Постанова № 26433472, 03.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/1850/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П.

Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"03" жовтня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,

при секретарі Проценко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес»на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес»до Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області про скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Гермес»звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Черкаському районі Черкаської області, в якому позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0000212301 від 19.01.2012 року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року відмовлено повністю в задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою повністю задовольнити позов, посилаючись при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанову суду першої інстанції слід скасувати, а позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 198 та п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, або висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.12.2011 року працівниками ДПІ проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Гермес»з приводу підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Інтерагро-Форум»за період з 01.05.2009 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 27.12.2011 року, яким встановлені порушення вимог статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого

занижено податок на додану вартість на суму 187 846 грн. На підставі акту перевірки та встановлених обставин, відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 19.01.2012 року № 0000212301, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання по податку на додану вартість на суму 187 846 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 25 відсотків суми грошового зобов'язання з ПДВ -46 962 грн. не погоджуючись із відповідним рішенням відповідача позивач звернувся до судового захисту із позовною заявою про скасування вищезазначеного рішення про застосування штрафних санкцій та збільшення грошового забов'язання.

Отже, предметом доказування у справі є встановлення факту реальності здійснення господарських операцій по укладеним договорам будівельного підряду між ТОВ «Гермес»і ПП «Інтерагро-Форум».

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з яки х виходив останній відмовляючи у задоволенні позову. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту є правильними, а тому податкові повідомлення рішення не можуть бути визнані протиправними. З таким висновком колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти задоволення позову посилається на акт перевірки контрагента позивача від 30.06.2010 р. №1477/23-2/35579534, основним видом діяльності якого в період з 01.02.2009 р. 31.03.2010 р. було здійснення будівництва будівель; будівництва доріг, аеродромів та улаштування поверхні, спортивних споруд; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту. Таким чином податковий орган робить висновки про безтоварність операцій між позивачем та зазначеним контрагентом з огляду на те, що останній дозволів (ліцензії, патенти) на здійснення таких видів діяльності не надавав та у ПП «Інтерагро-Форум»відсутні основні виробничі фонди, рухомого та нерухомого майна при обсязі оподатковуваних операцій 80326,8 тисяч грн.(в т.ч. ПДВ) та чисельності працюючих - 1 чол.

Але колегія суддів критично відноситься до зазначених вище доводів податкового органу, оскільки такі доводи не можуть бути висновками про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки виїзної перевірки зазначеного контрагента зроблено не було та відповідного акту про результати виїзної перевірки ПП «Інтерагро-Форум»в матеріалах справи не міститься і сторонами не надано. Тобто, відповідачем зроблено висновки про відсутність виробничих потужностей та виробничих фондів лише на підставі задекларованих ПП «Інтерагро-Форум»даних, що в свою чергу не дає достатньо підстав вважати господарські операції за договірними відносинами між позивачем та контрагентом -фіктивними або безтоварними.

З огляду на специфіку виниклих правовідносин та виходячи з предмету спору, - колегія суддів вважає за необхідне застосувати ти приписи законодавства, які були чинні на момент здійснення відповідних господарських операцій.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного у перевіряємий відповідачем період) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином.

З огляду на викладене слід зазначити,, що відповідні господарські операції між позивачем та контрагентом здійснювались на підставі договорів підряду будівельних робіт, які містяться в матеріалах справи (а.с.31, 37, 49, 58, 71, 83, 92, 97).

При цьому, колегія суддів вважає за не обхідне до уваги відповідача наголосити на належних доказах реальності виконаних зобов'язань відповідно до умов вказаних вище договорів, а саме: податкових накладних (а.с.21, 25, 33, 39, 43, 51, 57, 63, 70, 82, 91, 96); довідки про виконані роботи (а.с.22, 26, 34, 40, 48, 53, 55, 60, 65, 74, 89, 103); акти приймання виконаних підрядних робіт (а.с.23, 27, 35, 41, 46, 54, 61, 66, 75, 90, 95 ).

Відповідно до п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР платники податку, визначені у статті 2 цього Закону, є відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування ) податку до бюджету.

Згідно з п.1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платником податку є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е ) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у підпункті документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену податковими документами.

Отже, у позивача наявні всі документи, які підтверджують здійснення господарських операцій за укладеними договорами підряду. Податкові накладні, отримані від контрагента були внесені до реєстру отриманих податкових накладних, суми ПДВ включені до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ.

Крім того, позивачем фактично сплачено належні суми за виконання підрядних робіт по укладеним договорам підряду, що підтверджується належними квитанціями,, що в свою чергу також підтверджує реальність здійснення господарських операцій.

З огляду на зазначене можливо дійти висновку, що позивачем до податкового кредиту були віднесені лише витрати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними відповідно до вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР.

Відповідно до приписів «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. за № 165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.10.1998р. під № 691/3131, встановлено, що податкову накладну складає особа, зареєстрована як платник податку у податковому органі і якій присвоєний індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість; сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість в податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань по продажу товарів (робіт, послуг) продавця в книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг); податкова накладна вважається недійсною у випадку її заповнення іншою особою.

