Постанова № 26409330, 04.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2012 р. Справа № 1609/2а-3357/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області на постанову Київського районного суду м. Полтави від 03.05.2012р. по справі № 1609/2а-3357/12

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області

про скасування постанов про закінчення виконавчого провадження,

ВСТАНОВИЛА:

30 березня 2012 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області (далі по тексту - ВДВС ГУЮ в Полтавській області), в якому просила суд скасувати постанову ВДВС ГУЮ в Полтавській області від 12.03.2012 року, ВП № 30235577, про закінчення виконавчого провадження, як таку, що не відповідає чинному законодавству та порушує право позивача; скасувати постанову ВДВС ГУЮ в Полтавській області від 12.03.2012 року, ВП № 30232009, про закінчення виконавчого провадження, як таку, що не відповідає чинному законодавству та порушує право позивача.

Постановою Київського районного суду м. Полтави від 03.05.2012 року по справі № 1609/2а-3357/12 скасовано постанову Підрозділу примусового виконання Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 12 березня 2012 року про закінчення виконавчого провадження ВП №30232009 з виконання виконавчого листа № 2а-8985/11, виданого Київським районним судом м. Полтаві 28 листопада 2011 року.

Скасовано постанову Підрозділу примусового виконання Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 12 березня 2012 року про закінчення виконавчого провадження ВП №30235577 з виконання виконавчого листа № 2а-8985/11, виданого Київським районним судом м. Полтаві 28 листопада 2011 року.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського районного суду м. Полтави від 03.05.2012 року по справі № 1609/2а-3357/12 та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального права, а саме: ст.п.11 ч.1 ст.49, ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі. Наполягає на тому, що дії державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області при винесенні спірних постанов про закінчення виконавчого провадження від 12.03.2012 р. ВП № 30232009 та ВП № 30235577, ґрунтуються на вимогах Закону України "Про виконавче провадження". Вважає, що відсутність відповідного фінансового ресурсу бюджету є поважною причиною невиконання судових рішень, в зв'язку з чим підстави для вжиття до боржників штрафних санкцій та направлення подання до правоохоронних органів про притягнення винних посадових осіб до кримінальної відповідальності, відсутні.

Позивач в надісланих до суду письмових запереченнях просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін. Зазначив, що відповідачем безпідставно не вжито заходів до виконання рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_1 грошових коштів, яке набрало законної сили та у відповідності до ст.124 Конституції України, ст.255 КАС України є обов`язковим для виконання на всій території України. Вважає, що наведені боржниками причини невиконання постанови суду безпідставно визнані відповідачем поважними. Посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 18.02.2004 р. № 177 "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", стверджує про наявність у Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області належних коштів для виплати вказаної допомоги, в тому числі й за рішенням суду. Вказує, що державний виконавець не використав у повному обсязі повноваження та права. надані Законом України "Про виконавче провадження" для виконання постанови Київського районного суду м. Полтави від 28.11.2011 року про стягнення коштів на користь позивача, а саме: не направлено заяви до суду про роз`яснення рішення або заяви про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, не виконано в повному обсязі вимог п.п.2, 3 ст.75 Закону України "Про виконавче провадження". Звертає увагу суду на те, що розмір щорічної грошової допомоги до 5 травня визначено Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не постановою Кабінету Міністрів України, а тому державні виконавчі органи усіх рівнів не мають права на підставі порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України, проводити зменшення розміру даної допомоги через заборону Центром виплати частини щорічної допомоги до 5 травня.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою Київського районного суду м. Полтави від 28.11.2011 року у справі № 2а- 8985/2011 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради та Центру по нарахуванню та здійсненню виплат в Полтавській області про перерахування коштів. Визнано неправомірними дії та відмови Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради та Центру по нарахуванню та здійсненню виплат в Полтавській області у здійсненні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2011 рік відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту». Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради та Центр по нарахуванню та здійсненню виплат в Полтавській області зробити перерахунки, донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2011 рік відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням проведених виплат. Рішення суду допущено до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць (а.с.7).

28 листопада 2011 року Київським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист №2а-8985/2011 (а.с.6).

08 грудня 2012 року державним виконавцем Підрозділу примусового виконання Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області відкрито виконавчі провадження ВП № з примусового виконання виконавчого листа за № 2а-8985/2011

В постанові про відкриття виконавчого провадження визначено, що боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

12 березня 2012 року державним виконавцем Підрозділу примусового виконання Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області на підставі п. 11 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" були винесені постанови про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку із поверненням виконавчого документа до суду, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погодившись із вказаними постановами про закінчення виконавчого провадження, позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні постанови Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 12.03.2012 року про закінчення виконавчого провадження винесені з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", а тому є незаконними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частинами 1, 2 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси.

Постанова Київського районного суду м. Полтави від 28.11.2011 року у справі № 2а- 8985/2011 року про зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради та Центру по нарахуванню та здійсненню виплат в Полтавській області зробити перерахунки, донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2011 рік відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням проведених виплат набрала чинності, однак виконана не була.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Як встановлено положеннями ч.2 ст.1 Закону України "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Система органів державної виконавчої служби визначена у статті 3 цього Закону.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений обовязок державного виконавця здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Як свідчать письмові докази, державним виконавцем не вжиті заходи щодо виконання постанови Київського районного суду м. Полтави від 28.11.2011 р.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає закінченню у випадках: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби: 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 2а-8985/2011 р. виданим Київським районним судом м. Полтави на виконання постанови від 28.11.2011 року, прийнята державним виконавцем з посиланням на п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", а саме, у зв`язку з поверненням виконавчого документа до суду через неможливість виконання рішення без участі боржника, тобто, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Частиною 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Частинами 1 та 2 статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» чітко передбачено послідовність дій державного виконавця, що має передувати закінченню виконавчого провадження за п.11 ст.49 даного Закону.

