Постанова № 2638723, 21.11.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21.11.2008 р.                                                                                                     № 10/410

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІМІ ТРЕЙД ЛТД"

доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

проскасування повідомлень-рішень №0002962304/0 від 27.03.2008р., №0002972304/0 від 27.03.2008р.

Суддя Ковзель П.О.

Секретар Денисенко Ю.М.

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0002962304/0 від 27.03.2008 та № 0002972304/0 від 27.03.2008.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача надав заперечення на позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 21.11.2008 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 26.11.2008, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено виїзну планову перевірку ТОВ "ОРІМІ ТРЕЙД ЛТД" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 30.09.2007, за результатами якої складено акт перевірки від 17.03.2008 №143/23-4/25287617 (далі –акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п.5.1, п.п.5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.1 п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 812537,00 грн. податок на додану вартість на 821882,00 грн.

Такі висновки зроблені відповідачем за результатами аналізу договорів поставки, укладених позивачем з ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна»за № 20441 від 01.01.2006, від 01.01.2007, договорів про надання маркетингових послуг, рекламних, послуг мерчендайзингу, послуг з передпродажної підготовки товарів, послуг зі стимулювання збуту товарів та інших послуг, укладених із ЗАТ «Фоззі» за №207 від 22.06.2004, № 2323 від 01.01.2007, з ТОВ «Квіза-трейд»від 03.01.2005, від 01.03.2006, від 01.01.2007 (з урахуванням додаткових угод та до додатків до таких договорів), а також за результатами аналізу актів виконаних робіт по таким послугам. Вищенаведені договори передбачали, що виконавець (ЗАТ „Фоззі", ТОВ „Квіза Трейд", ТОВ „Метро Кеш енд Кері Україна") надає замовнику (позивачу) маркетингові, інформаційно-консультаційні, мерчендайзингові послуги, послуги із розміщення товарів, послуг з просування/організації просування товарів, що постачалися позивачем та виготовлені під його торговими марками, а замовник приймає та сплачує надані послуги на підставі актів виконаних робіт/наданих послуг. В момент укладення вказаних договорів та здійснення господарських операцій їх сторони мали цивільну правоздатність та відповідну реєстрацію в державних органах. Зміст вказаних договорів не суперечить чинному законодавству України та такі договори не були визнані недійсними в установленому порядку.

Висновки обґрунтовано тим, що акти виконаних робіт, оформлені на підтвердження надання таких послуг, не дають змоги встановити зв'язок таких послуг з господарською діяльністю позивача, не містять інформації щодо яких товарів надані такі послуги, не містять детальну адресну програму. З цих причин відповідач дійшов висновку, що придбані позивачем послуги не відповідають п.5.1. та п.5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та підлягають, у зв'язку з цим, виключенню зі складу валових витрат, а також не відповідають п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та підлягають, у зв'язку з цим, виключенню зі складу податкового кредиту.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.03.2008 №0002962304/0, яким позивачу за порушення п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 1134963,00 грн., в т.ч. 812537,00 грн. за основним платежем і 322426,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0002972304/0, яким позивачу за порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1232823,00 грн., в т.ч. 821882,00 грн. за основним платежем та 410941,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

З висновками, викладеними в акті перевірки, а також з правомірністю спірних податкових повідомлень-рішень суд не погоджується, вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України –органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Виходячи з визначення терміну „маркетинг", вказаному в Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження №1-інновація „Обстеження технологічних інновацій промислового підприємства", затвердженої Наказом Держкомстату України №382 від 28.11.2005, можна зробити висновок, що маркетинг проводиться з метою вдосконалення збуту продукції на ринку. Пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999 (із змінами і доповненнями) встановлено, що витрати на збут включають і, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг).

Як встановлено судом, послуги, передбачені договорами про надання маркетингових, мерчендайзингових та інших послуг, які були укладені між позивачем та його контрагентами, пов'язані з продажем та придбанням продукції позивача, та стосуються продукції (товару), постачання якої є господарською діяльністю позивача, що дає підстави віднести їх вартість до складу валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Пори цьому ні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні правила ведення податкового обліку, до яких належать Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну N 88 від 24.05.1995, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договору, який передбачає придбання послуг вже є ознакою господарської діяльності. Зміст договору про надання послуг та їх особливість в цілому полягає в тому, що вони споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ст.901 Цивільного кодексу України). Тобто результат послуг не має матеріального виразу та проявляється лише шляхом впливу на результати господарської діяльності замовника послуг.

З матеріалів справи видно, що послуги, які надавалися ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ЗАТ «Фоззі», ТОВ «Квіза-трейд»та придбавалися позивачем, стосувалися товарів, поставка/продаж яких є господарською діяльністю позивача, товари виготовлялись під торговими марками/знаками для товарів і послуг, які належать позивачу на праві власності (що підтверджується відповідними свідоцтвами та вказано в п.2.15 Акту про результати перевірки) та на праві користування. Придбані послуги безпосередньо впливали на результати діяльності позивача з продажу товарів та були направлені на отримання доходу. Підтвердження того, що на період надання послуг обсяги товарообороту та дохід позивача від продажу такого товару зростав, є аналіз оборотів та надходження грошових коштів від вказаних контрагентів за період перевірки, наведений позивачем. Оскільки вказані покупці є роздрібними мережами, товар, який постачався позивачем (чай, кава) підпадає під сезонні коливання попиту, тому в такі періоди послуги (маркетингові, з просування товару, збуту товару - далі по тексту - послуги) були направлені також на підтримання обсягів продажу товару у роздрібних мережах покупців на досягнутому рівні, адже укладені договори поставки містять положення про можливість повернення покупцем сезонного товару чи товару, який не користується попитом споживачів/є неходовим (наприклад, п.3.1 договору поставки, укладеного з ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна»). В протилежному випадку повернення товару покупцем з вищевказаних причин (низький попит) мало б наслідком зниження доходів позивача, повернений товар підлягав би уцінці, оскільки строки придатності на нього спливають, що вимагало бе додаткових витрат на проведення заходів зі стимулювання збуту такого товару. Для уникнення цього позивачем оплачувались послуги, направлені на збут товару. Отже, витрати, понесені позивачем на оплату таких послуг, є економічно обґрунтованими.

Так як вказані послуги надавалися на період дії договірних відносин з поставки товару, то послуги мали регулярний, постійний та, виходячи з досягнутого результату, - суттєвий.

Суд також встановлено, що договори, укладені з ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ЗАТ «Фоззі», ТОВ «Квіза-трейд»мали публічний характер - вони пропонувались для всіх контрагентів, що мали намір постачати товари в мережі магазинів вищенаведених суб'єктів. Оплата послуг по передпродажній підготовці, введенню позицій товару до торгової бази магазину, інформаційної бази покупця, послуг по викладці товару на полицях та спеціальних конструкціях є обов'язковою умовою для здійснення поставок та продажу товарів в торговій мережі (на території магазину, супермаркету, торгового центру). За відсутності придбання та оплати таких послуг постачальником, товари постачальника, з метою продажу яких такі послуги придбаваються, не будуть розміщенні в торговому залі (та, відповідно, не будуть продаватися в магазині), чи будуть розміщенні способом, який, порівняно з товарами іншої/аналогічної групи має менш привабливий споживчий вигляд, оскільки він не буде візуально виділений та буде менш помітний споживачами, що не сприятиме його купівлі та не дасть змогу досягнути постачальником його головної мети - отримання максимального доходу, підтримання та збільшення попиту на товар. Отже, обов'язковість придбання послуг з метою здійснення поставок товарів на адресу ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ЗАТ «Фоззі», ТОВ «Квіза-трейд»та отримання доходів від таких продаж, є ще одним підтвердженням використання придбаних послуг в господарській діяльності позивача.

Як встановлено судом, сторони угод мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання вказаних угод. Більш того, згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Надання маркетингових, мерчендайзингових та інших послуг з просування товару не суперечить чинному законодавству України, оскільки не існує нормативно-правового акту, який би забороняв або обмежував таку діяльність.

Пункт 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових. Серед таких обмежень послуги, які були виключенні відповідачем зі складу валових витрат позивача, відсутні. Крім того, п.5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення до складу валових витрат платника податку крім тих обмежень, що зазначені в цьому Законі.

Водночас, п. 5.4.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачає можливість віднесення до складу валових витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. При цьому ні Закон, ні інші нормативні акти не встановлюють вимоги та не дають роз'яснення, що для віднесення до валових витрат передпродажні послуги мають надаватися тільки стосовно товарів, що є власністю платника податку.

