Постанова № 26409323, 04.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2012 р. Справа № 2а-5140/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.,

представників сторін: позивача - Брильова А.Ю., відповідача - Вєтрової І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Іноземного підприємства "Еолія" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012р. по справі № 2а-5140/12/2070

за позовом Іноземного підприємства "Еолія"

до Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

02.02.2008 р. Іноземне підприємство «Еолія» (далі по тексту - ІП «Еолія», позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об`єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту - ХОДПІ, відповідач), в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, прийнятих судом, просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Харківської об`єднаної державної податкової інспекції від 02.06.2008 р. № 0000052340/0 та від 06.08.2008 р. № 0000052340/1, від 12.09.2008 р. № 0000052340/2, згідно яких ІП «Еолія» визначена сума податкового зобов`язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій по податку на прибуток у розмірі 2854636 грн. (у т.ч. за основним платежем - 1427318 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1427318 грн.); від 02.06.2008 р. № 0000062340/0 та від 06.08.2008 р. № 0000062340/1, від 12.09.2008 р. № 0000062340/2, згідно яких ІП «Еолія» визначено суму податкового зобов`язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість у розмірі 1699760 грн. (у т.ч. за основним платежем - 1133173 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 566587 грн.).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2009 р. по справі № 2-а-3872/08/2070 адміністративний позов Іноземного підприємства "Еолія" до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції у Харківській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень: від №0000052340/0 від 02.06.08р., №0000052340/1 від 06.08.08р., №0000052340/2, згідно яких ІП "Еолія" визначена сума податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на прибуток у розмірі 2854636 грн. (у т.ч. за основним платежем -1427318 грн., за штрафними санкціями -1427318 грн.); та №0000062340/0 від 02.06.08р., №0000062340/1 від 06.08.08р., №0000062340/2 від 12.09.08р., згідно яких ІП "Еолія" визначена сума податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на додану вартість у розмірі 1699760 грн. (у т.ч. за основним платежем -1133173 грн., за штрафними санкціями -566587 грн.) - задоволено в повному обсязі.

Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції у Харківській області: від №0000052340/0 від 02.06.08р., №0000052340/1 від 06.08.08р., №0000052340/2, згідно яких ІП "Еолія" визначена сума податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на прибуток у розмірі 2854636 грн. (у т.ч. за основним платежем -1427318 грн., за штрафними санкціями -1427318 грн.).

Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції у Харківській області: №0000062340/0 від 02.06.08р., №0000062340/1 від 06.08.08р., №0000062340/2 від 12.09.08р., згідно яких, ІП "Еолія" визначена сума податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на додану вартість у розмірі 1699760 грн. (у т.ч. за основним платежем -1133173 грн., за штрафними санкціями -566587 грн.).

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ІП "Еолія" (код ЄДРПОУ 34330143, адреса: Харківська область, Харківський район, м.Мерефа, вул. Дніпропетровська, 283, п/р 26002000122007 у відділенні ВАТ "Укрексімбанк" м.Харкова МФО 351618) державне мито у розмірі 3 грн. 40 коп. (т.2, а.с.103-108).

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2009 р. по справі № 2-а-3872/08/2070 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ІП «Еолія» відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, а саме: п.1 ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009 року по справі № 2-а-3872/08/2070 апеляційну скаргу Харківської об`єднаної державної податкової інспекції у Харківській області - задоволено.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2009 р. по справі № 2-а-3872/08/2070 - скасовано.

Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову Іноземного підприємства «Еолія» до Харківської об`єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними - відмовлено.

Позивачем було подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій ІП «Еолія» просило скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009 року по справі № 2-а-3872/08/2070 та залишити без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2009 р.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.03.2012 року касаційну скаргу Іноземного підприємства «Еолія» задоволено частково.

Скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2009 р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009 року.

Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 06.03.2012 р. зазначено, що судами першої та апеляційної інстанції не з`ясовано, чи надсилався відповідачем на адресу ІП «Еолія» запит про обґрунтування рівня договірних цін та чи надавалась позивачем відповідь на такий запит; не витребувано від позивача надання обґрунтування розумних економічних або інших причин (ділової мети) укладання договорів комісії № 132/06 від 01 червня 20076 року та № 256/06 від 01 серпня 2006 року, а також не досліджено на підставі належних та допустимих доказів доводи відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем з ТОВ фірма «Пранк» та ПП «Орнатус».

