Ухвала суду № 26425130, 09.10.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/4484/11

Головуючий у 1-й інстанції: Томчук А.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Лукашик М.О.

за участі:

представника позивача - Зорі Д.Л.

представників відповідача - Терепи С.В.

прокурора - Сувалова В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Калинівський машинобудівний завод" до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2011 року приватне акціонерне товариство "Калинівський машинобудівний завод" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідача та прокурор в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, Козятинської ОДПІ проведена невиїзна документальна перевірка приватного акціонерного товариства "Калинівський машинобудівний завод" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за 2008-2009 роки.

За результатами проведеної перевірки складено акт №211/25494693 від 10 серпня 2010 року (т.1 а.с.7-12).

В ході перевірки встановлено та відображено в акті перевірки порушення позивачем вимог підпункту 7.7.7 пункту 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягає в завищенні заявленої суми бюджетного відшкодування за 2008-2009 роки на 2357206 грн.

На підставі висновків перевірки Козятинською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000502301/0 від 10 серпня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 2357206 грн. (т.1 а.с.77).

Задовольняючи позовні вимоги ПрАТ "Калинівський машинобудівний завод" суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Законом України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності з п.п. 7.5.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.6. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Дата отримання податкової накладної зазначається в графі 2 розділу І реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Відповідно до п.п.7.4.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, нарахування податкового кредиту звітного періоду можливе лише за наявності права на податковий кредит та визначених Законом підстав. Строк дії права платника податку на податковий кредит, дата виникнення якого визначена п.п. 7.5.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", зазначеним законом не обмежується. Підставою для нарахування платником податку податкового кредиту є податкові накладні, що отримані таким платником податку. Отже, отримані протягом звітного періоду податкові накладні є підставою для реалізації платником податку права на нарахування податкового кредиту.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, протягом 2008-2009 років ПрАТ "Калинівський машинобудівний завод" проводило господарські операції з ТОВ "Нафта-ХХІ" та ТОВ "НТЦ Сінгерія". За результатами даних операцій позивач отримав податкові накладні, на підставі яких формував податковий кредит у вказаному періоді. Разом з цим, суд вважає за необхідне вказати на недоречність посилання відповідача на протиправність формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з ТОВ "Будтехнолюкс", оскільки судом вставлено, що позивач з даним контрагентом не мав правовідносин у 2008-2009 роках.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Реальність вищезгаданих операції підтверджується первинними документами, зокрема, контрактами та специфікаціями поставки товару (т.1. а.с.175-236), копіями видаткових накладних (т.1 а.с.237-250, т.2 а.с.1-13, а.с.79-113), виписками по особових рахунках та платіжними дорученнями (т.2 а.с.116-242), картками складського обліку (т.2 а.с.243-250, т.3 а.с.1-132). Відповідність даних документів, вимогам, які встановлені до первинних документів, підтверджена в судовому засіданні, що свідчить про наявність у позивача достатніх підстав для формування податкового кредиту за результатами господарських операції з ТОВ "Нафта-ХХІ" та ТОВ "НТЦ Сінгерія" на підставі отриманих від них податкових накладних (т.2 а.с.14-78).

Відповідно до ст.664 Цивільного кодексу України передача товару може бути оформлена актом приймання-передачі, розпискою про одержання чи іншими документами за домовленістю сторін. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором установлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути передано покупцеві за місцезнаходженням товару.

В обґрунтування власної позиції відповідач вказав, що водій підприємства ОСОБА_4 не отримував накладні та не ставив в них свої підписи, оскільки на час їх виписки дана особа не перебувала в трудових відносинах із позивачем, однак довіреності на отримання товару виписані саме на ОСОБА_4, що свідчить про фіктивність проведених господарських операцій.

Колегія суддів апеляційної інстанції не бере до уваги вказані доводи відповідача, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей виписувались бухгалтерією по паспортних даних працівників, що були наявні в списку, зокрема й на водія ОСОБА_4 Однак, в силу того, що вказаний список оновлювався лише раз на рік, після звільнення ОСОБА_4 товарно-матеріальні цінності отримувались іншими особами на підставі виписаних на ОСОБА_4 довіреностей.

Наказом Міністерства фінансів України №647 "Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 16.05.96 р. №99", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 травня 2008 року за №445/15136 скасовано порядок суворого обліку бланків довіреностей на одержання цінностей, а тому на підставі довіреностей, виписаних на ОСОБА_4, отримувати товарно-матеріальні цінності міг й інший працівник підприємства.