Відповідно до п. 4.4.1. ст.4 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»: у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У листі ДПА України від 28.09.2004 №8586/6/15-1416 стосовно підприємства, що імпортує продукцію певних торговельних марок і здійснює її реалізацію споживачам через мережу дистриб'юторів за договорами (купівлі-продажу), згідно з якими право власності на (товари) продукцію переходить дистриб'юторам на дату поставки, було зроблено висновок, що за наявності укладених договорів між підприємствами та підприємствами роздрібної мережі на послуги з передпродажної підготовки (товарів) продукції (у формі найбільш вигідного порівняно з конкурентами розміщення або позиціювання на торговельному, касовому та іншому обладнанні або конструкції тощо), актів наданих (виконаних) послуг (робіт), платіжних доручень підприємство має право відносити вартість зазначених послуг до валових витрат для обчислення і сплати податку на прибуток.

Відповідно до підпункту г) п. 4.4.2 ст.4 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування.

Також необхідно зазначити, що висновок щодо права підприємств на віднесення до складу валових витрат вартості вказаних послуг зроблений також в листі ДПА України від 08.04.2008 №3146/6/15-016.

Судом також встановлено, що позивач під час податкової перевірки надав відповідачу договори про надання маркетингових та інших послуг, акти здачі-прийняття виконаних робіт та платіжні документи на перерахування контрагентам коштів за надані послуги.

В акті перевірки відповідачем безпідставно розширено ряд документів, якими повинен підтверджуватись факт надання маркетингових та інших послуг, зокрема, в акті зазначено, що в актах виконаних робіт не зазначена інформація щодо яких саме товарів надані послуги: чи стосовно товарів, поставлених ТОВ „Квіза-Трейд", ТОВ „Метро Кеш енд Кері Україна", ЗАТ „Фоззі", або товарів, що мають бути поставлені позивачем, а також відсутня детальна адреса програма - де і коли надавались послуги.

Разом з тим, правилами ведення податкового обліку, встановленими чинним законодавством, зокрема ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", не вимагається підтвердження витрат на проведення маркетингових, мерчендайзингових та інших послуг додатковими документами. Чинне законодавство не передбачає спеціальних вимог щодо обов'язкової наявності певних документів для підтвердження факту надання маркетингових чи мерчендайзингових послуг.

Пунктом 5.3.9 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Виходячи зі змісту вищенаведених норм, вимог щодо адресної програми надання послуг, інформації щодо періоду надання послуг та необхідності деталізації об'єкту надання послуг вони не містять. Акти, якими оформлялись факт отримання послуг від вищевказаних контрагентів, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву послуг, їх вартісне вираження, одиниця виміру, місце та дату складання, посади та підписи уповноважених осіб.

Крім того, акти, що засвідчують факт надання послуг, не були визнані недійсними у встановленому чинним законодавством порядку.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку. Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений в п.3.2 ст. З Закону про ПДВ. Серед них послуги, які є предметом розгляду за цим позовом, відсутні. Як вже зазначалося вище, придбання послуг здійснювалося Позивачем з метою наступного продажу товарів та отримання максимального доходу від такого продажу, підтримання попиту на товар, - тобто, для використання в своїй господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Податковий кредит по отриманим послугам позивачем повністю підтверджено відповідними податковими накладними, що не заперечується відповідачем.

Норми Закону України „Про податок на додану вартість" не містить жодних обмежень або заперечень, щодо віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених по маркетинговим послугам, послугам по просуванню товарів у торгівельних мережах, послугам з внесення нових товарів позивача (товарів, що постачаються вперше на адресу покупця) до асортиментного переліку товарів контрагентів, послугам по організації збуту товарів, послугам по стимулюванню попиту, послугам мерчандайзингу.

Отже, за висновком суду, позивачем правомірно на підставі отриманих податкових накладних відносилися до складу податкового кредиту відповідна сума ПДВ, сплаченого у зв'язку з придбанням послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено вартість вищевикладених послуг до складу валових витрат без порушення вимог п. 5.1, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємства" та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 27.03.2008 №0002962304/0 та №0002972304/0.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ „ОРІМІ ТРЕЙД ЛТД” є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до 1 ст. 97 КАС України суд задовольняє клопотання позивача про відмову від компенсації документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІМІ ТРЕЙД ЛТД" задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №0002962304/0 від 27.03.2008 та №0002972304/0 від 27.03.2008.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                     П.О. Ковзель