29.03.2012 р. Вищим адміністративним судом України справу № 2а-3872-08-2070 було надіслано за належністю до Харківського окружного адміністративного суду.

В ході розгляду Харківським окружним адміністративним судом справи 2-а-3872-08-2070 (надалі справі присвоєно номер 2-а-5140/12/2070) позивачем було уточнено позовні вимоги. Так, позивач просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.06.2008 р. № 0000052340/0 та від 06.08.2008 р. № 0000052340/1, від 12.09.2008 р. № 0000052340/2; від 02.06.2008 р. № 0000062340/0 та від 06.08.2008 р. № 0000062340/1, від 12.09.2008 р. № 0000062340/2.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 р. по справі № 2-а-5140/12/2070 у задоволенні позову Іноземного підприємства "Еолія" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Позивач, не погодившись з вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 р. по справі № 2а-5140/12/2070 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ІПП «Еолія» у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм ст.228 Цивільного кодексу України, п.1.32, п.5.2, пп.5.3.1, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.142 Господарського кодексу України. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що операції, здійснені ІП «Еолія» за договорами комісії, укладеними з ТОВ фірмою «Пранк» та ПФ «Орнатус», не пов`язані з господарською діяльністю позивача, оскільки не призвели до отримання прибутку. Вказує, що відсутність прибутку від конкретної окремої господарської операції, при наявності прибутку від діяльності підприємства в цілому за звітний період, не може бути законодавчо обґрунтованим приводом для виключення операції з господарського обороту для цілей оподаткування. Зазначив, що витрати ІП «Еолія» на реалізацію продукції через комісіонера належним чином підтверджені первинними документами, законодавчі обмеження на віднесення їх до складу валових витрат відсутні. З огляду на викладене, враховуючи вид діяльності позивача - продаж товарів, в т.ч. через посередників (комісіонерів), вважає витрати на оплату послуг комісіонерів такими, що пов`язані з господарською діяльністю позивача, та обґрунтовано віднесені позивачем до складу валових витрат. В зв`язку з чим, оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені позивачем безпідставно, є незаконними та підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 р. по справі № 2а-5140/12/2070 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ІП «Еолія» у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Іноземне підприємство "Еолія" пройшло державну реєстрацію та зареєстроване Чугуївською районною державною адміністрацією Харківської області 03.05.2006 року (т.1, а.с. 25-26).

ІП "Еолія" взято на облік до Харківської ОДПІ у Харківській області за № 2257 з 04.05.2006 року та є платником податку на додану вартість (т.1, а.с. 21-22).

Фахівцями Харківської ОДПІ у Харківській області в період з 27.03.2008 року по 21.05.2008 року було проведено планову виїзну перевірку ІП "Еолія" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з 03.05.2006 року по 31.12.2007 року, за результатами якої складено Акт "Про результати планової виїзної перевірки іноземного підприємства "Еолія" (код ЄДРПОУ 34330143) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з 03.05.2006 року по 31.12.2007 року" №1847/23-321/34330143 від 21.05.2008 року (т.1, а.с.45-112).

Зазначеним актом зафіксовано порушення ІП «Еолія» :

- п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) в результаті чого: 1) донараховано податок на додану вартість за перевіряємий період у сумі 1 133 173 грн. у т.ч.: у червні 2006 року на суму 29 560 грн.; у вересні 2006 року на суму 1 004 035 грн.; у грудні 2006 року на суму 99 578 грн.; 2) зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (значення цього рядка переноситься до рядка 23.2 податкової декларації наступного звітного періоду) за грудень 2007 року на 8 681 грн.;

- п.п. 5.2.1 п. 5.2., п. 5.1. ст. 5 з урахуванням п.1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 року) № 334/94-ВР від 28.12.1994 року (діяв на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого донараховано податок на прибуток за перевіряємий період податку на прибуток у сумі 1 427 318 грн. у т.ч.: за 2 квартал 2006 року у сумі 36 950 грн.; за 3 квартал 2007 року у сумі 1 262 085 грн.; за 4 квартал 2007 року у сумі 128 283 грн.

З актом перевірки директор та головний бухгалтер підприємства ознайомилися, але від підпису його відмовились.

На підставі вказаних висновків акту перевірки 02.06.2008 року Харківською ОДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення: №0000052340/0 по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 854 636 грн. (у т.ч. за основним платежем -1 427 318 грн. та за штрафними санкціями -1 427 318 грн.) та № 0000062340/0 на суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 699 760 грн. (у т.ч. за основним платежем -1 133 173 грн., за штрафними санкціями -566 587 грн.) (т.1, а.с. 7-8).

Не погодившись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до Харківської ОДПІ, ДПА в Харківській області. За результатами розгляду, скарги позивача були залишені без задоволення, спірні податкові повідомлення-рішення -без змін, та були винесені податкові повідомлення-рішення від 06.08.2008 р. № 0000052340/1, від 12.09.2008 р. № 0000052340/2; від 06.08.2008 р. № 0000062340/1 та від 12.09.2008 р. № 0000062340/2 про визначення ІП «Еолія» податкового зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість на ту ж суму, що й у податкових повідомленнях-рішеннях з дріб`ю 0 (т.1, а.с.9-20, 120-121).

Скориставшись правом, наданим положеннями пп. 5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного на час виникнення спірних правовідносин, позивач оскаржив спірні податкові повідомлення-рішення до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, оскільки господарські операції ІП «Еолія» з використання послуг комісіонерів не призвели до отримання прибутку, такі операції не є господарською діяльністю у розумінні п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відтак, не дають права на віднесення сум до складу валових витрат та податкового кредиту.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджено, що ІП "Еолія" у червні 2006 року, вересні 2006 року та грудні 2006 року були здійснені операції з придбання товарів у ТОВ фірми "Тагіт". В свою чергу, продаж, придбаних у ТОВ фірми "Тагіт" товарів, здійснювався позивачем через комісіонерів: ТОВ фірма "Пранк" та ПП "Орнатус".

Так, між комітентом ІП "Еолія" (комітент) і комісіонером ТОВ фірмою "Пранк" було укладено договір комісії № 132/06 від 01.06.2006 року на реалізацію товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ). За умовами договору, комісіонер зобов'язується за дорученням комітента, за плату здійснювати від свого імені, та за рахунок комітента в строк і порядку, які встановлені договором, правочини з продажу товарів комітента. Комісіонер має право на отримання комісійної винагороди і відшкодування витрат пов'язаних з виконанням доручення комітента. Розмір комісійної винагороди зазначається в актах виконаних робіт. На виконання умов договору комісіонер здійснює реалізацію ТМЦ, надає комітенту звіт про виконання доручення та передає останньому все отримане за укладеними угодами (т.1, а.с. 220-223).

У червні 2006 року ІП "Еолія" було придбано у ТОВ фірма "Тагіт" ТМЦ на загальну суму 6034 710 грн., у тому числі ПДВ 1005785 грн. Ці витрати ІП "Еолія" включило до складу валових витрат підприємства на суму 5 028 925 грн. та до податкового кредиту з ПДВ 1 005 785 грн. (т.1, а.с.133-138, 146-219).

За договором комісії товар на суму 6133350 грн., в тому числі ПДВ 1022225 грн., було передано на реалізацію комісіонеру ТОВ фірма "Пранк". Після отримання звіту комісіонера та коштів, до валових доходів ІП "Еолія" включило суму 5 111 125 грн. та до податкових зобов'язань з податку на додану вартість суму 1 022 225 грн. Комісійна винагорода, визначена актами виконаних робіт, склала 276 000 грн., у тому числі ПДВ 46 000 грн. До складу валових витрат була включена сума в розмірі 230 000 грн. та до податкового кредиту з податку на додану вартість - сума в розмірі 46 000 грн.

