громадського порядку від громадян не поступало (а.с. 6).

Як обгрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі, зазначений доказ також не підтверджує факт порушення відповідачем правил співжиття в будинку, оскільки ґрунтується лише на заяві заінтересованої особи - ОСОБА_1

Як обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі, допитані судом за клопотанням позивача свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 не були присутні при обставинах, зазначених позивачем, в позовній заяві, єдиним джерелом їх обізнаності про конфлікт між позивачем та ним є пояснення самого позивача, який є особою заінтересованою в розгляді справи, а тому не є належними доказами по справі.

Відповідно до ст. 10, ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачем правил співжиття в будинку. Не доведеним є і факт застосування до відповідача заходів запобігання і громадського впливу.

Згідно постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 16 травня 2011 року саме ОСОБА_1 винесено офіційне попередження про неприпустимість протиправної поведінки (а.с. 4).

В постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 14 жовтня 2011 року зазначено про необхідність при встановленні місця перебування ОСОБА_4 провести з ним профілактичну бесіду про неприпустимість в подальшому протиправної поведінки в побуті та громадських місцях (а.с. 6). Проте доказів про те, що така профілактична бесіда була проведена з відповідачем позивачем суд не надано.

Висновок суду першої інстанції про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 письмовими доказами (якими саме судом не зазначено) та показаннями свідків, на підставі яких встановлено, що відповідач перешкоджає позивачу користуватися власним будинком, сумісне мешкання з ним неможливе, порушує правила сумісного проживання, навмисно вчиняє скандали, наносить приниження власнику будинку, заходи запобігання виявилися безрезультатними, є таким, що не відповідає обставинам справи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до частини 3 ст. 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки посилаючись на доведеність позовних вимог письмовими доказами та показаннями свідків, суд першої інстанції, не зазначив показаннями яких свідків (їх прізвища, ім'я, по батькові) доведено позовні вимоги, не зазначив в рішенні суть їх показань, не зазначив якими саме письмовими доказами доведені певні обставини, що мають значення для справи, оцінка апеляційним судом наданих позивачем доказів не їх переоцінкою, яку зобов'язаний був зробити суд першої інстанції.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Позивачем не доведено наявність підстав, передбачених частиною 1 ст. 116 ЖК України, для виселення відповідача із спірного житлового приміщення.

Враховуючи зазначене, рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_4 з житлового будинку без надання іншого жилого приміщення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до частини 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи встановлено, що між сторонами по справі існує спір щодо права відповідача на користування спірним житловим приміщенням, а тому посилання суду першої інстанції на те, що позовні вимоги ОСОБА_4 є зайвими, є необґрунтованим. Саме позивачу належить право вибору способу захисту його порушеного, невизнаного або оспорюваного права. Одним із способів захисту цивільних прав згідно ст. 16 ЦК України є визнання права, про що і заявив зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, враховуючи, що відповідач вселився в займане ним приміщення за згодою позивача та в якості члена його сім'ї, користувався жилим приміщенням нарівні з власником будинку, припинення сімейних відносин не припиняє права відповідача на користування займаним приміщенням, позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання за ним права користування займаним приміщенням в житловому будинку АДРЕСА_2, підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 також підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення його позовних вимог.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, понесені ним при зверненні до суду судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 96,00 грн. (а.с. 1) відшкодуванню не підлягають.

Додатковим рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 23 серпня 2012 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 96 грн. (а.с. 124).

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4, останній при зверненні до суду судовий збір з позовної заяви не сплачував, такий підлягає стягненню з позивача ОСОБА_1 на користь держави.

Відповідно до ст. 2, п/п 2 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно ст. 13 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року № 4282-VІ мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2012 року складала 1 073 грн.

Тобто, з позивача ОСОБА_1 на користь держави підлягає сплаті судовий збір в розмірі 107,30 грн.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача за основним позовом ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 12 червня 2012 року скасувати та ухвалити нове.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про виселення з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, без надання іншого жилого приміщення.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженець м. Донецька, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_1) право користування житловим приміщенням в житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець м. Донецьк, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_2) на користь держави судовий збір в розмірі 107 (сто сім) гривень 30 коп. за наступними реквізитами: код бюджетної класифікації доходів 22030001 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України, 050"(ознака 80)), код ЕДРПОУ апеляційного суду Донецької області 02891428, пункт 1.8; розрахунковий рахунок 31212206780004; одержувач - державний бюджет м. Донецьк Ворошиловський район; ЄДРПОУ - 38033949, МФО 834016, банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Ф.С. Шигірт