Крім того, колегія суддів в даному випадку вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що отримання товарно-матеріальних цінностей іншою особою ніж та, що зазначена в довіреності, не впливає на результати даної господарської операції та не вказує на її нереальність чи відсутність економічного змісту.

Висновок відповідача про нереальність господарських операцій позивача їх ТОВ "НТЦ Сінергія" та ТОВ "Нафта-ХХІ" ґрунтується також на тому, що вказані контрагенти позивача не мають транспорту для здійснення поставок товару спростовується положеннями контрактів ПрАТ "Калинівський машинобудівний завод" із ТОВ "НТЦ Сінергія" та ТОВ "Нафта-ХХІ" (т.1. а.с.175-236), що регулюють умови поставки. Так, в кожному із вказаних контрактів вказано, що товар поставляється на умовах "склад покупця". Ця умова поставок передбачає, що продавець виконав свої зобов'язання з доставки товару в момент його передання покупцеві або уповноваженій ним особі зі свого підприємства або складу. Продавець не несе відповідальності за навантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем. Покупець за власний рахунок забезпечує відвантаження і транспортування товару до пункту призначення і бере на себе всі пов'язані з цим витрати і ризики. Таким чином, ця умова поставок не містить зобов'язання для продавця здійснювати перевезення товару, що свідчить про необґрунтованість висновків податкового органу в цій частині.

Не беруться до уваги також доводи апелянта щодо необхідності підтвердження вказаних операцій товарно-транспортними накладними, оскільки обов'язкова наявність у підприємства-покупця товарно-транспортних накладних не передбачена правилами податкового обліку та не впливає на формування останнім податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених ПрАТ "Калинівський машинобудівний завод" із ТОВ "НТЦ Сінергія" та ТОВ "Нафта-ХХІ", колегія суддів виходила з наступного.

Згідно статті 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правочини, укладені ПрАТ "Калинівський машинобудівний завод" із ТОВ "НТЦ Сінергія"та ТОВ "Нафта-ХХІ" не можуть бути визнані в розумінні ст.203 ЦК України, як нікчемні, так як їх зміст не суперечить діючим нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства, відповідають внутрішній волі їх учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Окрім того, апелянт зазначив, що контрагенти позивача не здійснюють господарської діяльності, оскільки відсутні за місцезнаходженням, а тому вищевказані операції є фіктивними.

В цій частині колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу апелянта на наступне.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Невиконання контрагентом свого зобов'язання зокрема зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідач, як на доказ правомірності прийнятого рішення, посилається на постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 07.06.2011 року та вказує, що відповідно до даного рішення директор ПрАТ "Калинівський машинобудівний завод" визнав вину у вчиненні злочину, передбаченому ч.3 ст.212 КК України, та погодився відшкодувати збитки, завдані злочином.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 07.06.2011 року звільнено від кримінальної відповідальності директора ПрАТ "Калинівський машинобудівний завод" та закрито кримінальну справу відносно нього за ст. 212 ч. 3 КК України. Крім того, предметом розгляду в даній справі є правовідносини, пов'язані із сплатою ПрАТ "Калинівський машинобудівний завод" податку на додану вартість, в той час як, відповідно до постанови Калинівського районного суду Вінницької області від 07.06.2011 року, в ході кримінальної справи досліджувались питання стосовно сплати позивачем податку на прибуток підприємств та податку з доходів фізичних осіб. Таким чином, вказаним рішенням не встановлено наявності умислу платника податків або його контрагентів на момент укладання та вчинення спірних правочинів, а тому постанова Калинівського районного суду Вінницької області від 07.06.2011 року не може слугувати доказом фіктивності правочинів позивача із названими контрагентами.

Крім того, відповідно до довідки Козятинської ОДПІ від 05.12.2011 року №378/23/25494693 в ході перевірки господарської діяльності ПрАТ "Калинівський машинобудівний завод" за період з 01.03.2008 року по 31.03.2010 року порушень податкового законодавства не встановлено. Згідно п.п.3.1.3 вказаної довідки - в межах проведення позапланової документальної перевірки дослідити питання включення сум податку на додану вартість сплачених ТОВ "НТЦ "Сінгерія" та ТОВ "Нафта -ХХІ" протягом періоду з 01.03.2008 року по 31.03.2010 року до розрахунків бюджетного відшкодування неможливо.

Колегія суддів відмічає, що відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки в ході розгляду справи, відповідач не довів наявності в діях позивача щодо включення вказаних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту ознак порушень податкового законодавства, довідка Козятинської ОДПІ від 05.12.2011 року №378/23/25494693 спростовує висновки акту перевірки від 10.08.2010 року №211/25494693 в частині виявлених порушень.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 09 жовтня 2012 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.