В 3 кварталі 2006 року ІП "Еолія" було придбано у ТОВ фірми "Тагіт" ТМЦ: в липні 2006 року на загальну суму 13 000 028 грн. у т. ч. ПДВ 2 156 168,78 грн. та товар звільнений від ПДВ на суму 63 015,89 грн.; в серпні 2006 року на суму 1 499 999,24 грн. у т.ч. ПДВ 249 999,88 грн.; у вересні 2006 року на суму 1 799 900 грн. у т. ч. ПДВ 299 983,33 грн.

В подальшому вказані ТМЦ за договором комісії було передано на реалізацію комісіонеру ТОВ фірма "Пранк". До валових доходів ІП "Еолія" включило суму у розмірі 14 095 434 грн. та до податкових зобов'язань з ПДВ - суму у розмірі 2 806 483 грн. Комісійна винагорода за реалізацію цього товару склала 5 550 000 грн. До складу валових витрат ІП "Еолія" була включена вартість придбаного товару та комісійна винагорода у загальному розмірі 19 143 775 грн., до податкового кредиту з ПДВ - сума у розмірі 3 816 151 грн.

Крім того, в грудні 2006 року ІП "Еолія" було придбано у ТОВ фірма "Тагіт" ТМЦ на загальну суму 16 000 365,31 грн., у тому числі ПДВ 2 666 727 грн. Ці витрати ІП "Еолія" включило до складу валових витрат підприємства на суму 13 333 637,71 грн. та до податкового кредиту з ПДВ 2666727,54 грн.

В подальшому вказані ТМЦ за договором комісії було передано на реалізацію комісіонеру ТОВ фірма "Пранк". До валових доходів ІП "Еолія" включило суму у розмірі 13 500 506,85 грн. та до податкових зобов'язань з ПДВ - суму у розмірі 2 700 101,37 грн. Комісійна винагорода за реалізацію цього товару склала 816 000 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 136 000 грн. До складу валових витрат ІП "Еолія" була включена сума у розмірі 680 000 грн. та до податкового кредиту з ПДВ включило суму у розмірі 136 000 грн.

В рамках виконання послуг за договором комісії ТОВ фірмою «Пранк» було виписано позивачеві податкові накладні № 92/5 від 30.06.2006 р. на суму 276000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 46000,00 грн., № 113/5 від 30.09.2006 р. на суму 6000000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1000000,00 грн. № 163/5 від 31.12.2006 р. на суму 816000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 136000,00 грн.

Комісіонером складено звіти по реалізованому товару (т.1, а.с.231-232, 234-235), сторонами договору складено і підписано акти здачі-прийому наданих послуг від 30.06.2006 р., 30.09.2006 р., 31.12.2006 р. (т.2, а.с.81, 83, 85).

Також, як свідчать матеріали справи, між ІП "Еолія" та ПФ "Орнатус" було укладено договір комісії № 256/06 від 01.08.2006 року, за умовами якого ПФ "Орнатус" (комісіонер) зобов'язується за дорученням ІП "Еолія" (комітента), за плату здійснювати від свого імені, та за рахунок комітента в строк і порядку, які встановлені договором, правочини з продажу товарів комітента. Комісіонер має право на отримання комісійної винагороди і відшкодування витрат пов'язаних з виконанням доручення комітента. Розмір комісійної винагороди зазначається в актах виконаних робіт. Конкретні умови договору, ціни зазначені у додатках до договору (т.2, а.с.241-246).

За договором комісії № 256/06 від 01.08.2006 р. ПФ "Орнатус" (комісіонером) були реалізовані продукти харчування (кетчуп, консерви, цукор, торти та ін.) на загальну суму 1 600 442 грн., у тому числі ПДВ 266 740, 38 грн.

За надані послуги ПФ "Орнатус" було видано ІП "Еолія" податкову накладну в сумі 660 000 грн., у тому числі ПДВ - 110 000 грн. (т.2, а.с.250).

ПФ «Орнатус» складено звіти по реалізованому товару (т.2, а.с.247-248), сторонами підписано акт здачі-прийому наданих послуг від 30.09.2006 р. (т.2, а.с.249).

Оплата послуг комісіонера була здійснена згідно платіжного доручення № 212 від 30.11.2011 року у сумі 660 000 грн.

