Ухвала суду № 26387947, 18.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2012 р.Справа № 2а-4401/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Присяжнюк О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2012р. по справі № 2а-4401/12/2070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якій просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000711722 від 30.03.2012 р. та № 0000731722 від 30.03.2012 р., які були винесені відповідачем.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2012 р. адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000711722 та № 0000731722 від 30.03.2012 Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на ненадання судом належної правової оцінки обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Представниками позивача та відповідача до суду надані заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач пройшов встановлену законодавством процедуру державної реєстрації фізичної особи-підприємця, перебуває на обліку у Дергачівській міжрайонній державній податковій інспекції Харківської області ДПС.

Відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 20.03.2012 р. № 10/17-205/143/НОМЕР_3 та лист від 23.03.2012 р. № 18/11/17-211 про внесення змін до тексту акту перевірки, відповідно до висновків якого позивачем допущено порушення ст.187 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет разом із штрафними санкціями на загальну суму 3432,00 грн., та порушення ст. 138 Податкового кодексу, що призвело до заниження податку на доходи фізичної особи від підприємницької діяльності у розмірі 15 736,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення рішення № 0000711722 від 30.03.2012 р., яким позивачу збільшено зобов'язання з податку на доходи фізичної особи від підприємницької діяльності у розмірі 15 736,00 грн., та № 0000731722 від 30.03.2012 р., яким збільшено зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3432,00 грн., з яких за основним платежем 3431,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів належним чином правомірність власних висновків, правильність та законність прийнятих податкових повідомлень-рішень, а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що позивачем укладений з ТОВ «Інтехліс» договір купівлі-продажу товару № 37 від 03.03.2011 р., предметом якого є зобов'язання продавця (ТОВ «Інтехліс») поставити (передати у власність) покупця (позивача) товар відповідно до накладних, а покупець зобов'язаний прийняти й оплатити цей товар.

В підтвердження виконання господарських операцій ТОВ «Інтехліс» виписані податкові накладні від 04.04.2011 р. № 81, від 18.05.2011 р. № 457, від 03.06.2011 р. № 130, від 04.07.2011 р. № 146, від 18.08.2011 р. № 862, від 05.09.2011 р. № 212.

Також, за період квітня, травня, червня, серпня, вересня 2011 р. згідно п. 2.1. Договору від 03.03.2011 р. ТОВ «Інтехліс» та ФОП ОСОБА_1 підписано видаткові накладні від 04.04.2011 р. № 81, від 18.05.2011 р. № 457, від 03.06.2011 р. № 130, від 04.07.2011 р. № 146, від 18.08.2011 р. № 862, від 05.09.2011 р. № 212, та надано сертифікати якості виробника на товар, що був закуплений позивачем у ТОВ «Інтехліс».

На виконання своїх зобов'язань по вказаному договору позивач перерахував шляхом безготівкового платежу на банківський рахунок ТОВ «Інтехліс» грошові кошті за поставлений товар згідно видаткових накладних від 04.04.2011 р. № 81, від 18.05.2011 р. № 457, від 03.06.2011 р. № 130, від 04.07.2011 р. № 146, від 18.08.2011 р. № 862, від 05.09.2011 р. № 212, що повністю відповідає умовам вказаного договору і підтверджується копією зведеного меморіального ордеру № 2600 від 23.04.2012 р. по рахунку позивача.

З матеріалів справи вбачається, що товар, який потрапляв на склад позивача у 2011 р. від постачальників (в т.ч. від контрагента ТОВ «Інтехліс») зареєстрований по внутрішньогосподарському обліку на складі позивача. Вказане підтверджується роздруківками оборотно-сальдової відомості по товару на складі по контрагенту ТОВ «Інтехліс» за період квітня, травня, червня, серпня, вересня 2011 р., які підтверджують облік на складі позивача отриманого товару по вказаному контрагенту, в них вказано найменування контрагентів, яким в подальшому реалізовано закуплений товар, його кількість та ціну.

Товар, який був отриманий від ТОВ «Інтехліс», перевезений ФОП ОСОБА_1 власною машиною.

Представник позивача в ході розгляду справи пояснив, що, враховуючи малогабаритність та невеликий розмір партій товару, який закуповувався у ТОВ «Інтехліс», позивачу економічно не вигідно оплачувати вартість послуг спеціального перевізника по м. Харкову зі складу ТОВ «Інтехліс» до складу позивача.

