Ухвала суду № 26424267, 04.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4101/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"04" жовтня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азалія-тур" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Азалія-тур" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Азалія-тур" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.11.2011р. №0007882312.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2012 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Азалія-тур" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва було проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтелект Системс" за період з 01.07.2008р. по 30.06.2011р.

За результатами перевірки складено акт від 20.10.2011р. №2219/23-12/37147486.

Актом перевірки зафіксовано допущення позивачем порушень пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.1 Закону України від 0З.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», які привели до заниження податку на додану вартість а 122700 грн. за жовтень 2010р., а саме, по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтелект Системс".

На підставі висновків Акту перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.11.2011р. №0007882312, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 ПК позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з ПДВ на 153375 грн. (у т.ч.: 122700 грн. -основний платіж; 30675 грн. - штраф).

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову прийшов до висновку, що податковий орган під час здійснення перевірки вірно прийшов до висновку про заниження позивачем податку на додану вартість, а тому податкове повідомлення-рішення є правомірним та скасуванню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, під час перевірки відповідач прийшов до висновку, що віднесення позивачем в перевіряємому періоді до податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтелект Системс" неправомірне, оскільки відносини між позивачем та вказаним контрагентом носили безтоварний характер, так як договори від 01.10.2010р. №0110/2010 і від 05.10.2010р. №0510/2010 про надання консультаційних послуг спрямовані на реальне настання правових наслідків; документуванням господарських операцій за відсутності їх фактичного проведення; неналежним оформленням первинних документів; наявністю ознак фіктивності контрагента..

За таких обставин, відповідач прийшов до висновку, що позивачем не доведено використання послуг у власній господарській діяльності, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 122700 грн.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 122700 грн. обґрунтовані та зазначає наступне.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Пунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Відповідно до п.п.7.4.1п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Із вказаної норми права вбачається, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму такого податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз пунктів 7.2, 7.4, 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»дає підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

З матеріалів справи вбачається, що договором від 01.10.2010р. №0110/2010 про надання інформаційно-консультаційних послуг передбачено зобов'язання ТОВ "Інтелект Системс" (Виконавець) на підставі запиту або замовлення позивача (Замовника) надати усно інформаційно-консультаційні послуги з фінансово-економічних питань господарської діяльності Замовника на загальну вартість 320000 грн. (ПДВ -53333,33 грн.).

Договором від 05.10.2010р. №0510/2010 про надання консультаційних послуг передбачено зобов'язання ТОВ "Інтелект Системс" (Виконавець) на підставі запиту або замовлення позивача (Замовника) надати усно консультаційні послуги з економічних питань здійснення господарської діяльності Замовника на загальну вартість 416200 грн. (ПДВ -69366,67 грн.).

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що вказаними господарськими договорами не визначено конкретних предметних, кількісних, якісних чи вартісних характеристик замовлених позивачем послуг

На підтвердження фактичного надання і придбання позивачем послуг (робіт) та правомірності формування податкового кредиту позивач надав: акт від 29.10.2010р. прийому-передачі наданих послуг по договору від 01.10.2010р. №0110/2010 і податкову нак ладну від 29.10.2010р. №2910028 на загальну суму 320000 грн. (в т.ч. ПДВ -53333,33 грн.); акт від 29.10.2010р. прийому-передачі наданих послуг по договору від 05.10.2010р. №0510/2010 і податкову накладну від 29.10.2010р. №2910027 на загальну суму 416200 грн. (в т.ч. ПДВ -69366,67 грн.).

За нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІУ (далі Закон України № 996-ХІУ), бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Згідно визначення, яке наведено у статті 1 Закону України № 996-ХІУ, із змінами і доповненнями, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В статті 9 даного Закону зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Вищевказані накладні, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ та "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704,

Проте, суд першої інстанції правомірно зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Оскільки, у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента та подальшого використання його у господарській діяльності.

В порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем не надано зрозумілих і аргументованих пояснень ні господарської мети та комерційної необхідності подвійного замовлення у вказаного контрагента подібних послуг протягом одного й того ж звітного періоду, ні фактичних обставин здійснення консультування, ні призначення та використання послуг в господарській діяльності позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акти приймання-передачі послуг та податкові накладні, окрім загального найменування послуг "консультаційні послуги" і їх загальної вартості, теж не розкривають конкретний зміст і обсяг фактично здійснених господарських операцій, їх натуральних, кількісних та вартісних вимірників.

Крім цього, суд першої інстанції правомірно зазначає, що крім відсутності належного документального підтвердження здійснення господарських операцій, не підтверджується й фактичне здійснення господарських операцій з ТОВ "Інтелект Системс" за договорами від 01.10.2010р. №0110/2010 і від 05.10.2010р. №0510/2010, так як з досліджених в суді першої інстанції доказів, не вбачається наявності і достатності організаційних, матеріально-технічних чи кадрових ресурсів ТОВ "Інтелект Системс", які б підтверджували потенційну можливість і дійсну спроможність забезпечити фактичне надання послуг позивачу.

Колегія суддів звертає увагу, що Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження оплати товару відповідно до умов договору.

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд звертає увагу, що Позивачем не надано суду жодних доказів подальшої реалізації товару та використання послуг у своїй господарській діяльності, отриманих відповідно до умов спірного договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів критично ставиться до первинних бухгалтерських документів, а саме податкових накладних та актів приймання-передачі, наданих позивачем на підтвердження використання товару у власній господарській діяльності.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З аналізу викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірного договору.

Пунктом 1.32. ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За змістом визначення, наведеного в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.

Доводи представника позивача, що факт товарності угод підтверджено Договором поставки від 01.05.2010 р. та видатковими та податковими накладними колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивачем не надані документи, які підтверджують оплату, отримання послуг та подальшого використання наданих послуг.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорювана господарська операція лише документально оформлена.

Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін податковими накладними, актами приймання -передачі товару та договорами, без реального використання в своїй господарській діяльності товару чи послуг чинним законодавством не передбачено.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем, в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено факту сплати податку на додану вартість в якості оплати за товар, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що товариством безпідставно сформований податкових кредит.

У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Колегія суддів зазначає, що при винесені рішення про застосування фінансових санкцій податкових повідомлень-рішень від 21 травня 2009 року № 0000882311/ від 21 травня 2009 року № 0000892311/2 та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на вищезазначене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Азалія-тур»не підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азалія-тур" -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 09 жовтня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.