Ухвала суду № 26433285, 09.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8108/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"09" жовтня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Твердохліб В.А., Костюк Л.О.

при секретарі - Колісник К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВРП Дормаш»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВРП Дормаш»до Держаної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВРП Дормаш»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Держаної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення -рішення №0001022240/4104 від 16.05.12 р. ДПІ у Дарницькому районі м. Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 липня 2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВРП Дормаш»звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 липня 2012 року та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що з 02.04.12 р. по 06.04.12 р. відповідачем на підставі постанови слідчого СВ Деснянського РУ ГУ МВС України в м.Києві від 29.02.12 р. в зв'язку з порушенням кримінальної справи №73-00186 за фактом фіктивного підприємництва, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «ВРП «Дормаш» з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Центр Нанотехнологій» за період діяльності з 01.01.09 р. по 31.12.11 р. за результатами якої складено акт №1143/2240/33693428 від 13.04.12 р.

В ході перевірки встановлено порушення п.п. 7.4.1, 7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за період з 01.01.09 р. по 31.12.11 р. у розмірі 31 531 грн., яка підлягає до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду.

На підставі акту перевірки №1143/2240/33693428 від 13.04.12 р. Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва прийнято податкове повідомлення -рішення №0001022240/4104 від 16.05.12 р., податкове зобов'язання якого становить за основним платежем 31 531,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 7882,75 грн.

Так, судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «ВРП «Дормаш»(Покупець) в особі директора Антонова О.М. та ТОВ «Центр Нанотехнологій»( Продавець) в особі директора ОСОБА_1 укладено договір №21/06-1Н від 21.06.2010 р., відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар -запасні частини, вузлів і механізмів до авто. На виконання вказаного договору, позивачем на користь продавця перераховано грошові кошти, що підтверджується податковими накладними №23 від 21.06.10 р.; №16 від 15.07.10 р.; №3 від 03.08.10 р.; №19 від 12.08.10 р.; №3 від 02.09.10 р.; №37 від 20.09.10 р.; №39 від 21.09.10 р.; № 30 від 15.10.10 р. та платіжними дорученнями у визначених розмірах. У ціні придбаного товару підприємством сплачено суму податку на додану вартість, яку у подальшому включено до складу податкового кредиту.

Згідно з копією актового запису про смерть №16073 від 30.08.10 р., ОСОБА_1 (директор ТОВ «Центр Нанотехнологій») ІНФОРМАЦІЯ_1 помер у віці 41 рік, причина смерті -гостра ішемічна хвороба серця (а.с. 111).

Відповідно до висновку експерта №40 від 16.02.12 р. Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при управлінні МВС України на Південно-Західній залізниці документи, які були використані в якості зразка при копіюванні, а саме: Копія договору № 21/06-1Н від 21.06.2010 р.; копія податкової накладної № 23 від 21.06.2010 р.; копія видаткової накладної РН-0000023 від 21.06.2010; копія рахунок - фактури № СФ-0000023 від 21.06.2010; копія податкової накладної № 16 від 15.07.2010; копія видаткової накладної РН-0000016 від 15.07.2010; копія рахунок - фактури № СФ-000016 від 15.07.2010; копія податкової накладної № 3 від 03.08.2010; копія видаткової накладної РН-0000003 від 03.08.2010; копія рахунок - фактури № СФ-0000003 від 03.08.2010; копія податкової накладної № 19 від 12.08.2010; копія видаткової накладної РН-0000019 від 12.08.2010; копія рахунок - фактури № СФ-0000012 від 12.08.2010; копія видаткової накладної РН-00003 від 02.09.2010; копія рахунок - фактури № СФ-0003 від 02.09.2010; копія податкової накладної № 37 від 20.09.2010; копія видаткової накладної РН-000037 від 20.09.2010; копія рахунок - фактури № СФ-000037 від 20.09.2010; копія податкової накладної № 39 від 21.09.2010; копія видаткової накладної РН-0000039 від 21.09.2010; копія рахунок - фактури № СФ-0000039 від 21.09.2010; копія податкової накладної № 30 від 15.10.2010; копія видаткової накладної РН- 000030 від 15.10.2010; копія рахунок - фактури № СФ-000030 від 15.10.2010 р. ймовірно виконані не гр. ОСОБА_1, а іншою особою, дані зображення підписів ймовірно виконані однією особою.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пп.1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних, як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з ч.2 ст.30 Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст.91 Цивільного кодексу).

Статтею 92 ЦК України (Цивільна дієздатність юридичної особи") встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Вказана підстава, відповідно до ст.234 ЦК України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину недійсним, адже відповідно до ст.42 підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (відповідно до ст.1 Закону України "Про підприємництво", підприємництво - це безпосередня самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством). Відповідно до п. 4 прикінцевих положень Цивільного Кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Цивільного Кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України). Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України).

Відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Судом першої інстанції встановлено, що директор контрагента позивача - ТОВ «Центр Нанотехнологій» помер та від імені якого підписані більша кількість первинних документів вже після його смерті.

Положення статі 17 Господарського кодексу України передбачає, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Отже, ТОВ «Центр Нанотехнологій» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Аналогічні положення закріплені в ст.ст. 198, 138-139 Податкового кодексу України.

Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Судом першої інстанції було встановлено, що первинні документи контрагента позивача виписані з порушенням законодавства, а відповідно, позивачем не було належним чином визначено податкового зобов'язання по правовідносинах контрагента із ТОВ «ВРП «Дормаш»для сплати до державного бюджету.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, а тому Державна податкова інспекція у Дарницькому районі міста Києва при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення -рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з чим погоджується колегія суддів.

Згідно з ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, тому підстави для скасування рішення відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВРП Дормаш»залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києві від 17 липня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Ухвала складена в повному обсязі 15.10.12р.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Костюк Л.О.