Ухвала суду № 264046, 12.07.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                           К/С  № К-7702/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                             УХВАЛА

                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2006 р.                                                                                    м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого суддіПилипчук Н.Г.

суддів                       Конюшка К.В.

   Ланченко Л.В.

                                  Нечитайла О.М.                                

                                Степашка О.І.                        

при секретарі:        Ільченко О.М.

за участю представників

позивача:      Жицького М.І.

відповідача: Шепілова О.О., Самаріна О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2005 р.

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2005 р.

у справі № 11/11

за позовом Представництва фірми "Порвейр Трейдінг Лімітед"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -  

                                                ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2005 р. позов задоволено. Податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м.Києва № 0000342309/0 від 15.03.2004 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 1197153,60 грн., з якої за основним платежем – 678 104,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 519 049,60 грн., визнано повністю недійсним.

Податкове повідомлення-рішення № 0000352309/0 від 15.03.2004 р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 749 920,00 грн., з якої за вересень 2003 р. на суму 566132,00 грн. та за листопад 2003 р. – на суму 183 788,00 грн., визнано недійсним в частині зменшення відшкодування з податку на додану вартість за податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2003 року (зареєстрована в податковому органі 20.10.2003 р. за № 248832) на суму 566132,00 грн. та в частині зменшення відшкодування з податку на додану вартість за податковою декларацією з податку на додану вартість за листопад 2003 року (зареєстрована в податковому органі 22.12.2003 р. за № 302436) на суму 183621,00 грн. В решті податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

В решті позову відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 734,74грн.

Рішення мотивовано тим, що у відповідача не було фактичних та правових підстав проводити попередню перевірку, яка не передбачена законодавством та робити висновки про заниження позивачем податкових зобов’язань з ПДВ. Дані, зазначені у розрахунку штрафних санкцій, доданому до акту перевірки, не відповідають податковому повідомлень-рішенню та вимогам Закону України "Про порядок погашення зобов’язань плаьників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (далі у тексті "Закон № 2181"). Здійснені у вересні та листопаді 2003 року витрати відповідно до п.п. 5.1., 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР відносяться до валових витрат та підтверджуються первинними документами. Віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого при придбанні товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат у вересні та листопаді 2003 року, підтверджується первинними документами. Виникнення у позивача підстав на відшкодування ПДВ з Державного бюджету підтверджується первинними документами: за вересень 2003 р. на суму 859869грн.; за листопад 2003 р. – 183.621,01 грн.

Київський апеляційний господарський суд погодився з рішення місцевого господарського суду і ухвалою від 12.12.2005 р. залишив його без змін.

Податкова інспекція подала касаційну скаргу, якою просить: "скасувати вказані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову ухвалу, якою у позові відмовити, а справу направити на новий розгляд". Зазначає, що апеляційним господарським судом у порушення ст. 195 КАС України не було прийнято до уваги доводи скаржників викладені в апеляційних скаргах  і які є підставою для скасування рішення, а лише повторно розглянуто справу. Порушено п.п. 7.2.1., п.п. 7.2.3 п. 7.2.,  п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5  п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі у тексті "Закон "Про ПДВ"").

  Позивач у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу та його представник в судовому засіданні просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення – без змін, як законні та обґрунтовані.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено таке.  

         10.03.2004 р. відповідачем проведено попередню перевірку з питань відшкодування з бюджету податку на додану вартість позивача (акт № 94-23/9-26385374) в ході якої було встановлено, що згідно із даними декларацій з ПДВ у вересні, листопаді 2003 року позивачем придбано на митній території України товари (роботи, послуги), які включені до податкового кредиту до відповідних рядків у декларацію з ПДВ, а саме: операції, які підлягають оподаткуванню, на суму 9 119 385 грн., крім того ПДВ в сумі 1 823 877 грн. Підприємство не надало документів, які б підтверджували правомірність формування валових витрат та податкового кредиту. Відповідно до п. 3 акту встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.1., п.п. 7.2.3 п. 7.2., п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі у тексті Закон "Про ПДВ"), що призвело до завищення від’ємного значення по ПДВ на загальну суму у розмірі 1 043 657, 00 грн., в тому числі по періодам:

          вересень 2003 року – 859 869,00 грн.;

          листопад 2003 року – 183 788,00 грн.;

та донарахування податку на додану вартість у розмірі 780 220,00 грн., в тому числі по періодам:

          вересень 2003 року – 395 853,00 грн.;

          листопад 2003 року – 384 367,00 грн.

          Також у п. 3.2. акту перевірки вказано, що згідно аналізу картки по особовому рахунку платника податку, сума ПДВ, заявлена до відшкодування у вересні 2003 року у розмірі 859 869,00 грн. частково відшкодована на загальну суму 293 737,00 грн. шляхом зарахування сум в рахунок майбутніх платежів.

          На підставі акту перевірки, відповідно до п.п. 7.2.1., п.п. 7.2.3. п. 7.2, п.п.7.4.1., п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про ПДВ", ст. 17 Закону №2181 податкова інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення №0000342309/0 від 15.03.2004 р., яким позивачу визначила суму податкового зобов’язання з ПДВ за основним платежем в сумі 678 104,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 519049,60 грн. (на загальну суму 1197153,60грн.), та податкове повідомлення-рішення № 0000352309/0, яким позивачу зменшено  суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2003 року на суму 566 132,00 грн. та за листопад 2003 року на суму 183 788,00 грн.

          Відповідно до ст. 1 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23.07.1998 р. № 817/98  (далі у тексті Указ)  установлено, що органи виконавчої влади, уповноважені від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, проводять планові та позапланові виїзні перевірки.   

          Згідно із ст. 3 Указу позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, встановлених цим пунктом.

          За приписами ст. 15 обмеження у строках та підставах проведення перевірок суб’єкта підприємницької діяльності, визначені цим Указом, не поширюються на перевірки, що проводяться на особисте прохання суб’єкта підприємницької діяльності, або перевірки, що проводяться відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

          Як було встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач надсилав позивачу декілька запитів про надання первинних документів для проведення перевірки, на які позивач відповідав відмовою по причині не визначення податковим органом конкретних підстав для проведення позапланової перевірки відповідно до вимог ст. 3 Указу.

          Останній лист від 05.02.2004 р. вручено в приміщенні податкового органу уповноваженому позивача, на який позивачем було надано відповідь за № 55 від 09.03.2004 р., яка надійшла до відповідача за вх. № 3262/10 від 10.03.2004 р. Згідно із цією відповіддю позивач вважає, що обставини для проведення перевірки відсутні. Підприємство вказаним листом просило провести комплексну позапланову перевірку з питань правильності нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток за повні податкові періоди.

          За таких обставин, виходячи із вимог ст. 15 Указу, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку стосовно відсутності у відповідача фактичних та правових підстав після отримання 10.03.2004 р. листа з проханням провести позапланову перевірку в той же день, без попередження позивача,  проводити попередню перевірку, яка не передбачена чинним законодавством, внаслідок чого безпідставно було зазначено про ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів.

          До того ж, судами була достовірно встановлена невідповідність періодів, що перевірялися, та сум визначених до сплати позивачу, зазначених у "розрахунку фінансових санкцій за результатами перевірки позивача" (далі у тексті "розрахунок"), який є інформативним додатком до акту згідно із "Порядком оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності-юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами", затвердженим наказом ДПА України в м. Києві від 16.09.2002 р. № 429,  висновкам, зазначеним у акті перевірки. Сума, застосованих до представництва штрафних санкцій на підставі п.п.17.1.3. Закону № 2181, посилання на який міститься у податковому повідомленні-рішенні № 0000342309/0 та у "розрахунку", не відповідає сумі основного зобов’язання, визначеного у вказаному податковому повідомленні-рішенні та вимогам вказаного закону.

          Судами були ретельно досліджені підстави для віднесення до податкового кредиту спірних сум ПДВ за періоди, що перевірялися, та підстави для заявлення в податкових деклараціях з ПДВ за вересень 2003 року та листопад 2003 р.  до відшкодування сум.

          Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону "Про ПДВ" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

          Згідно із п.п. 7.4.5. п. 7.4. цього закону позивачем підтверджено первинними бухгалтерськими документами віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого при придбанні товарів (робіт, послуг), вартість яких відносить до валових витрат: за вересень 2003 року – 1 255 721,49 грн.; листопад 2003 р. – 567 988,02 грн.

          Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, податкові накладні, отримані позивачем від контрагентів у вересні та листопаді 2003 р. відповідають вимогам п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону "Про ПДВ".

Відповідно до п.п. 7.7.1. п. 7.1. ст. 7 Закону "Про ПДВ" суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Позивачем до податкової інспекції були подані податкові декларації з ПДВ за вересень 2003 р., в якій заявлено до відшкодування від’ємне значення податку в сумі 859 869 грн., за листопад 2003 року – в сумі 183 788 грн.

           Таким чином, встановлено належне документальне підтвердження до відшкодування за вересень 2003 р. 859 869 грн. та за листопад 2003 року 183621,04 грн. Ця  позиція підтверджена і висновком судово-бухгалтерської експертизи від 08.02.2005 р., який був врахований судами при вирішенні справи.        

За таких обставин, висновки місцевого та апеляційного господарського судів щодо необхідності визнання повністю недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000342309/0 та частково недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000352309/0 узгоджуються з обставинами у справі та відповідають нормам матеріального права.

Викладеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права. Відповідно, підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.    

          Керуючись ст. ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                               У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення, рішення Господарського суду  міста Києва від 01.04.2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2005 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

головуючий суддя                            Н.Г. Пилипчук

судді                                                 К.В. Конюшко

                                                Л.В. Ланченко

                                                                    О.М. Нечитайло    

                    О.І. Степашко

                Ухвалу складено у повному обсязі 17.07.2006 р.