Факт використання директором позивача свого особистого транспорту для перевезення товару від ТОВ «Інтехліс» підтверджується його особистим посвідченням водія та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу марки КІА Corento (д/н НОМЕР_4).

Позивач також надав до суду технічні креслення на всі деталі, які були закуплені ФОП ОСОБА_1 у ТОВ «Інтехліс» згідно видаткових накладних від 04.04.2011 р. № 81, від 18.05.2011 р. № 457, від 03.06.2011 р. № 130, від 04.07.2011 р. № 146, від 18.08.2011 р. № 862, від 05.09.2011 р. № 212.

Надані технічні креслення та матеріали відображають вагу кожної деталі, що була закуплена у ТОВ «Інтехліс», і свідчать про можливість їх перевезення вказаним автомобілем.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що позивач не відносив до своїх валових витрат підприємця - саме витрати щодо перевезення товару зі складу ТОВ «Інтехліс» до складу ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, який позивач орендує згідно договору оренди від 01.04.2011 р.

Частина товару, отриманого від ТОВ «Інтехліс», перепродана позивачем іншим підприємствам, що підтверджується актом перевірки відповідача, роздруківками оборотно-сальдової відомості по товару на складі по контрагенту ТОВ «Інтехліс» за період квітня, травня, червня, серпня, вересня 2011 р.; договорами позивача з контрагентами; Книгою обліку доходів і витрат позивача, яку ведуть фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності протягом календарного року за період з квітня по вересень 2011 р. (в якій позивачем відображено доходи з подальшого продажу товару, закупленого у ТОВ «Інтехліс»); податковими накладними, які виписані позивачем для контрагентів по реалізації їм товару; накладними на отримання товару, які підписані позивачем та контрагентами на підтвердження отримання ними товару; довіреностями, що надані контрагентами своїм працівникам на отримання товару від позивача.

Надані позивачем первинні бухгалтерські документи на виконання вищезазначеного договору за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, та підтверджують той факт, що позивач здійснював придбання товарів/послуг від постачальника, здійснював оплату придбаних товарів/послуг.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про те, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю позивача. У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

Вищевказані господарські операції мали вплив на формування позивачем податкового кредиту у перевіряємий період.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

В даному випадку позивачем були отримані податкові накладні, а також здійснена оплата за придбаний товар.

Контрагент позивача на час видачі податкових накладних знаходився на обліку в податкових органах та був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі отриманих податкових накладних від ТОВ «Інтехліс».

Приймаючи до уваги зазначене, висновки відповідача про порушення позивачем статей 187, 198 Податкового кодексу України є безпідставними та необґрунтованими.

З приводу викладеного в акті перевірки та в апеляційній скарзі твердження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочину, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До суду не надано доказів оспорювання сторонами договору в судовому порядку вищевказаного правочину.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Інтехліс» і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 228 ЦКУ правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що до суду не надано доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагента щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Отже, за відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладеної угоди, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладеного позивачем правочину, а тим більш, його нікчемності, відповідачем не надано.

Крім того, висновок про нікчемність укладеного спірного правочину податковим органом вмотивований виключно посиланнями на акти: ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 13.10.2011 р. № 677/23-212/35245557 та від 15.11.2011 року № 1154/23-212/35245557 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтехліс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків - контрагентами відомостей за квітень, травень, червень, серпень та вересень 2011 року.

З цього приводу колегія суддів зазначає на те, що в ст. 83 Податкового кодексу України наведено матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, серед яких: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами. За приписами п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків, що полягає в співставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів, за результатами якого складається довідка.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок не є тим самим, що і результати проведених зустрічних звірок, які є джерелом отримання податкової інформації, що положеннями ст. 83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаних контрагентів не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства ФОП ОСОБА_1

Крім того, позивачем надано до суду копії документів, які фактично ставлять під сумнів законність акту ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 15.11.2011 р., а саме, скаргу ТОВ «Інтехліс» до ВВБ ДПА в Харківській області від 07.02.2012 р. № 0702/1 та відповідь ВВБ ДПА в Харківській області від 22.03.2012 р. № 705/0/08-015.