Колегією суддів встановлено, що підставою для зменшення позивачеві валових витрат та податкового кредиту слугував висновок Харківської ОДПІ, з яким помилково погодився суд першої інстанції, про те, що оскільки господарські операції ІП «Еолія» з використання послуг комісіонерів не призвели до отримання прибутку, такі операції не є господарською діяльністю у розумінні п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відтак, не дають права на віднесення сум до складу валових витрат та податкового кредиту. Також, відповідачем зроблено висновок, що спірні договори комісії не передбачають отримання прибутку і були укладені позивачем виключно з метою мінімізації підприємством своїх податкових зобов'язань по податку на прибуток та податкових зобов'язань по ПДВ.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача необґрунтованими, з наступних підстав.

Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", чинного на час виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Положеннями пункту 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" 28.12.1994, № 334/94-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Виходячи зі змісту абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними.

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Колегією суддів встановлено, що запиту про надання обґрунтування рівня звичайних цін Харківською ОДПІ до ІП «Еолія» не надсилалось.

Запит № 7231/10/23-318/3469 від 21.05.2008 року (т.2, а.с.224), який суд першої інстанції вважає запитом про надання обґрунтування звичайних цін, не є належним запитом у розумінні положень пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки в ньому порушується питання про надання пояснень щодо порушень, виявлених в ході проведення планової документальної перевірки, а не про обґрунтування рівня звичайних цін послуг комісіонера за договорами із ТОВ фірмою «Пранк», та ПФ «Орнатус».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставним твердження відповідача в акті перевірки про завищення рівня звичайних цін при укладенні договорів комісії щодо оплати послуг комісіонера.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, стверджуючи про відсутність зв`язку спірних господарських операцій з господарською діяльністю позивача, вважає, що необхідною умовою ведення господарської діяльності є отримання прибутку, в той час як ІП «Еолія» при реалізації товарів згідно договорів № 132/6 від 01.06.2006 р. з ТОВ фірмою «Пранк» та № 256/06 від 01.08.2006 р. із ПФ «Орнатус» отримано збиток.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зі змісту підпункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вбачається, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коди безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Крім того, підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» прямо передбачено віднесення до складу валових витрат будь-яких витрат, пов`язаних, зокрема, з продажем продукції, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому, будь-яких обмежень щодо віднесення до складу валових витрат вартості послуг по операціям, які не призвели до отримання прибутку, пункти 5.3-5.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містять.

Колегією суддів встановлено, що ІП «Еолія» при здійсненні реалізації продукції через комісіонерів мало на меті отримання прибутку і здійснювало свою діяльність у відповідності з визначеними цілями, однак його діяльність не дала очікуваного результату з незалежних від позивача причин, що спростовує висновки Харківської ОДПІ про здійснення позивачем негосподарської діяльності, тобто такої, що не передбачає мети отримання прибутку. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов`язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Вищевказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України щодо спірного питання, викладеною в постанові від 28.02.2011р. у справі № 21-13а11), рішення якого в силу ст.244-2 КАС України є обов`язковими для всіх судів України.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що згідно наданих до матеріалів справи копій звіту про фінансові результати та балансу ІП «Еолія» в цілому за звітний період, в якому було проведено спірні господарські операції по реалізації товарів через комісіонерів ТОВ фірма «Пранк» та ПФ «Орнатус» (2006-2007 р.р.), збитків позивач не поніс.

Колегія суддів зауважує, що господарські операції з надання позивачеві комісіонерських послуг вказаними контрагентами повністю підтверджено первинними документами (акти здачі-прийому наданих послуг, звіти про реалізовану продукцію), оформленими у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та податковими накладними, які відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Зауважень щодо оформлення наданих до перевірки первинних документів по спірним господарським операціям в акті перевірки фахівцями податкового органу не викладено.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ІП «Еолія» обґрунтовано включено до складу валових витрат суму в розмірі 1427318 грн. та податкового кредиту - суму в розмірі 1133173 грн., сплачену у складі вартості комісіонерських послуг, наданих ТОВ фірмою «Пранк» та ПФ «Орнатус».

Щодо твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених ІП «Еолія» з вказаними контрагентами, як таких, що суперечать моральним засадам суспільства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, як пояснив у судовому засіданні представник відповідача Харківської ОДПІ, такі висновки не були підставою для зменшення позивачеві податкового кредиту та валових витрат, та як наслідок, для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, колегія суддів зазначає, що податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ фірмою «Пранк» та ПФ «Орнатус» виходячи з того, що господарські операції по реалізації товарів через зазначених комісіонерів, результатом яких є отримання збитків, не були направлені на отримання прибутку, не мають розумної економічної мети, направлені на формування штучного податкового кредиту, а тому є такими, що суперечать інтересам держави і суспільства.

При цьому, слід відмітити, що факт реальності господарських операцій з продажу товарів через комісіонера не заперечується відповідачем по справі та підтверджується наданими до матеріалів справи письмовими доказами (податкові накладні, звіти по реалізованому товару, платіжні доручення) (т.1, а.с.230-250, т.2, а.с.1-80, 247-248).

Колегія суддів вказує, що господарські операції з надання комісіонерських послуг повністю підтверджено наданими до матеріалів справи первинними документами (акти здачі-прийому наданих послуг, звіти комісіонерів по реалізованій продукції), на підставі яких позивачем віднесено суми до складу валових витрат, та податковими накладними, за якими позивачем сформовано податковий кредит.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з урахуванням положень ст.42 Господарського кодексу України, п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з огляду на вид діяльності позивача за КВЕД - 51.39.0 Неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; 51.47.9 Оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, не віднесеними до інших угруповань, зв`язок спірних господарських операцій з господарською діяльністю ІП «Еолія» є беззаперечним.

Відповідно до ст.6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Статтею 43 ГК України встановлено принцип свободи підприємницької діяльності, згідно з яким підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Колегія суддів відмічає, що право визначати економічну доцільність або недоцільність певних господарських операцій законодавцем надано виключно платнику податків, а не органам державної податкової служби.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем надано достатнє обґрунтування економічної доцільності укладення договорів комісії з метою здійснення господарської, а саме торгівельної, діяльності, що не було враховано податковим органом при проведенні перевірки.

Слід відмітити, що укладення договорів комісії з метою досягнення економічного ефекту від реалізації товарів через посередників, з огляду на положення ст.ст.6, 42, 43 Господарського кодексу України, законом не заборонена.

З огляду на викладене, твердження відповідача про те, що укладення позивачем спірних договорів комісії не має розумних економічних причин (ділової мети) та направлене на штучне формування податкового кредиту, а тому суперечить моральним засадам суспільства, є безпідставними.

Доводи відповідача про те, що позивачем не понесено витрат по придбанню товару, який в подальшому був реалізований через комісіонерів, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Розрахунок між позивачем та постачальниками проведено шляхом передачі векселів, про що свідчать надані до матеріалів справи копії актів прийому-передачі векселів від 30.06.2006 р., 31.07.2006 р., 30.09.2006 р., 31.12.2006 р. (т.1, а.с.139-142), а також у безготівковій формі, що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень (т.1, а.с.143-144).

Розрахунки позивача з комісіонерами підтверджуються наданими до матеріалів справи копіями актів прийому-передачі векселів від 30.06.2006 р., 31.07.2006 р., 31.12.2006 р. (т.2, а.с.24-26), платіжних доручень (т.2, а.с.87-88, т.3, а.с.1, 27-29, 61-62).

Слід відмітити, що положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не заборонено віднесення до складу валових витрат суми по господарським операціям, розрахунки по яким проведені векселем.

Приписами пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення права на податковий кредит може бути не лише дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, а й дата отримання покупцем податкової накладної.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат та податкового кредиту суми по господарським операціям, розрахунки по яким проведено шляхом передачі векселів.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Враховуючи, що господарські зобов`язання за договорами № 132/06 від 01.06.2006 року із ТОВ фірмою «Пранк» та № 256/06 від 01.08.2006 р. із ПФ «Орнатус» повністю виконані як позивачем, так і його контрагентами, за надані послуги проведено розрахунки в повному обсязі, послуги позивачем отримувались в рамках власної господарської діяльності, колегія суддів вважає вказані договори комісії укладеними та такими, що направлені на настання реальних правових наслідків.