З огляду на зазначені вище приписи законодавства слід наголосити на тому, що контрагент позивача, а саме юридична особа ПП «Інтерагро-Форум»на час укладення зазначених вище господарських договорів та вчинення відповідних господарських операцій була зареєстроване у встановленому законом порядку.

Пояснення, надані у акті перевірки директора ПП «Інгерагро-форум», не спроможні мати фактичний вплив на рішення податкового органу, оскільки винність діянь директора ПП «Інтерагро-форум»Долбньова О.М. не доведена у судовому порядку, відсутні будь-які судові рішення з приводу зазначених у акті обставин.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на факт порушення кримінальної справи проти директора ПП «Інтерагро-Форум», оскільки реєстрація останнього не скасована реєстраційними органами та відповідні позовні заяви про скасування такої реєстрації податковим органом до суду не подавались. При цьому, інших відомостей, окрім письмових пояснень директора ПП «Інтерагро-Форум»в матеріалах справи не міститься та сторонами не надано, з огляду на що можливо дійти висновку про недотримання відповідачем, як органом владних повноважень, обов'язку доказування покладеного приписами ст. 71 КАС України. Отже, такі посилання відповідача не витримують критики та необгрунтовують заперечень проти задоволення позову.

Отже, позивачем були дотримані всі вимоги законодавства діючого на час виникнення відповідних правовідносин щодо сплати ПДВ.

Згідно з приписами ч. 1 та ч. 4 ст. 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування; обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на посилання суду першої інстанції у своєму рішенні на лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/114/13-11, яким встановлено, що при дослідженні руху активів у процесі здійснення господарської операції необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи і вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції.

З приводу зазначених вище посилань суду першої інстанції слід зазначити наступне.

Так, представник відповідача зазначає, що після встановлення місцезнаходження підприємства працівниками податкової служби здійснено повторний вихід на адресу підприємства контрагента та проведено перевірки, але на підприємстві відсутні були в повному обсязі первинні документи бухгалтерського обліку.

Отже, відповідач встановив місце знаходження контрагента позивача, але акт за результатами виїзної перевірки відсутній та працівниками ДПІ не встановлювалось чи наявні в натурі у контрагента позивача за відповідним місцезнаходженням виробничі фонди та, як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/114/13-11, - чи наявні у контрагента позивача фізичні, технічні та технологічні можливості вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції.

Посилання апелянта на приписи п. 44.6 ст. 44 ПК України не приймаються колегією суддів, оскільки є необґрунтованими. Тобто, зазначений припис встановлює певний порядок щодо документів звітності та підтвердження здійснення господарської операції безпосередньо.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені такими платниками податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Таким чином, неможливо робити висновок про фіктивність господарських операції з огляду на відсутність первинних документів у контрагента. Також, не є переконливим доказом безтоварності операцій той факт, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.02.2011 р. №842 ПП «Інтерагро-Форум»відсутнє за місцем знаходження.

Отже, відповідні посилання суду першої інстанції та відповідача -є необгрунтованими та критично сприймаються колегією суддів апеляційної інстанції, оскільки фактичне місце знаходження контрагента позивача було встановлено, а відповідний акт виїзної перевірки в матеріалах справи відсутній та сторонами не наданий.

Як вбачається з матеріалів справи, в податкових накладних містяться всі реквізити, необхідність яких зазначена у пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, та п.18 Порядку №165 -отже вони обґрунтовано прийняті до обліку, оскільки не може нести відповідальність за незнаходження юридичної особи за своєю юридичною адресою, крім того ці обставини не вказують на недійсність податкової накладної.

Колегія суддів також вважає за необхідне додати, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб -підприємців»встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатись на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про їх недійсність.

З огляду на викладене слід наголосити, що відповідачем не надано та в матеріалах справи не міститься доказів того, що позивач знав про недостовірність відомостей, які внесені в ЄДР про ПП «Інтерагро-Форум»або міг таке знати. В матеріалах справи не міститься жодного доказу в підтвердження того, що відомості, які були внесені в ЄДР є недостовірними.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до даних ЄДР станом на момент здійснення операцій контрагент позивача зареєстрований в ЄДР за юридичною адресою, яка зазначена в податкових накладних.

Враховуючи положення Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та Порядок обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого наказом ДПА № 80 від 19.02.1998 року щодо основних функцій органів ДПС, а також враховуючи приписи п.4.22 Порядку щодо взяття на облік платників податків та передачі списків платників до підрозділу податкової міліції для підтвердження їх місцезнаходження -колегія суддів критично ставиться до посилань апелянта про незнаходження ПП «Інтерагро-Форум»за юридичною адресою, враховуючи, що в акті перевірки не зазначено обставин щодо надання звітності та виконання податкових зобов'язань цим платником податків.

