Ухвала суду № 26424276, 04.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9427/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"04" жовтня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОСПА" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОСПА" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкових повідомленнь- рішеннь,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОСПА" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податковихо повідомлень - рішень №0000342220 від 27.06.12 року, №0000332220 від 27.06.12 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2011 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОСПА" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за період з 22.05.12 року по 28.05.12 року Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСПА»з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Збутпрект-1»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління №26»за період з 01.07.11 року по 31.01.12 року за результатами якої складено акт №1191/22-222-33740425 від 05.06.12 р.

В ході перевірки встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСПА»п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 348581,00 грн.; п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 303147,00 грн.

На підставі акту перевірки №1191/22-222-33740425 від 05.06.12 року Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва прийняті податкові повідомлення - рішення з податку на додану вартість №0000342220 від 27.06.12 р. на загальну суму 348581,00 грн. та з податку на прибуток приватних підприємств №0000332220 від 27.06.12 р. на загальну суму 378933,00 грн.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову прийшов до висновку, що податковий орган під час здійснення перевірки вірно прийшов до висновку про заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, а тому податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, під час перевірки відповідач прийшов до висновку, що віднесення позивачем в перевіряємому періоді до податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Збутпроект-1" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління №26» неправомірне, оскільки відносини між позивачем та вказаними контрагентами носили безтоварний характер, так як укладені між ними договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків; документуванням господарських операцій за відсутності їх фактичного проведення; неналежним оформленням первинних документів; наявністю ознак фіктивності контрагента..

Крім того, відповідачем зазначає, що надані акти містять недостатньо інформації про зміст та обсяг отриманих послуг та виконаних робіт.

За таких обставин, відповідач прийшов до висновку, що позивачем не доведено використання послуг у власній господарській діяльності, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 303147,00 грн. та з податку на прибуток на загальну суму 378933,00 грн.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 303147,00 грн. та з податку на прибуток на загальну суму 378933,00 грн. обґрунтовані та зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору поставки Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління № 26» виписано накладні (акти виконаних робіт тощо) за надані товари, на загальну суму 1065733,82 грн. у т.ч. ПДВ 213146,80 грн.

Розрахунки проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками на загальну суму 1096450,00 грн.

Між Позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Збутпроект - 1» (Виконавець) укладено договір на виконання проектних робіт від 14.10.2011 року № 34/11, відповідно якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Збутпроект - 1»виписано накладні (акти виконаних робіт тощо) за надані товари, а саме 192583,33 грн. у т.ч. ПДВ 38516,67 грн.

Також, 15.10.2011р. між підприємством Позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Збутпроект - 1»(Виконавець) укладено договір на виконання оздоблювальних та загальнобудівельних робіт (будівництво та ремонт, виготовлення обладнання і його інсталяція, комплектація будівельними й оздоблювальними матеріалами, декорування, оздоблювальні роботи) року № 35/11, відповідно до якого Товариством з обмеженою відповідальінстю «Збутпроект - 1»виписано накладні (акти виконаних робіт тощо) за надані товари, на загальну суму 257250,00 грн. у т.ч. ПДВ 51450,00 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за надані послуги проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками, а саме 540000,00 грн.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.201.4. ст.201 Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Так, судом першої інстанції встановлено, що первинні документи контрагента позивача виписані з порушенням законодавства, а відповідно, позивачем не було належним чином визначено податкового зобов'язання по правовідносинах контрагента із позивачем для сплати до державного бюджету.

Зокрема, судом першої інстанції з пояснень свідка в судовому засіданні в суді першої інстанції встановлено, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління № 26»Тимченко А.С., який пояснив, що дане підприємство реєстрував, але без мети здійснювати підприємницьку діяльність.

Крім того, після огляду в судовому засіданні первинних документів, які були укладені між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління № 26»свідок зазначив, що підписи не його і він нічого не підписував. Підприємство зареєстрував за грошову винагороду.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначає, що для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Однак, оскільки в судом першої інстанції встановлено, що директори контрагентів позивача не мали наміру здійснювати господарську діяльність та жодний документів не підписували, то суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що первинні документи складені з порушенням вимог чинного законодавства, а тому не можуть бути підставою для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що будь-яких доказів реальності угод позивачем не надано.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази колегія суддів дійшла висновку про те, що надані представником позивача копії документів не є достатнім підтвердженням фактичного отримання послуг.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Оскільки, у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента та подальшого використання його у господарській діяльності.

Разом з тим, копії актів приймання-здачі робіт колегія суддів не вважає належним підтвердженням фактичного отримання послуг від контрагентів, оскільки вони оформлені без дотримання вимог закону.

Надані представником позивача акти не містять у собі відомостей, фіксування яких є основним призначенням таких актів про зміст та обсяг отриманих послуг та виконаних робіт. У звязку з цим на підставі зазначених актів неможливо визначити вартості таких робіт і послуг.

В порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем не надано зрозумілих і аргументованих пояснень ні господарської мети та комерційної необхідності подвійного замовлення у вказаного контрагента подібних послуг протягом одного й того ж звітного періоду, ні фактичних обставин здійснення консультування, ні призначення та використання послуг в господарській діяльності позивача.

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Суд звертає увагу, що Позивачем не надано суду жодних доказів подальшої реалізації товару та використання послуг у своїй господарській діяльності, отриманих відповідно до умов спірного договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів критично ставиться до первинних бухгалтерських документів, а саме податкових накладних та актів приймання-передачі, наданих позивачем на підтвердження використання товару у власній господарській діяльності.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З аналізу викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірного договору.

Пунктом 1.32. ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За змістом визначення, наведеного в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорювана господарська операція лише документально оформлена.

Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін податковими накладними, актами приймання -передачі товару та договорами, без реального використання в своїй господарській діяльності товару чи послуг чинним законодавством не передбачено.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем, в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено факту сплати податку на додану вартість в якості оплати за товар, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що товариством безпідставно сформований податкових кредит.

У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Колегія суддів зазначає, що при винесені податкових повідомлень-рішень рішень №0000342220 від 27.06.12 року, №0000332220 від 27.06.12 року та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСПА»не підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОСПА" -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 09 жовтня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.