Ухвала суду № 26434283, 11.10.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2012 р. Справа № 135630/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Макарика В.Я., Обрізка І.М.,

за участю секретаря судового засідання: Шаблій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 року по справі за позовом Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новітні енергетичні програми", Товариства з обмеженою відповідальністю"Пауер Грідс" про стягнення коштів,-

встановив:

15.07.2011 року Державна податкова інспекція в місті Івано-Франківську (далі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні енергетичні програми», Товариства з обмеженою відповідальністю «Пауер Грідс» (далі - відповідачі) про стягнення 33 494 гривень.

Позивач свої вимоги мотивує тим, що укладені відповідачами в грудні 2009 року правочини з придбання товарно-матеріальних цінностей на суму 33 494 грн. суперечать інтересам держави і суспільства, а тому є нікчемними, що тягне застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України. Такий висновок обґрунтовується висновком викладеним в акті про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні енергетичні програми» за №16914/23- 2/34623220 від 10.10.2010 року проведеної позивачем.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 року провадження в справі в частині позовних вимог Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пауер Грідс» про стягнення коштів в розмірі 33 494 гривень - закрито; у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську до товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні енергетичні програми» про стягнення коштів в розмірі 33 494 гривень - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні енергетичні програми» кошти в розмірі 33 494 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що за наслідками проведеної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні енергетичні програми» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року до 30.06.2010 року (акт за №16914/23-2/3462320 від 14.10.2010 року (а.с. 13-31) встановлено здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Пауер Грідс», а саме придбання в грудні 2009 року товарів на суму 27 911, 25 гривень, оплату проведено в сумі 5 839, 38 гривень та віднесення 5 582, 25 гривень податку на додану вартість згідно отриманої податкової накладної ТОВ «Пауер Грідс», щодо якого актом позапланової невиїзної перевірки за №81/23-5/34728220 від 21.06.2010 року Державною податковою інспекцією в Шевченківському районі міста Запоріжжя встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) з 01.03.2008 року до 30.04.2010 року (а.с. 8-11).

Внаслідок виявлення вказаних обставин позивачем зазначено, що правочини, укладені між відповідачами, не спрямовані на реальне настання правових наслідків. А отже, вони відповідно до пунктів 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, пунктів 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Вказаний висновок слугував підставою звернення з даним позовом на підставі положень статті 228 Цивільного кодексу України.

Так, частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні санкції встановлені й статтею 208 Господарського кодексу України, відповідно до якої, якщо господарське зобов'язання визнано недійним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язаннями, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Проте, слід зазначити, що на відміну від положень статті 208 Господарського кодексу України, у відповідності до змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, обов'язковою умовою застосування наслідків укладення правочину вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є визнання його недійсним судом.

Згідно з вимогами вищенаведених норм Цивільного та Господарського кодексів України передбачені ними санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 Господарського кодексу України.

Крім того, стаття 228 Цивільного кодексу України доповнена частиною 3 в грудні 2010 року та набрала законної сили з 01.01.2011 року. Тобто, на момент укладення правочинів відповідачами, як і на час проведення перевірки податковим органом, вказаної норми не існувало.

Встановлені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З вищенаведеного вбачається, що умовою для застосування санкцій встановлених статтею 228 Цивільного кодексу України та статті 208 Господарського кодексу України є визнання договору недійсним, як такого, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини, і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них. Такий умисел виникає при укладенні договору або в момент виконання такого договору, а не в момент здійснення розрахунку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що за умови доведеності позивачем недійсності укладених правочинів, моментом виникнення мети, яка завідомо суперечить інтересам держави, в контексті статті 208 Господарського кодексу України, є укладення договорів між відповідачами, тобто грудень 2009 року. Саме з цього часу слід обчислювати строк застосування адміністративно-господарських санкцій.

Оскільки позивач, звернувся в суд з позовом 15.07.2011 року, а правочини між відповідачами укладались в грудні 2009 роках, то строк для застосування адміністративно- господарських санкцій встановлений статтею 250 Господарського кодексу України, позивачем пропущено.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що вищезазначений договір укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України його слід вважати нікчемним. Визнання такої угоди недійсною не вимагається. Та враховуючи вищенаведені висновки суду щодо характеру санкцій, укладення таких угод тягне за собою наслідки у вигляді застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України.

Крім того, в матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, відповідач діяв з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод відповідачами, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Не доведено також позивачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Позивачем по даній справі не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб відповідачів та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України, яка б набрала законної сили.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для застосування визначених статтями 215, 216, 228 Цивільного кодексу України правових наслідків, пов'язаних із стягненням виконаного.

Позивач, обґрунтовуючи свої доводи, тим що укладені відповідачами договори є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України), не врахував, що правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, також встановлено статтею 216 цього Кодексу, згідно з якою кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину, що виключає підстави для звернення з позовом про стягнення з відповідачів всього отриманого за угодою в доход держави.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України (як і частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України). Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявність якого в діях відповідальних осіб відповідачів, податковим органом не доведено.

Зазначені вище правові позиції з приводу застосування вказаних адміністративно- господарських санкцій також висловлені в ухвалах Вищого адміністративного суду України по справі №К-16801/07 від 11.08.2010 року та по справі №К-20514/08 від 03.11.2010 року.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у задоволенні адміністративного позову до товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні енергетичні програми» слід відмовити.

Щодо заявлених позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «Пауер Грідс», то судом встановлено, що дана юридична особа припинена (а.с. 93-94).

У відповідності до пункту 5 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Оскільки, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пауер Грідс» припинено без переходу прав та обов'язків до інших осіб (відсутнє правонаступництво), то провадження в даній справі в частині позовних вимог Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пауер Грідс» про стягнення коштів в розмірі 33 494 гривень підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, суд апеляційної інстанції звертає увагу суду першої інстанції на те, що відповідно до ч. 3 ст. 157 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а не вирішує дане питання таким процесуальним документом, як постанова.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, з незначним порушенням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 року по справі № 2а-2299/11/0970 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Ухвала складена в повному обсязі 15.10.2012 року.

Головуючий суддя І.В. Глушко

Судді В.Я. Макарик

І.М. Обрізко