Ухвала суду № 26425091, 09.10.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/5398/12

Головуючий у 1-й інстанції: Данилюк У.Т.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002581542 від 17.07.2012 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу на рішення у справі в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, працівниками Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" з питань перевірки достовірності даних, що містяться в податковій декларації з податку на додану вартість за вересень та жовтень 2011 року та щодо проведення взаєморозрахунків з ТОВ "КПІ-Трейдінг" за період з 01.09.11 по 31.10.11.

За результатами перевірки складено акт №1350/152/21338312 від 02.07.2012 року.

В ході перевірки виявлені та відображені в акті порушення позивачем вимог ст.ст.202, 203, 215, 626, 629, 656, 658, 662 Цивільного кодексу України, ст.268 Господарського кодексу України, п.198.1 п.198.3 ст.198, п.200.1 п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Техносервіс" завищено суму податкового кредиту з ПДВ за вересень 2011 року на 4674 грн. та жовтень 2011 року на 6200 грн. та відповідно занижено суму ПДВ, що підлягала сплаті до бюджету за вересень 2011 року та за жовтень 2011 року на вказані суми.

На підставі висновків перевірки, викладених в акті, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002581542 від 17.07.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача по податку на додану вартість на 16311 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Техносервіс", суд першої інстанції виходив з того, що вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки висновки перевірки, на підставі яких прийняте оскаржуване рішення, є необґрунтованими.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом положень статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку на додану вартість виникає в разі придбання товару, що підтверджене податковими та видатковими накладними.

Пунктом 200.1. ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Як вбачається із матеріалів справи, висновки Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції, викладені в акті перевірки, базуються на тому, що позивачем неправомірно сформовано податковий кредит, оскільки господарські операції з придбання та реалізації не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів по взаємовідносинах ТОВ "Техносервіс" та ТОВ "КПІ-Трейдінг" не проводились. Також відсутні товарно-транспортні накладні та документи, що підтверджують якість продукції та відсутня інформація щодо наявності у ТОВ "КПІ-Трейдінг" складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Судом встановлено, що між ТОВ "Техносервіс" та ТОВ "КПІ-Трейдінг" укладено договір поставки від 15.09.2011 року, відповідно до якого ТОВ "КПІ-Трейдінг" (постачальник) зобов'язується протягом чинності цього Договору поставити та передати у власність ТОВ "Техносервіс" (покупцеві) товар (партію товару) на підставі заявки в кількості і в строки згідно умов цього договору та додатків до нього, що є невід'ємною частиною Договору, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар (партію товару) згідно умов Договору. Крім того, між вказаними контрагентами укладено договір поставки від 11.10.2011 року, відповідно до якого ТОВ "КПІ-Трейдінг" (постачальник) зобов'язується протягом чинності цього Договору поставити та передати у власність ТОВ "Техносервіс" (покупцеві) товар (партію товару) на підставі заявки в кількості і в строки згідно умов цього договору та додатків до нього, що є невід'ємною частиною Договору, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар (партію товару) згідно умов Договору.

Виконання умов вказаних договорів, зокрема поставка позивачу товарів на загальну суму 28046,40 грн., підтверджується наступними документами: видатковими накладними №РН-0000313 від 15.09.2011 року та № РН-0001681 від 11.10.2011 року, податковими накладними №410 від 15.09.2011 року та №638 від 11.10.2011 року, прибутковими накладними №ТС-0000119 від 15.09.2011 року та №ТС-0000129 від 11.10.2011 року.

Здійснення розрахунків між контрагентами підтверджується рахунками-фактурами № ТСФ-1110/151 від 11.10.2011 року, № ТСФ -1509/094 від 15.09.2011 року, відповідно до яких, на рахунок ТОВ "КПІ-Трейдінг" було перераховано кошти за поставлені товари, що підтверджується платіжними дорученнями №320 від 12.10.2011 року, №288 від 16.09.2011 року, №303 від 30.09.2011 року, №317 від 12.10.2011 року, №344 від 27.10.2011 року, №345 від 31.10.2011 року, №346 від 31.10.2011 року, №347 від 31.10.2011 року. Рух коштів також підтверджується копіями банківських виписок та карткою відомостей щодо відображення господарських операцій із ТОВ "КПІ-Трейдінг" із зазначенням кореспонденції рахунків.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-Х1V зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог пункту 3.2 статті 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з вимогами Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операцій, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Також необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 наведеного Положення.

Крім того, відповідно до пункту 2.1 статті 2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на послуги повинні оформлятись відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої послуги.

На думку суду, первинні документи, зокрема, видаткові накладні, прибуткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення складені відповідно до вимог чинного законодавства, є належними, допустимими та достовірними доказами, які документально підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача стосовно того, що відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості вказує на відсутність реальних наслідків вказаних договорі поставки, з огляду не наступне.

Так, в кожному із вказаних договорів вказано, що товар поставляється на умовах "склад покупця". Ця умова поставок передбачає, що продавець виконав свої зобов'язання з доставки товару в момент його передання покупцеві або уповноваженій ним особі зі свого підприємства або складу. Продавець не несе відповідальності за навантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем. Покупець за власний рахунок забезпечує відвантаження і транспортування товару до пункту призначення і бере на себе всі пов'язані з цим витрати і ризики. Таким чином, ця умова поставок не містить зобов'язання для продавця здійснювати перевезення товару, що свідчить про необґрунтованість висновків податкового органу в цій частині.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що обов'язкова наявність у підприємства-покупця товарно-транспортних накладних не передбачена правилами податкового обліку та не впливає на формування останнім податкового кредиту. У випадку їх відсутності платник податку позбавлений права на включення до валових витрат вартості придбаного товару, а не до податкового кредиту з податку на додану вартість, вказаного в податковій накладній, виписаній постачальником товару.

Стосовно сертифікатів відповідності, колегією суддів встановлено, що їх копії наявні в матеріалах справи (а.с. 138-150) та відповідають вимогам, що ставляться до даного роду документів, однак вказані сертифікати не були взяті до уваги податковим органом під час перевірки в зв'язку з тим, що вони отримані не від виробника, а імпортовані з офіційного сайту компанії "Powercom".

Згідно із ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Єдиними правовими наслідками невиконання продавцем обов'язку передати покупцеві документи, що стосуються товару, є право (а не обов'язок) покупця відмовитись від договору купівлі-продажу та повернути товар покупцеві (ч.1 та 2 ст.666 ЦК України).

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що сертифікати якості не фіксують факт здійснення господарської операції, а лише підтверджують відповідність продукції встановленим вимогам та можливість її подальшого використання чи реалізації. Разом з цим, судом встановлено, що поставлені позивачу товари в подальшому реалізовувались ВАТ "Подільський цемент", ТОВ "Преттль-Кабель Україна", ТОВ "Будівельна компанія "Нова будова", ТОВ "Кам'янець-Подільський електромеханічний завод", Кам'янець-Подільське колективне швейне підприємство, Профком студентів Кам'янець-Подільського національного університету, ТОВ "Рубарт плюс", що підтверджується копіями видаткових накладних № ТС-0001168 від 05.10.2011 року, № ТС-0001111 від 23.09.2011 року, № ТС-0001130 від 28.09.2011 року, № ТС-0001153 від 30.09.2011 року, № ТС-0001171 від 06.10.2011 року, № ТС-0001091 від 15.09.2011 року, № ТС-0001099 від 19.09.2011 року, № ТС-0001100 від 19.09.2011 року, № ТС-0001134 від 28.09.2011 року, № ТС-0001270 від 28.10.2011 року, № ТС-0001167 від 05.10.2011 року, № ТС-0001231 від 19.10.2011 року, № ТС-0001157 від 04.10.2011 року та довіреностей на отримання товару.

Наведене свідчить про необґрунтованість висновків податкового органу в цій частині.

Щодо висновків відповідача про нікчемність правочинів позивача укладених із ТОВ "КПІ-Трейдінг" суд звертає увагу на наступне.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого вказаною статтею міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Крім того, при кваліфікації правочину за цією статтею, має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідачем не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Відповідно до листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року №7319, яким роз'яснено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладанні та виконанні договору, не є підставою для визнання правочину нікчемним, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу, щодо визначення правочинів, укладених між ТОВ "Техносервіс" та ТОВ "КПІ-Трейдінг" нікчемними.

Окрім того, відповідач зазначив, що контрагент позивача (ТОВ "КПІ-Трейдінг") не здійснює господарської діяльності, оскільки в останнього відсутні основні фонди, а тому вищевказані операції є фіктивними.

В цій частині колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу апелянта на наступне.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Невиконання контрагентом свого зобов'язання зокрема зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.