Постанова № 26417255, 24.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 вересня 2012 року 10:04 № 2а-9969/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. при секретарі Паньків В.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Малого приватного підприємства «Власта»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної

податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000452220,

№0000462220 від 06.07.2012

за участю представників сторін:

від позивача: Глузд О.В.

від відповідача: Коваленко А.О.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 24.09.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Малого приватного підприємства «Власта», звернувся до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсними податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 06.07.2012 р. №00004522220 МКП «Власта»за платежем по податку на прибуток приватних підприємств збільшено суму податкового зобов'язання: основний платіж 416 894,00 грн.; штрафні (фінансові) санкції 104 224,00 грн., всього 521 118,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 р. №00004622220 МКП «Власта»за платежем по податку на додану вартість збільшено суму податкового зобов'язання: основний платіж 677 080,00 грн.; штрафні (фінансові) санкції 169 270,00 грн., всього 846 350,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені ДПІ у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства, які за юридичною та фактичною адресою не знаходилися, а також, вірогідно, що продавці та їх постачальники працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані щодо один одного.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва ДПС було проведено позапланову невиїзну перевірку МКП «Власта»з питань дотримання нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Соло-25»

За результатами перевірки складено Акт від 22.06.2012 року № 1472/22-222-21589497 (надалі -Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні порушення п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755- IV (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податкового кредиту на загальну суму ПДВ 675998 грн. та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755- IV (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 416894,00 грн. за І квартал 2012 р.

Не погоджуючись з актом перевірки Позивачем було подано заперечення на Акт перевірки до Податкового органу.

На підставі висновків Акту перевірки, ДПІ у Дніпровському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 р. №0000452220, у зв'язку з чим Позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у сумі 521 118,00 грн. (за основним платежем 416 894,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 104 224,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 р. № 0000462220 з податку на додану вартість в сумі 846 350,00 грн. (за основним платежем 677 080,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 169 270,00 грн.).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на адресу управління податкового контролю ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС надійшла службова записка від ГВ ПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва разом з поясненням гр. ОСОБА_3, який зареєстрував ТОВ «Соло-25»без мети здійснення фінансово-господарської діяльності та отримання від неї прибутків. Жодних первинних документів не підписував та податкові звіти до податкового органу не подавав.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Соло-25» (Виконавець) було укладено договір на здійснення клінінгових послуг №30\01-12 від 30.01.2012 р., відповідно до умов договорів Виконавець зобов'язувався здійснити комплексні роботи по прибиранню приміщень Замовника.

У відповідності до п. 2 даного договору, в останній день поточного місяця надає Замовнику Акти приймання-передачі робіт. Виконавець не має права передавати свої зобов'язання по даному договору третій стороні без попередньої письмової згоди Замовника.

Згідно п. 3 вищезазначеного Договору, 25 числа кожного місяця Виконавець виставляє рахунки на оплату виконаних робіт.

До Договору було підписано Додаток №1, в якому зазначено, що місце надання послуг: вул. В. Хвойки, 21 -за згодою замовника та площа 29293,61 м2.

Крім того, між Позивачем (Довіритель) та ТОВ «Соло-25»(Повірений) було укладено договір на надання юридичних послуг №31\01-12 від 31.01.2012 р., відповідно до п.1.1, сторони уклали даний договір з метою надання Повіреним юридичної допомоги Довірителю та отримання за це відповідної оплати. Згідно п. 2.1.1 Договору №31\01-12, Повірений зобов'язаний повідомляти Довірителя на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення.

Доказів проведення розрахунків між сторонами Позивачем під час перевірки не надано та суду також.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

В матеріалах справи містяться рахунки -фактури: №СФ -1\04 від 2 квітня 2012 р., отримані послуги клінінг офісних приміщень: кількість - 20.000, ціна без ПДВ 47 1666.67, сума з ПДВ 943 333,40; інформаційно-консультаційні послуги: кількість - 8.000, ціна без ПДВ 45 416,67, сума з ПДВ 363333,36; маркетингові послуги: кількість - 4.000, ціна без ПДВ 23380.83, сума з ПДВ 93523,32; №СФ -1\02 від 1 лютого 2012 р., отримані послуги клінінг офісних приміщень: кількість - 18.000, ціна без ПДВ 36291,67, сума з ПДВ 653250.06; інформаційно-консультаційні послуги: кількість - 3.000, ціна без ПДВ 40 833,33, сума з ПДВ 122 499,99; маркетингові послуги: кількість - 1.000, ціна без ПДВ 46945,83, сума з ПДВ 46945,83; юридичні послуги: кількість - 4.000, ціна без ПДВ 43550.00, сума з ПДВ 174200.00; №СФ -1\03 від 1 березня 2012 р., отримані послуги клінінг офісних приміщень: кількість - 20.000, ціна без ПДВ 33708.33, сума з ПДВ 647 166.60; інформаційно-консультаційні послуги: кількість - 5.000, ціна без ПДВ 39 166.67, сума з ПДВ 195 833.35; маркетингові послуги: кількість - 1.000, ціна без ПДВ 24145.83, сума з ПДВ 24145.83; юридичні послуги: кількість - 2.000, ціна без ПДВ 47083.33, сума з ПДВ 94166.66.

Крім того Позивачем надано суду Акти здачі-приймання послуг, проте в даних актах відсутній перелік наданих послуг та де він здійснювався, лише зазначено рахунок № та його дата.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази саме отримання певних послуг в якій міри, що саме було надано та докази того, за послуги, які було отримано були сплачені кошти в повному обсязі.

Суд звертає увагу, що під час перевірки та підчас розгляду справи Позивачем не надано суду належним чином засвідчену документацію, що підтверджує отримання певних послуг (юридичних, маркетингових, інформаційних та клінінгових).

З огляду на предмет та обсяг робіт, які, як стверджував позивач, було виконано його контрагентом, та послуги, які були ним надані, суд приходить до висновків, що контрагент позивача був позбавлений можливості виконати роботи, які є предметами договорів, а позивач, в свою чергу, не міг не знати цього.

Оскільки контрагент позивача зареєстрований за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з посиланнями відповідача на те, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентом є нікчемними правочинами.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носять реальний характер, а отримані послуги використані в межах господарської діяльності.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, такої ж правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 25.10.10 р. по справі К-45472/09, Ухвалі від 15.07.10 р. по справі К-24085/07, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук