Ухвала суду № 26413029, 10.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2012 року м. Київ К-54371/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2009 року

у справі № 22-а-16361/08/9104 (3/134А -номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія»

до Державної податкової інспекції у Сокальському районі

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Державне відкрите акціонерне товариство «Шахта «Надія»(далі -позивач, ДВАТ «Шахта «Надія») звернулось у травні 2008 року до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі (далі -відповідач, ДПІ у Сокальському районі) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000262150/0 від 16.03.2007 року на суму 534 650,04 гривень.

Постановою Господарського суду Львівської області від 13.10.2008 року у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2009 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сокальському районі Львівської області № 000262150/0 від 16.03.2007 року.

Задоволення позовних вимог про скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення судом апеляційної інстанції мотивовано посиланнями на п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», застосувавши який суд дійшов висновку, що наведена норма не встановлює права контролюючого органу всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, податкова інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В своїх запереченнях ДВАТ «Шахта «Надія»зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касацій скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками контролюючого органу було проведено перевірку дотримання позивачем вимог пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за період з 31.07.2002 року по 28.02.2007 року, результати якої викладені в акті від 06.03.2007 року № 172/150/00178175.

На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 16.03.2007 року № 000262150/0, яким до позивача на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 7 вказаного Закону, за затримку на 1080 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 1 069 300,08 гривень, зобов'язано сплатити штраф у розмірі 50% у сумі 534 650,04 гривень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для застосування до позивача штрафних санкцій стала несвоєчасна, на думку контролюючого органу, сплата підприємством сум самостійно узгоджених податкових зобов'язань по податку на прибуток в попередніх роках.

Зазначений факт пов'язаний із тим, що суми, сплачені позивачем, зараховувалися в обліковій картці платника податків у рахунок погашення податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення.

Так, відповідач вказує на наявність права у податкової інспекції самостійно встановлювати черговість погашення податкових зобов'язань платника податків, а саме -кошти, що надійшли на сплату зобов'язань з податку, збору (обов'язкового платежу), спрямовуються на погашення податкових зобов'язань з того самого платежу у прядку черговості настання граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків та стосується як самостійно розрахованих платником податків податкових зобов'язань, так і податкових зобов'язань, розрахованих контролюючим органом.

Позивач, не погоджуючись з висновками контролюючого органу, заперечив факт погашення податкових зобов'язань у порядку, відображеному в акті перевірки, оскільки вважає, що платіжні доручення про сплату поточних податкових зобов'язань відповідач був зобов'язаний зараховувати у погашення зобов'язань зазначених платником у графі «призначення платежу».

Так, нормами п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 наведеного Закону, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб'єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.

Інші норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» також не встановлюють порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобов'язань і в жодному разі не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобов'язань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків, а також розпоряджатися його коштами.

Підпункт 8.6.2 п. 8.6 ст. 8 зазначеного Закону надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобов'язання.

Зміст наведених правових норм дозволяє зробити висновок щодо відсутності повноважень у органу державної податкової служби змінювати призначення коштів, які сплачуються платником податків у рахунок погашення його податкових зобов'язань.

Відтак, своєчасна оплата позивачем поточних податкових зобов'язань, що підтверджується платіжними дорученнями № 161 від 30.01.2006 року, № 119 від 20.01.2006 року, № 276 від 22.02.2006 року, № 279 від 23.02.2006 року, № 249 від 15.02.2006 року, № 412 від 14.03.2006 року, № 423 від 13.03.2006 року, № 1125 від 27.07.2006 року, № 1212 від 04.08.2006 року, № 1398 від 06.09.2006 року, № 1492 від 31.09.2006 року, № 1556 від 03.10.2006 року, № 1706 від 30.10.2006 року, № 2122 від 25.12.2006 року, № 2033 від 14.12.2006 року на загальну суму 1 209 641,50 гривня, свідчить на користь висновку про дотримання позивачем законодавчих вимог та безпідставності застосування штрафних (фінансових) санкцій контролюючим органом у сумі 534 650,04 гривень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому рішення суду апеляційної інстанції скасуванню не підлягає, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214, 215, 220, 222-224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області -відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2009 року у справі № 22-а-16361/08/9104 (3/134А -номер справи у суді першої інстанції) -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько