Постанова № 26388199, 25.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2012 р. Справа № 2а-4744/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Північ 2006" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2012р. по справі № 2а-4744/12/2070

за позовом Приватного підприємства "Північ 2006"

до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПП "Північ 2006", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 03.04.2012 р. № 0000022310, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 11 250,00 грн., з яких основний платіж 9000,00 грн. та фінансова санкція 2250,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2012р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані докази, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що працівниками Куп'янської ОДПІ у Харківській області проведена документальна невиїзна перевірка ПП "Північ-2006"з питання виявлення недостовірності даних податкового кредиту, який задекларовано в податковій декларації з податку на додану вартість по проведеним взаємовідносинам з контрагентом платника податків ТОВ "Лідерагро" за вересень 2011 року.

За наслідками перевірки складено акт від 21.03.2012 року № 305/23-34017017, яким встановлено порушення позивачем ст.ст. 203, 207, 215, п.1 ст. 216, ст. 218 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "Північ -2006"з постачальником -ТОВ "Лідерагро"за вересень 2011 року; п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого збільшено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за вересень 2011 року в сумі 9000,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 03.04.2012 р. № 0000022310, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 11 250,00 грн., з яких основний платіж 9000,00 грн. та фінансова санкція 2250,00 грн.

Не погодившись з висновками акта перевірки та прийнятим на їх підставі рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції щодо надання послуг по прямому комбайнуванню соняшника не підтверджуються, а отже правочин є нікчемним. Враховуючи висновки щодо нікчемності вчиненого правочину, суд дійшов висновку про те, що підприємством ПП „Північ-2006" в порушенням вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України № 2756-VI від 02.12.2010р. із змінами та доповненнями завищено податковий кредит за вересень 2011 року у сумі 9000,00 грн., а отже податкове повідомлення-рішення від 03.04.2012 р. № 0000022310 винесено Куп'янською ОДПІ Харківської області у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на достатність підстав та наявність належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог, виходячи з вимог діючого податкового законодавства та фактичних обставин справи.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ТОВ "Лідерагро" укладено договір підряду № 12/09-1 від 12.09.2011 року, відповідно до якого Підрядник (ТОВ "Лідерагро") виконує сільськогосподарські роботи по скошуванню і обмолоту сільськогосподарських культур із застосуванням власної сільськогосподарської збиральної техніки, а замовник (ПП "Північ-2006") приймає і оплачує виконані підрядником роботи (п. 1).

На виконання умов вищезазначеної угоди позивач отримав послуги прямого комбайнування, на що отримав акт виконаних робіт та податкову накладну № 12 від 17.09.2011 року.

Роботи виконувались на землях, орендованих ПП "Північ 2006", розташованих на території Великобурлуцького району, що підтверджується договором оренди земельної ділянки від 15.03.2011 року між Великобурлуцькою РДА та ПП "Північ - 2006", актом прийому-передачі земельної ділянки в користування від 15.03.2011 року ( а.с. 57-60).

В письмових поясненнях представник позивача зазначив, що під час виконання робіт сільськогосподарська техніка (комбайни Кейс - 2166, Кейс - 2388) знаходилася на території та під наглядом охорони ПП "Північ 2006". Дизельне пальне для виконання вказаних робіт надано за рахунок ПП "Північ 2006" згідно потреб, вказаних агрономом.

Продукція зберігалась на зерновому складі ПП "Куп'янський комбікормовий завод", що підтверджується договором 12/Х від 01.09.2011 року, укладеним між ПП "Куп'янський комбікормовий завод" (Зерновий склад) та ПП "Північ - 2006" (Поклажодавець), відповідно до п. 1.1 якого Поклажодавець зобов'язується передати продукцію, передбачену п.1.2 цього договору (далі - Продукція"), а Зерновий склад зобов'язується прийняти Продукцію для надання послуг зі зберігання на умовах, визначених цим договором. Під зберіганням за цим договором слід розуміти надання Зерновим складом комплексу послуг, таких як приймання, доробка (сушіння, очищення) відповідно до вимог ДСТУ, ГОСТів, ТУ, необхідних якісних показників та оформлення/переоформлення складських документів, зберігання та відвантаження Продукції (а.с. 63-68).

Транспортування продукції підтверджується договором № 2-ТР від 01.04.2011 року на надання послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, укладеним між позивачем та ФОП ОСОБА_1 (а.с. 62), а також товарно-транспортними накладними (а.с. 69-115)

Згідно із п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. №996-ХІУ, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. №168/704.

Ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Разом з цим, ст. 9 цього Закону вказує, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів відмічає, що з аналізу наданих документів первинного бухгалтерського та податкового обліку (оригіналів та завірених копій) вбачається, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості.

Відтак, вказані вище первинні документи цілком відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704.

Оскільки визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, випливає висновок, що здійснення оплати позивачем за товар засвідчує факт вибуття із власності позивача безготівкових коштів, а отже -рух активів.

В рахунок оплати за надані послуги отримано грошові кошти в сумі 54000,00 грн., що підтверджується випискою банку від 03.10.2011 року.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198. Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно вимог п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, є дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Визначення розміру податкового кредиту здійснюється у відповідності до вимог п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України - виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, вказані господарські операції позивача свідчать про зміну зобов'язань сторін за правочином та позитивний вплив на результати господарської діяльності позивача. З означеного випливає, що податковий кредит сформовано позивачем за господарськими операціями, які підтверджено належним чином згідно вимог чинного законодавства України.

З приводу твердження відповідача та суду першої інстанції щодо нікчемності правочину колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з ТОВ "Лідерагро" мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До суду не надано доказів оспорювання сторонами договорів в судовому порядку вищевказаного правочину.

З 1 січня 2011 р. набули чинності зміни до ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до яких нікчемним став лише правочин, який порушує публічний порядок. Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що до суду не надано доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагента щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Лідерагро" і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача та суду першої інстанції про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ "Лідерагро".

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на таке.

Загальні принципи господарювання в України закріплені в ст.6 Господарського кодексу України та унормовані ст.ст. 43, 44 Господарського кодексу України, що визначають принципи та свободу підприємницької діяльності, відповідно до яких дозволена будь-яка комерційна діяльність, що не заборонена законом і підприємство є вільним у своєму виборі видів діяльності та у виборі контрагентів.

Фактично, в якості доказу не підтвердження реального придбання товару позивачем та зв'язку такої операції із його господарською діяльністю, є припущення податкового органу про неможливість реального виконання укладеного позивачем з ТОВ "Лідерагро" правочину через відсутність у останнього кваліфікованого персоналу, основних фондів з посиланням на Акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 29.12.2011р. №1285/23-212/36985593, складений ДПІ у Фрунзенському районі міста Харкова.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Крім того, в ст. 83 Податкового кодексу України наведено матеріали, що є підставами для висновків під час проведення перевірок, серед яких: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами. За приписами п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків, що полягає в співставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів, за результатами якого складається довідка.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок не є тим самим, що і результати проведених зустрічних звірок, які є джерелом отримання податкової інформації, що положеннями ст. 83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок ТОВ "Лідерагро" не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства ПП "Північ - 2006".

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ "Лідерагро" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушень з боку підприємства позивача приписів ст.ст. 203, 207, 215, п.1 ст. 216, ст. 218 ЦК України; п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення відповідача №0000022310 від 03.04.2012 року підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Північ 2006" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2012р. по справі № 2а-4744/12/2070 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби від 03.04.2012 р. № 0000022310, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 11 250,00 грн., з яких основний платіж 9000,00 грн. та фінансова санкція 2250,00 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.