Колегія суддів наголошує на тому, що жодна норма Податкового кодексу України або Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку або інших первинних документів чи перевіряти наявність основних виробничих фондів. При цьому, така перевірка наявності виробничих фондів в натурі, також не була зроблена апелянтом, про те останній все ж таки встановив фактичне місце знаходження контрагента позивача.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба, яка в даному випадку не виконала належними чином покладені на неї державою функції, а лише виконуючи вибіркові дії щодо збирання аргументів перешкоджання позивачу в отриманні ПДВ, реально сплаченого в ціні підрядних будівельних робіт від контрагента, але при цьому податковий орган не реагує належним чином на порушення податкового законодавства цим контрагентом, а лише посилається на них для створення перешкод позивачу.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що предметом доказування у виниклих правовідносинах є факт реальності здійснення господарських операції по укладених договорах будівельного підряду між позивачем та ПП «Інтерагро-Форум».Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового законодавства. Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

З приводу доводів відповідача про безтоварність угод, слід зазначити, що товарність господарських операцій не спростовувалась актом перевірки та відповідачем не доведено жодними доказами, що позивач в натурі не придбав підрядні будівельні роботи у ПП «Інтерагро-Форум». Посилання на відсутність права у контрагента позивача виписувати податкові накладні з огляду на те, що у них не виникло податкових зобов'язань -є хибними, оскільки відповідно до п.7.3 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів вважається або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів, що підлягають поставці, або дата відвантаження товарів.

Як вбачається з матеріалів справи, плата за виконані підрядні роботи та приймання цих робіт відбулося, отже у контрагента позивача виникли податкові зобов'язання. Таким чином, контрагент зобов'язан був виписати податкові накладні та зазначити їх в деклараціях щодо своїх податкових зобов'язань.

Відповідна позиція також відображена і в судовій практиці , а саме в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.08.2010 року по справі К-3757/08 де зазначено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків постачальником, ані за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного відповідному реєстрі.

Таким чином доводи відповідача про відсутність контрагента позивача за своїм місцем реєстрації без надання належних доказів та з урахуванням надання позивачем належних доказів, а саме витягу з Державного реєстру про їх місцезнаходження за своїм місцем реєстрації на момент розгляду справи -колегією суддів до уваги не приймаються.

Щодо інформації про відсутність декларування у звітних періодах податкових зобов'язань контрагентів, слід зазначити, що таке посилання відповідача не ґрунтується на нормах чинного законодавства та суперечать судовій практиці, а саме ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.08.2010 року по справі К-3757/08, якою зазначається, що сама по собі несплата податку подавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

З огляду на це слід зазначити, що податковий орган, в свою чергу, не подав жодних доказів чи підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки було одержання позивачем податкової вигоди, не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача.

З приводу доводів відповідача щодо аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів та інших документів стосовно контрагента позивача та встановлення відсутності необхідних умов досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та ін. -колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Аналізуючи наведені норми, можливо дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано доказів проведення такого аналізу та колегія суддів вважає за неможливе лише на підставі матеріалів податкової звітності прийти до висновку про відсутність складських приміщень, технічного персоналу та ін. Крім того, угоди позивача з його контрагентом недійсними не визнавались, а отже вищезазначене твердження є безпідставним та не підтверджується належними доказами.

Як вбачається із змісту листа Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року про проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не с підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Діюче законодавство та законодавство, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, також ця правова позиція міститься в довідці Вищого адміністративного суду України від 20.10.2006 року «Про вивчення та узагальнення судової практики ВАСУ про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету».

Проаналізувавши приписи ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР та приписів ст.ст. 1, 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(чинних на момент вчинення господарських операцій) встановлено, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил .ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Посадові особи податкового органу роблячи висновки про нікчемність угод між ТОВ «Гермес»та контрагентом не можуть керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, позиція про те, що ні договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не знаходять свого документального підтвердження та суперечать п. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, відповідно якого не допускається відображення в акті перевірки необгрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 4 ст. 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування; Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковий орган не навів будь-яких доводів в обґрунтування заперечень проти задоволення позову, а саме щодо фіктивності господарської операції, за наслідками якої було сформовано позивачем оспорюваний податковий кредит, не надано жодних фактичних даних, які б викликали сумнів у реальності виконання операції з поставки товарів, тоді як несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги) при відсутності будь-яких обставин, які б засвідчували факт недобросовісності самого платника.

Отже, відповідач, як орган владних повноважень, не надав достатньо належних доказів в доведення обставин, на які відповідач посилається в обґрунтування своїх заперечень проти задоволення вимог позивача. Відповідачем не доведено протиправності дій позивача та обставин щодо порушення позивачем податкового законодавства.

Податковий орган не довів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення, не можливо також дійти висновку про законність останнього з огляду на матеріали справи та пояснення надані сторонами у судовому засіданні.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, а отже на підставі ст. 202 КАС України її слід скасувати та прийняти нову, якою задовольнити вимоги позивача.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів ,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес»-задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року -скасувати та постановити нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес»до Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області про скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області від 19 січня 2012 року № 0000212301.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 9 жовтня 2012 року.

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.