Ухвала суду № 26406823, 09.10.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2012 р.Справа № 2а-740/12/2170

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суду у складі колегії:

головуючого судді -Кравченко К.В.,судді -Градовського Ю.М.,судді -Вербицькій Н.В.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України )

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 червня 2012 року по справі за позовом дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2012 року дочірнє підприємство "Херсонський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (надалі -відповідач, ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 03.02.2012 року №0001002301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 131250,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 105000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - на 26250,00 грн..

Спірне податкове повідомлення-рішення винесено на підставі акту перевірки від 04.01.2012 року №9/23-5/31918234 про результати позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період серпень, вересень 2011 року.

За актом перевірки підставою для нарахування спірним рішенням зобов'язань з ПДВ стали висновки податкового органу про неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту ПДВ на загальну суму 105000,00 грн. по операціям з ТОВ «Арктика».

В акті перевірки ДПІ стверджує, що операції позивача з цим контрагентом є нікчемними, оскільки фактично від вказаного постачальника товарів позивачу не поставлялось, а заявлені позивачем в деклараціях з ПДВ за серпень та вересень 2011 року обсяги придбання товарів у цього постачальника є недійсними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, є упередженими, не узгоджуються з приписами законодавства та спростовуються наданими позивачем первинними документами по операціям з вказаним контрагентом. Позивач стверджує, що між філією "Цюрупинська ДЕД" ДП "Херсонський облавтодор" та ТОВ "Арктика" було укладено договір поставки модифікатора бітуму. Цей договір відповідає вимогам чинного законодавства України. Поставка товару мала місце, операції з придбання підтверджуються первинними бухгалтерськими та податковими документами постачальника. Фактичне транспортування здійснене транспортом позивача та підтверджене подорожними листами. Податок на додану вартість був сплачений позивачем ТОВ "Арктика" у складі ціни бітуму безготівковими платежами. Придбаний у даного постачальника бітум використаний позивачем для будівництва та ремонту доріг, які є головними видами діяльності позивача.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 року позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову про відмову у задоволені позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У висновках акту перевірки ДПІ кваліфікує дії позивача по формуванню податкового кредиту як порушення п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України, частин 1, 5 ст.203, частин 1, 2 ст.215, ст.ст.228, 662, 665 ЦК України, що призвело до заниження ПДВ на суму 105000,00 грн., у тому числі за серпень 2011 року на суму 52500,00 грн. та за вересень 2011 року на суму 52500,00 грн..

Приведені податковим органом в акті перевірки доводи неправомірності формування позивачем податкового кредиту колегія суддів оцінює з точки зору їх узгодженості з положеннями податкового законодавства та відповідності фактичним обставинам справи.

Відповідно до п.14.1.181. ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

В акті перевірки (п.3) ДПІ підтверджує, що операції позивача з придбання у ТОВ «Арктика»модифікатору бітуму на суму 630000,00 грн. (у т.ч. ПДВ -105000,00 грн.) задокументовані накладними від 01.08.2011 року АР-072901, від 12.09.2011 року АР-091201 та податковими накладними №128 від 01.08.2011 року та №31 від 12.09.2011 року; оплата проведена позивачем в повному обсязі безготівковими платежами.

ДПІ не посилається на невідповідність вимогам законодавству вказаних накладних від ТОВ «Арктика».

Факт того, що ТОВ «Арктика»на момент проведення операцій з позивачем мало право на виписку податкових накладних і було зареєстровано як платники податку на додану вартість, не оспорювався відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи.

Отже, наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту з ПДВ по операціям з ТОВ «Арктика».

В той же час, наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, і сплата позивачем вартості товару з податком на додану вартість є обов'язковими, але не вичерпними підставами для висновку про правомірне декларування податкового кредиту.

Будь-які первинні документи (у тому числі договори, накладні, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

За змістом акту перевірки позиція ДПІ полягає у тому, що первинні документи від ТОВ «Арктика»не можуть підтверджувати правомірність формування позивачем податкового кредиту, оскільки фактично операції позивача з цим контрагентом були безтоварними, а угоди з ним - нікчемними.

Позивач проти таких тверджень ДПІ заперечує, наполягаючи на тому, що всі операції з вказаним контрагентом відбувались реально, товар від нього поставлявся і використовувався позивачем у власній господарській діяльності.

На підтвердження своєї позиції позивач посилається на долучені до справи товарно-транспортні накладні на перевезення товарів власним транспортом, технічні паспорти на автомобілі, якими здійснювалися перевезення, а також подорожні листи та посвідчення про відрядження водіїв ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Вказані документи підтверджують факт перевезення позивачем власним вантажним автотранспортом модифікатору бітуму від ТОВ «Арктика»з пунктом навантаження у м. Києві до позивача з пунктом розвантаження на базі позивача.

Стосовно наведених в акті перевірки обставин діяльності ТОВ «Арктика», позивач зазначає, що діюче законодавство не покладає на нього відповідальності за невиконання або не належне виконання контрагентами своїх податкових зобов'язань, і не зобов'язує його будь-яким чином контролювати своїх постачальників та перевіряти справжності наданих ним документів, а на час проведення операцій з ТОВ «Арктика» це підприємство було зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців та мало свідоцтво платника ПДВ.

Колегія суддів погоджується з такою позицією позивача, оскільки податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит з ПДВ по операціям з такими контрагентами.

Встановлені податковим органом будь-які факти незаконної діяльності контрагента платника податків повинні оцінюватися судом з урахуванням можливої обізнаності позивача щодо таких обставин, або наявної у позивача реальної можливості з'ясувати їх.

Наведені в акті перевірки обставині діяльності ТОВ «Арктика», з якими ДПІ пов'язує безтоварність операцій із позивачем, були виявлені податковим органом вже після проведених позивачем з ними операцій.

Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про обставини діяльності ТОВ «Арктика», в матеріалах справи відсутні. ДПІ не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливості з'ясувати всі обставини діяльності його постачальника на момент проведення з ними операцій.

Стосовно механізму підтвердження платниками податків реальності тих господарських операцій, по яким були сформовані валові витрати та податковий кредит з ПДВ, слід зазначити, що таких механізм законодавством України не визначений. Податковий кодекс України визначає лише вимоги щодо документального підтвердження задекларованих господарських операцій, які, як зазначено вище, були дотримані позивачем по операціям із ТОВ «Арктика».

Колегія суддів вважає, що з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, ДПІ повинна надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з придбання товарів (послуг) у вищевказаних контрагентів в реальності не виконувались, а мало місце лише перерахування позивачем в їх адрес коштів з метою завищення податкового кредиту без фактичного отримання від них товарів чи послуг.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ДПІ не довела своїх висновків про безтоварність операцій позивача із ТОВ «Арктика».

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується і зазначає наступне.

Відповідно до акту перевірки, спірна сума податкового кредиту в розмірі 105000,00 грн. була фактично сплачена позивачем в адрес ТОВ «Арктика»безготівковими банківськими платежами у складі ціни товару, загальна сума яких склала 630000,00 грн..

Доводячи факт перерахування позивачем вказаної суми без фактичного отримання товару від ТОВ «Арктика», ДПІ в той же час не наводить будь-якого логічного обґрунтування таким платежам, вказуючи лише в п.3.1.3 акту перевірки про заниження позивачем на суму 105000,00 грн. ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за серпень та вересень 2011 року.

Однак такі пояснення не можна вважати достатньо обґрунтованими, оскільки витрачання позивачем 630000,00 гривень, з яких лише 20% може бути заявлено до податкового кредиту, позбавлено будь-якого сенсу.

Логічним поясненням таких платежів може бути лише незаконна конвертація коштів на банківському рахунку у готівку, шляхом їх перерахування на рахунки контрагента за фіктивними угодами з подальшим повернення цим контрагентом готівкових коштів їх платнику.

Такі операції дійсно суперечать інтересам держави і суспільства, направленні на ухилення від сплати податків, є злочинними та передбачають кримінальну відповідальність як особи, що перераховує кошти, так і особи, яка конвертує їх у готівку.

З наведеного слідує, що під час проведення господарської операції із суб'єктом господарювання, що має ознаки фіктивності, платник податків може бути необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності свого контрагента і реально отримати товари (роботи чи послуги) від фізичних осіб, які діють від імені такого контрагента і мають наміри порушити податкове законодавство, або ж бути обізнаним щодо фіктивності такого контрагента, і використовувати його з метою незаконної конвертації грошових коштів, завищення своїх валових витрат та податкового кредиту.

При цьому в першому випадку дії платника податків є добросовісними, і такими, що не порушують приписи податкового законодавства, а в другому випадку його дії є незаконними, що вичиняються із прямим умислом на порушення норм податкового законодавства і тягнуть як податкову, так і кримінальну відповідальність.

У даній справі ДПІ не посилається на факти вчинення представниками позивача таких злочинних дій, і не надає докази притягнення посадових осіб позивача та осіб, які причетні до діяльності вищевказаного контрагента, до кримінальної відповідальності за такі дії.

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій з ТОВ «Арктика»та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з купівлі товарів у цього постачальника, висновок ДПІ про завищення позивачем податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.

Такий висновок узгоджується із правової позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі №21-47а10, та з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес»АД проти Болгарії та Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.

Стосовно тверджень ДПІ про укладання позивачем в порушення статей 203, 215, 216, 228 ЦК України нікчемних правочинів, колегія суддів зазначає, що по-перше, укладена позивачем із ТОВ «Арктика»угода від 14.10.2008 року №14/10/08-1 на поставку модифікатора бітуму за своєю суттю є оспорюваною, так як її недійсність законом прямо не встановлена, і жодного судового рішення про визнання цієї угоди недійсною немає, а по-друге, відсутні будь-які докази того, що сторони цієї угод при її укладанні та виконанні мали умисел на порушення публічного порядку, тобто посягали на суспільні, економічні та соціальні основи держави.

На підставі вищенаведеного, колегія судів приходить до висновку, що нарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість здійснено відповідачем спірним повідомленням-рішенням безпідставно, у зв'язку з чим суд першої інстанції цілком обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.195, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби -залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 червня 2012 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Судді: