Ухвала суду № 26387766, 11.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2012 р.Справа № 2а-6381/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2012р. по справі № 2а-6381/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промсервіс-торг"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Промсервіс-торг", звернувся до суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000382212 від 24.05.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2012 р. адміністративний позов ТОВ «Промсервіс-торг» до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення від 24.05.2012 року № 0000382212.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Промсервіс-Торг» (код ЄДРПОУ 34954542, м. Харків,61019, пр.-т. Ілліча,118, к.905) судовий збір у розмірі 1585 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят п'ять гривень) 00 коп.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме: ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, ст. 198.6, п. 185.1 ст. 185, ст.188 Податкового кодексу України, ст.129 Конституції України та ст.159 КАС України.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ "Промсервіс-торг" зареєстроване 12.04.2007 р. виконавчим комітетом Харківської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 12.04.2007 р. № 1480 102 0000 035045 (т. 1 а.с. 33) та взято на податковий облік 12.04.2007 р. за № 6957 в ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова (т. 1 а.с. 37). Основними видами діяльності позивача за КВЕД, в тому числі, є оптово - роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям.

Фахівцями відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Промтехноопт» за жовтень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 11.05.2012 року № 545/221/34954542, яким встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2011 року у розмірі 103214,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Промтехноопт», чим порушено приписи п.198.3, п. 198.6, ст.198, п.201.1, 201.6, 201.7, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 року.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 24.05.2012 року № 0000382212, яким позивачу донараховано податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 103214,00 грн. та штрафні санкції-51607,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а тому воно підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між позивачем та ТОВ "Промтехноопт" укладений договір купівлі-продажу № 010601 від 01.06.2011 року, відповідно до якого продавець (ТОВ "Промтехноопт") зобов'язується передати у власність позивачеві товарно - матеріальні цінності: підшипники, РТІ, стопорні кільця, а позивач зобов'язується прийняти та своєчасно сплатити за отримані товарно -матеріальні цінності на умовах, визначених договором (т. 1 а.с. 43-45).

На виконання умов договору контрагентом виписані на адресу позивача рахунки -фактури, видаткові та податкові накладні (а.с.48-95).

На підставі вказаних накладних позивачем сформовано податковий кредит на суму 103214,00 грн., який відображений у додатку 5 до податкової декларації з ПДВ та даним декларації з ПДВ за жовтень 2011 року.

Оплата товару здійснена позивачем у безготівковій формі, зі сплатою сум ПДВ у вартості придбаних ТМЦ, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи (а.с.96-112).

Крім того, необхідно зауважити, що позивач орендує у АТЗТ "Харківській завод електромонтажних виробів" згідно договору № 27/11 від 01.06.2011 р. - офісне приміщення площею 36,9 м2, складське приміщення 106,1 м2 (а.с. 113-119). Переміщення товару на вказаний склад підтверджується товарно-транспортними накладними (а.с128-144), з яких вбачається, що пунктом відвантаження є м. Харків, вул. Золочівська, 1 - місце розташування орендованого приміщення (п. 1.1. Договору від 01.06.2011 року № 27/1 1).

Подальша реалізація придбаних товарів підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, виписаними позивачем на адресу підприємств-контрагентів, дорученнями на отримання ТМЦ, накладними на вантаж, квитанціями на приймання вантажу, договорами на перевезення вантажу (а.с. 145-242, т. 1).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ «Промсервіс-торг». У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ «Промсервіс-торг» збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ "Промтехноопт", взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Промтехноопт", обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі щодо нікчемності правочину колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з ТОВ "Промтехноопт" мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До суду не надано доказів оспорювання сторонами договорів в судовому порядку вищевказаного правочину та доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагента щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Промтехноопт" і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, висновок про нікчемність укладеного спірного правочину податковим органом вмотивований виключно посиланням на акт ДПІ в Жовтневому районі м. Харкова № 324/23-02-05/37092055 від 14.12.2011 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Промтехноопт".

З цього приводу колегія суддів зазначає на те, що в ст. 83 Податкового кодексу України наведено матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, серед яких: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами. За приписами п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків, що полягає в співставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів, за результатами якого складається довідка.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок не є тим самим, що і результати проведених зустрічних звірок, які є джерелом отримання податкової інформації, що положеннями ст. 83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаних контрагентів не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства ТОВ"Промсервіс-торг".

Крім того, в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нікчемність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ "Промтехноопт".

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес"АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних документів.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки та в апеляційній скарзі, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.198.3, п. 198.6, ст.198, п.201.1, 201.6, 201.7, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а тому воно підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2012р. по справі № 2а-6381/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Пянова Я.В.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.