З приводу викладеного в акті №1847/23-321/34330143 від 21.05.2008 року судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд також зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

Пунктом 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 10.08.2005 р. № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 925/11205 передбачено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.

Згідно з п.2.3.4 даного Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

З огляду на приписи наведених вище норм права, колегія суддів дійшла висновку, що всі висновки, які викладає податковий орган в акту перевірки, повинні підтверджуватися належними доказами і не повинні ґрунтуватися лише на припущеннях.

З пояснень представника відповідача судом встановлено, що укладені між позивачем та контрагентами у спірних правовідносинах договори в судовому порядку не оспорювались, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання перелічених договорів недійсними не має.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Колегія суддів зазначає, що укладені договори між ІП "Еолія" та ТОВ фірмою "Пранк", ПФ "Орнатус" не призвели до несплати податків до бюджету. Сплата податку на прибуток за 2-4 квартали 2006 року підтверджена наданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень (т.3, а.с.58-60).

Доказів щодо несплати контрагентами позивача ТОВ фірмою "Пранк" та ТПФ "Орнатус" до бюджету ПДВ за результатами відносин з ІП "Еолія" відповідачем не наведено в такті перевірки та не надано в ході розгляду справи.

З огляду на викладене, твердження відповідача про те, що укладені позивачем з вказаними контрагентами договори комісії є такими, що суперечать моральним засадам суспільства, є необґрунтованими, підстави для визнання договорів між позивачем та вказаними контрагентами нікчемними або недійсними у відповідача відсутні.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно віднесено до складу валових витрат 2-4 кварталу 2006 року суму в розмірі 1427318 грн., та до складу податкового кредиту з ПДВ за червень, вересень та грудень 2006 року суму в загальному розмірі 1133173 грн. по реальним господарським операціям із ТОВ фірмою «Пранк», ПФ «Орнатус», повністю підтвердженим відповідними первинними документами, сплачені в зв`язку із придбанням послуг, пов`язаних з власною господарською діяльністю позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки №1847/23-321/34330143 від 21.05.2008 року, слід вважати недоведеними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення Харківської ОДПІ про збільшення податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій в зв`язку зі збільшенням податкового зобов`язання з податку на додану вартість, є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно ч.2 ст.205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 р. по справі № 2-а-5140/12/2070 через порушення ним норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, що призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову ІП «Еолія» про скасування податкових повідомлень-рішень Харківської ОДПІ від 02.06.2008 р. № 0000052340/0 та від 06.08.2008 р. № 0000052340/1, від 12.09.2008 р. № 0000052340/2, від 02.06.2008 р. № 0000062340/0 та від 06.08.2008 р. № 0000062340/1, від 12.09.2008 р. № 0000062340/2.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п.п.3, 4 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Іноземного підприємства "Еолія" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012р. по справі № 2а-5140/12/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Іноземного підприємства "Еолія" до Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об`єднаної державної податкової інспекції від №0000052340/0 від 02.06.08р., №0000052340/1 від 06.08.08р., №0000052340/2, згідно яких ІП «Еолія» визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на прибуток у загальному розмірі 2 854 636 грн. (у т.ч. за основним платежем -1 427 318 грн., за штрафними санкціями -1 427 318 грн.)

Скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції у Харківській області: №0000062340/0 від 02.06.08р., №0000062340/1 від 06.08.08р., №0000062340/2 від 12.09.08р., згідно яких ІП «Еолія» визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на додану вартість у загальному розмірі 1 699 760 грн. (у т.ч. за основним платежем -1 133 173 грн., за штрафними санкціями -566 587 грн.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь ІП «Еолія»(код ЄДРПОУ 34330143, адреса: Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, 283, п/р 26002000122007 у відділенні ВАТ «Укрексімбанк» м.Харкова МФО 351618) судові витрати у розмірі 1076 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.

Повний текст постанови виготовлений 09.10.2012 р.