Слід відмітити, що старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції України Приймак О.В., зважаючи на поважність причин невиконання Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради та Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області та Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області рішення суду, яке набрало законної сили, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до вказаних суб'єктів владних повноважень санкцій, передбачених ст.89 Закону України «Про виконавче провадження» у вигляді накладення штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності.

Так, фахівцем відповідача було зазначено, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» норми і положення, зокрема, статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України». Боржниками 06.02.2012 року та 03.03.2012 року відповідно надано до відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ в Полтавській області розпорядження про проведення відповідного перерахунку, однак виплати по рішенню суду не проведено у зв`язку з відсутністю відповідного фінансового ресурсу бюджету.

З урахуванням вищенаведеного, фахівцем відповідача зроблено висновок про неможливість виконання рішення суду без участі боржника, у зв'язку з чим виконавче провадження закінчено з посиланням на п.11 ч.1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.4, 5).

Посилання відповідача на приписи Закону України від 22.12.2011 р. "Про Державний бюджет України на 2012 рік", відповідно до яких норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" , статей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статті 9 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України на 2012 рік, оскільки у позивача право на отримання щорічної допомоги до 5 травня за 2011 рік виникло у 2011 році до вступу в дію Закону України від 22.12.2011 р. "Про Державний бюджет України на 2012 рік".

Крім того, колегія суддів зазначає, що нормами Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" не визначено розмір щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2011 рік, стягнення якої є предметом виконавчих проваджень ВП № 30232009 та ВП № 30235577, а тому посилання відповідача на норми даного Закону як на підставу для закриття виконавчого провадження, є недоречним.

Зазначеним Законом лише встановлюється розмір мінімальної заробітної плати, яка є розрахунковою величиною для обчислення вказаної допомоги.

Також, слід вказати, Законом України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" зміни до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", якою встановлено розмір щорічної допомоги до 5 травня у 10 мінімальних заробітних плат, щодо розміру даної допомоги, не вносились.

Колегія суддів відмічає, що відповідач, зазначивши у спірних постановах про закінчення виконавчого провадження про відсутність підстав для застосування до вказаних суб'єктів владних повноважень санкцій, передбачених ст.89 Закону України «Про виконавче провадження» у вигляді накладення штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності, стверджує в апеляційній скарзі, що постановами державного виконавця від 17.01.2012 року на боржників було накладено штрафні санкцій в розмірі 680,00 грн.

При цьому, жодних доказів накладення на боржників штрафу у вказаному розмірі, до матеріалів справи не надано.

За змістом положень п.2 ч.1 ст.47, п.11 ч.1 ст.49, ч.3 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку неможливості виконання рішення боржником в зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, закінченню виконавчого провадження передує повернення виконавчого документа стягувачеві.

Однак, слід вказати, що виконавчий документ стягувачеві не був повернутий, натомість, боржниками надано розрахунки від 25.01.2012 р. та від 23.02.2012 р. про проведення перерахунку щорічної допомоги до 5 травня ОСОБА_1 за 2011 рік (а.с.69, 70). При цьому, у вказаних розрахунках зазначено, що виплату перерахованої допомоги належить не проводити у зв`язку з відсутністю кошторисних асигнувань.

Колегія суддів зазначає, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства, незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Таким чином, колегія суддів вважає, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до положень ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду, що видав виконавчий лист, із поданням, а сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, змін чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Колегія суддів відмічає, що відповідач не скористався своїм правом, відповідно до наведеної норми Кодексу адміністративного судочинства України, та не звертався до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Натомість, відповідачем передчасно було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" наголошував, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Також, в своєму рішенні "Кечко проти України" Суд констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішенні "Войтенко проти України" Суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Проте, затримка виконання судового рішення на період, що є необхідним для вирішення проблем публічного порядку, може у виняткових випадках бути виправдана. Суд допускає, що асигнування на виплату державних боргів може спричинити певні затримки у виконанні рішень з бюджету Уряду. Тим не менше, Суд вирішує, що не передбачивши таких асигнувань протягом трьох років підряд, держава-відповідач не виконала своїх зобов'язань за статтею 6 параграфу 1 Конвенції.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у спірних правовідносинах Законом України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", законодавчо не передбачались бюджетні призначення для взяття зобов'язань по судових рішеннях щодо перерахунку виплаченої щорічної грошової допомоги до 5 травня особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Беручи до уваги вищенаведену судову практику Європейського Суду з прав людини, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань не є підставою для закінчення виконавчого провадження і не звільняє боржника від виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про те, що ним, до винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, були вжиті всі заходи, спрямовані на виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні постанови від 12.03.2012 р. про закінчення виконавчих проваджень ВП № 30235577 та ВП № 30232009 як такі, що прийняті відповідачем без дотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Водночас, погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що суд першої інстанції, надавши оцінку усім позовним вимогам, помилково не зазначив в резолютивній частині рішення свій висновок щодо задоволення позову.

Відповідно до п.2 ст.201 КАС України вирішення не всіх позовних вимог або питань є підставою для зміни постанови суду першої інстанції.

З огляду на викладене, постанова Київського районного суду м. Полтави від 03.05.2012 року по справі № 1609/2а-3357/12 підлягає зміні шляхом доповнення резолютивної частини постанови абзацем 1 в наступній редакції : "Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу державного виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанов - задовольнити".

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 201, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Полтави від 03.05.2012 р. по справі № 1609/2а-3357/12 - змінити, доповнивши резолютивну частину постанови абзацем 1 в наступній редакції : "Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу державного виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанов -задовольнити".

В іншій частині постанову Київського районного суду м. Полтави від 03.05.2012 р. по справі № 1609/2а-3357/12 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.