Ухвала суду № 26388335, 27.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2012 р.Справа № 2а-6255/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2012р. по справі № 2а-6255/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія Квадрат"

до Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія Квадрат», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0011232340 від 14.02.2012 р. та № 0011242340 від 14.02.2012 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія Квадрат» до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю.

Скасовані податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції від 14.02.2012р. № 0011232340 та № 0011242340.

Стягнуто з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія Квадрат» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1589,00 грн.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, судом проігноровано дійсні обставини справи та не надано належної оцінки правовій позиції відповідача.

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представники позивача заперечували проти задоволення вимог апеляційної скарги та просили постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що в грудні 2011 року фахівцями Харківської об'єднаної державної податкової інспекції проведено виїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток за вересень 2011 року по операціям з ТОВ «Промтехноопт».

За наслідками перевірки складено акт № 2901/234/37023353 від 23.12.2011р. (а.с. 28-34), згідно висновків якого встановлено відсутність документального підтвердження здійснення господарських відносин з ТОВ «Промтехноопт» та виявлено невідповідність первинних документів нормам чинного законодавства; порушення п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого суму податку на додану вартість занижено на 66194,0 грн. за вересень 2011 року. Також внаслідок порушення позивачем вимог ст. 138 Податкового кодексу України перевіркою встановлено заниження суми податку на прибуток у розмірі 76123,1 грн. за ІІІ квартал 2012 року.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.02.2012 р. № 0011242340, відповідно до якого позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 76123,0 грн., та від 14.02.2012р. № 0011232340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 82742,50 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при прийнятті рішень невірно застосовано норми чинного законодавства, при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між позивачем та ТОВ "Промтехноопт" укладено договір купівлі-продажу № 0901-01 від 01.09.2011р. (а.с. 52-53).

Згідно умов зазначеного договору ТОВ «Промтехноопт» (за договором - продавець) зобов'язувався передати у власність позивача (за договором - покупець) хімічну продукцію, а позивач зобов'язувався прийняти зазначену продукцію та сплатити її вартість.

На адресу позивача було поставлено хімічну продукцію в асортименті на загальну суму 397164,0 грн. (в тому числі ПДВ - 66194,0 грн.), що підтверджується копією видаткової накладної від 05.09.2011р. № 090511 та рахунку - фактури № 09051 від 05.09.2011р. (а.с. 54-55).

В зв'язку з укладеним договором ТОВ «Промтехноопт» на адресу позивача виписано податку накладну від 05.09.2011р. № 254 (а.с. 56).

Факт сплати за товар підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи (а.с. 90-94).

В наданих представником позивача додаткових поясненнях вказано, що довіреність № 100 від 05.09.2011р., яка зареєстрована в реєстрі довіреностей за 01.07.2011р.-30.09.11р., була надана директору ОСОБА_1, який разом з водієм ОСОБА_2, що знаходився у вересні 2011 р. у трудових відносинах з перевізником ФО-П ОСОБА_3, прибув до ТОВ «ПРОМТЕХНООПТ» для отримання товару, вказаному в довіреності № 100 від 05.09.2011р.

Вантаження товару за адресою: Харківська обл., м. Мерефа, Залізнодорожний тупик, 32 здійснювалось водієм ОСОБА_2 за домовленостю та директором ОСОБА_1, розвантаження за адресою: Харківська обл., с. Занки, вул. Станційна, 15в здійснювалось працівниками підприємства ТОВ «НВК «КВАДРАТ», а саме: начальником виробництва та майстром виробництва.

В акті перевірки відповідач вказує на не надання позивачем до перевірки сертифікатів відповідності, паспортів якості на товар, письмових пояснень щодо подальшого використання придбаного у ТОВ «Промтехноопт» товару у власній господарській діяльності, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних.

Проте, відповідачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів витребування зазначених документів при підготовці та проведенні перевірки.

Разом з тим, в матеріалах справи містяться копії договорів, укладених з іншими юридичними особами щодо розповсюдження (продажу) товарів, придбаних у ТОВ «Промтехноопт», а також договорів поставки даного товару з відповідними бухгалтерськими та обліковими документами (а.с. 68-89).

Також, позивачем надано копії сертифікатів якості на товар, технічних умов, товарно-транспортних документів, довіреностей, які у сукупності свідчать як про придбання товару у ТОВ «Промтехноопт», так і про подальше його використання у власній господарській діяльності позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "НВК Квадрат". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "НВК Квадрат" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ «Промтехноопт», взаємопов'язаності позивача та вказаних контрагентів, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Промтехноопт» і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на таке.

Фактично, в якості доказу не підтвердження реального придбання товару позивачем та зв'язку такої операції із його господарською діяльністю, є припущення податкового органу про неможливість реального виконання укладеного позивачем з ТОВ "Промтехноопт" правочину через відсутність останнього за його місцезнаходженням та відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів з посиланням на Акт про неможливість проведення зустрічної перевірки від 14.12.2011р. №324/23-03-05/37092055, складений ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ "Промтехноопт" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені ст. 138, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем при прийнятті податкових повідомлень - рішень невірно застосовано норми чинного законодавства, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2012р. по справі № 2а-6255/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.

Повний текст ухвали виготовлений 02.10.2012 р.