Зокрема, у відповіді ВВБ ДПА в Харківській області від 22.03.2012 р. № 705/0/08-015 вказано, що працівниками ВПМ ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова було допущено порушення чинного законодавства при проведенні зустрічної звірки ТОВ «Інтехліс», внаслідок чого було направлено подання про притягнення винних посадових осіб ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова до дисциплінарної відповідальності.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що чинне законодавство не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних документів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Інтехліс».

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на те, що висновок відповідача про нікчемність правочинів спростовано наданими до матеріалів справи первинними бухгалтерськими документами.

Таким чином, податковим органом ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентом та підтверджували висновки акту перевірки.

Щодо встановлення відповідачем порушення ст. 138 Податкового кодексу України, колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, зменшення показника валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Разом з тим, відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Під час розгляду справи колегією суддів не встановлено порушення позивачем вказаних правових норм при обліку господарських операцій з ТОВ «Інтехліс» з підстав, викладених вище, а тому донарахування відповідачем податку з доходів фізичних осіб є неправомірним.

Наведені дані відповідача стосовно заниження позивачем валового доходу в розмірі 108 035, 53 грн. за 2010 р. не відповідають первинним документам, які були подані позивачем для перевірки і на які відповідач безпосередньо посилається, зокрема, згідно Книги обліку доходів і витрат позивача, банківських первинних документів, прибуткових касових ордерів та даних звітів суб'єкта малого підприємництва ФОП.

Згідно даних прибуткових касових ордерів за 2010 р. позивач отримав готівкою 146 607, 00 грн. Весь прихід готівки був відображений (оприбуткований) позивачем у Книзі обліку доходів і витрат.

Вказане також підтверджується прибутковим касовим ордером № 1 від 11.03.2010 р. на суму 2 800 грн.; прибутковим касовим ордером № 64 від 18.06.2010 р. на суму 60 грн.; прибутковим касовим ордером № 87 від 21.09.2010 р. на суму 9000 грн.; прибутковим касовим ордером № 97 від 30.09.2010 р. на суму 1000 грн.; прибутковим касовим ордером № 112 від 15.11.2010 р. на суму 39 747 грн.; прибутковим касовим ордером № 113 від 18.11.2010 р. на суму 72 000 грн.; прибутковим касовим ордером № 121 від 30.12.2010 р. на суму 22 000 грн.

Згідно даних банківських первинних документів (виписок по рахунку позивача за 2010 р.) на рахунок позивача поступила сума 503 635, 02 грн.

Однак, судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що під час перевірки відповідачем не враховано, що не вся сума, яка надійшла на рахунок позивача, була його виручкою як ФОП у 2010 р., зокрема, у 2-му кварталі 2010 р. (28.04.2010 р.) контрагент позивача ТОВ «Векс І КО» повернуло згідно листа № 44 від 28.04.2010 р. раніше помилково перераховані кошти у розмірі 45 000 грн. ФОП ОСОБА_1, які були перераховані ним у березні 2010 р. (30.03.2010 р.). Вказане підтверджується банківськими первинними документами.

Також, з матеріалів справи вбачається, що у 1-му кварталі 2010 р. (01.02.2010 р.) на розрахунковий рахунок позивача поступили грошові кошти у розмірі 70 000 грн. від ТОВ «Компания «Трансзапчасть» згідно рахунку № 129 від 25.12.2009 р. Проте, прихід таких коштів було враховано позивачем в обсяг його виручки у 4-му кварталі 2009 р., що підтверджується внесенням відповідного запису в Книгу обліку доходів та витрат у грудні 2009 р. (запис «профилактика ожидается по счету 129 от 25.12.2009 г.»). Вказані кошти були перераховані ТОВ «Компания «Трансзапчасть» позивачу за виконані роботи по профілактиці стержня люлечного 5ТН.174.233 та включені в загальний річний обсяг виручки позивача у 2009 р., який склав 497 198, 00 грн., що підтверджується даними Книги обліку доходів та витрат, а також Звітом суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за 4-квартал 2009 р.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що висновки відповідача стосовно заниження позивачем валового доходу в розмірі 108 035,53 грн. не відповідають первинним документам, тому не можуть бути покладені в основу оспорюваного податкового повідомлення - рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені вищезазначеними нормами законодавства, відповідач не довів належним чином правомірність власних висновків, правильність та законність прийнятих податкових повідомлень-рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2012р. по справі № 2а-4401/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Пянова Я.В.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Присяжнюк О.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.