Рішення № 26403532, 07.09.2012, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" вересня 2012 р.Справа № 13/18/5022-699/2012

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Стопника С.Г.

Розглянув справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Тернопільський молокозавод", вул.Лозовецька, 28, м. Тернопіль

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичина Ласунка", вул. Поліська, 10, м.Тернопіль

про визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29 січня 2002 року; визнання права власності на 39/100 частин будівель і споруд загальною площею 916 кв.м., які знаходяться за адресою м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 28.

За участю представників:

позивача: Редько В.О., довіреність № б/н від 25.05.2012 р.

відповідача: не з'явився

Учаснику судового процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України). За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

В судовому засіданні 07.09.2012р. відповідно до ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Приватне акціонерне товариство "Тернопільський молокозавод", м.Тернопіль, звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичина Ласунка", м.Тернопіль, про визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29 січня 2002 року; визнання права власності на 39/100 частин будівель і споруд загальною площею 916 кв.м., а саме: під літерою "А" матеріальний склад площею 383,3 кв.м.; під літерою "Б" склад ангарного типу площею 429,1 кв.м.; частину прирейсового складу під літерою "В" площею 103,6 кв.м., які знаходяться за адресою м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 28.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на докази, додані до позовної заяви, а також представив для огляду в засіданні оригінали витребуваних судом документів. В обгрунтування заявлених вимог зазначає, що відповідно до договору від 29 січня 2002 року, укладеного із ВАТ "Галичина", Закритим акціонерним товариством "Тернопільський молокозавод", яке згодом перейменовано на Приватне акціонерне товариство "Тернопільський молокозавод", було придбано частину приміщень, що знаходяться по вул. Лозовецька, 28, в м. Тернополі, проте реєстрацію права власності на придбане майно товариством до цього часу не проведено. А оскільки відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення даного договору у відповідності до чинного законодавства, ПрАТ "Тернопільський молокозавод" не може реалізувати своїх прав як власника майна, що і стало підставою для звернення до господарського суду в порядку ст. 220 Цивільного кодексу України з даним позовом.

Відповідач участі повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив. 04.09.2012р. на адресу суду від відповідача надійшла заява про визнання позовних вимог, у якій останній підтвердив укладення 29.01.2002 року між ВАТ "Галичина" та ЗАТ "Тернопільський молокозавод" договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, а саме: матеріального складу площею 383,3 кв.м., складу ангарного типу площею 429,1 кв.м та частини прирейсового складу площею 103,6 кв.м., які знаходяться за адресою м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 28, та підтвердив, що перелічене у договорі майно було передане покупцю у встановленому законом та договором порядку. А тому, з метою реалізації позивачем свого права власності, просить суд позовні вимоги задовольнити.

Враховуючи, що участь представників сторін не визнавалася судом обов'язковою, брати участь в судовому засіданні, є правом сторони, передбаченим ст.22 ГПК України, поданих позивачем доказів є достатньо для вирішення спору по суті, а тому справа розглядається за наявними у ній матеріалами згідно ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне:

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.1 ГПК України правом на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів наділені, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Приватне акціонерне товариство "Тернопільський молокозавод", вул.Лозовецька, 28, м.Тернопіль, є юридичною особою, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА № 072793 від 22.08.2012р., а отже наділене правом на звернення до господарського суду за захистом своїх прав.

Відповідно до п.1.1 Статуту ПрАТ "Тернопільський молокозавод" (затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів від 29.07.2011 року, та зареєстрованого державним реєстратором 10.08.2011р.), у Приватне акціонерне товариство "Тернопільський молокозавод" у відповідності до вимог Закону України "Про акціонерні товариства" перейменоване Закрите акціонерне товариство "Тернопільський молокозавод".

- 29 січня 2002р. між Відкритим акціонерним товариством "Галичина" (Продавець) (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Галичина Ласунка") та Закритим акціонерним товариством "Тернопільський молокозавод" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами якого (п.п.1,2) відповідач продав, а позивач купив належні ВАТ "Галичина" частину приміщень, що знаходяться за адресою м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 28, а саме: матеріальний склад (цегляний) загальною площею 383,30 кв.м., зазначений в плані під літерою "А"; склад ангарного типу (метал) загальною площею 429,10 кв.м. зазначений в плані під літерою "Б"; частину приміщення прирейсового складу (цегляне) площею 103,60 кв.м. зазначений в плані під літерою "В", що становить 39/100 ідеальну частку.

Відповідно до п.3 Договору Покупець зобов'язався прийняти вказані об'єкти протягом 30 календарних днів та пройти реєстрацію приміщень у бюро технічної інвентаризації.

Дані об'єкти належать Продавцю на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 18 березня 1996 року за №283 та переліку до нього (п.6 Договору).

За умовами пунктів 5,7 Договору вказані у Договорі об'єкти продано за 42132,00 грн. (в т.ч. ПДВ 7022,00 грн.), які Покупець оплатив шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок Продавця.

Вказаний договір підписаний повноважними представниками та скріплений відбитками печаток сторін.

Відповідно до п.4 Перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003 р., який набрав чинності 01.01.2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи норми Перехідних положень ЦК України, при наданні оцінки договору купівлі-продажу від 29.01.2002 року слід застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. в редакції, що діяла на момент складання сторонами договору (далі -ЦК УРСР).

Відповідно до ст.4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

За приписами ст. 42 ЦК УРСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Письмові угоди згідно ст.44 ЦК УРСР повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

У відповідності до положень ст.47 ЦК УРСР, в редакції, яка була чинною на момент укладання договору купівлі-продажу спірного майна від 29.01.2002 р., нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. При цьому, абз.2 ст.47 ЦК УРСР передбачено, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем до цього часу у встановленому порядку не зареєстровано придбані приміщення в бюро технічної інвентаризації, як це було передбачено п.3 Договору купівлі-продажу від 29.01.2002р. - рішенням реєстратора ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" від 03.08.2012р. ПрАТ "Тернопільський молокозавод" відмовлено в реєстрації прав власності на частину будівель по вул. Лозовецька, 28, зокрема, у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29.01.2002 року, укладений між ВАТ "Галичина" та ЗАТ "Тернопільський молокозавод", без нотаріального посвідчення або підтвердження рішенням суду, державній реєстрації не підлягає.

06.08.2012 року з метою належного встановлення права володіння і користування придбаними приміщеннями за ПрАТ "Тернопільський молокозавод", а також у зв'язку із змінами в законодавстві, позивач звернувся до відповідача з проханням з'явитися до нотаріуса для посвідчення зазначеного Договору (лист вих. № 972 від 06.08.2012 року). Проте отримав відмову (лист вих. № 1008 від 10.08.2012р.), оскільки на думку ТОВ "Галичина Ласунка" такий договір не потребує нотаріального посвідчення. При цьому позивач зазначає, що в зв'язку із вищевикладеним, позбавлений можливості зареєструвати право власності на придбане майно і відповідно позбавлений можливості на власний розсуд ним володіти, користуватися та розпоряджатися.

Згідно ст.128 ЦК УРСР (який діяв на момент укладення договору) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до чинного законодавства (ст. 657 Цивільного кодексу України) договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

В даному випадку сторони при укладенні Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29.01.2002р. досягли домовленості щодо усіх істотних умов договору, крім того, відбулося повне виконання умов договору - майно було передано Покупцю, що також підтверджується відповідачем (заява про визнання позовних вимог від 04.09.2012р.), і останнім, відповідно, сплачено встановлену договором суму грошових коштів, проте відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення, тим самим перешкоджаючи набувачу майна у реалізації його прав та унеможливлює подальше користування та розпорядження майном.

Статтею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Виходячи із вищенаведеного, та враховуючи, що в даний час чинним законодавством передбачено нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, від якої відповідач ухиляється, а право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд дійшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог, які підлягають до задоволення у повному обсязі. При цьому судом також враховано, що відповідач згідно поданої заяви від 04.09.2012р. повністю визнав позовні вимоги, а відповідно до ч.5 ст. 78 ГПК України у разі визнання позову відповідачем, господарський суд приймає рішення про задоволення позову, за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підставою для державної реєстрації прав є рішення судів, що набрали законної сили.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 43, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати дійсним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29 січня 2002р., укладений між Відкритим акціонерним товариством "Галичина" (Продавець), вул. Поліська, 10, м.Тернопіль, та Закритим акціонерним товариством "Тернопільський молокозавод" (Покупець), вул. Лозовецька, 28, м. Тернопіль.

3. Визнати за Приватним акціонерним товариством "Тернопільський молокозавод" (вул.Лозовецька, 28, м. Тернопіль, код 30356917) право власності на 39/100 частин будівель і споруд загальною площею 916 кв.м., а саме: під літерою "А" матеріальний склад площею 383,3 кв.м.; під літерою "Б" склад ангарного типу площею 429,1 кв.м.; частину прирейсового складу під літерою "В" площею 103,6 кв.м., які знаходяться за адресою м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 28.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення "07" вересня 2012 р., через місцевий господарський суд.

Суддя С.Г. Стопник