Рішення № 2638195, 03.12.2008, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2008 р.

Справа № 37/266-15/165-08-3781

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача - Овдіна О.Б.,

від відповідача – Єльчібік’ян І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” про зобов’язання укласти договір, –

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 24.09.2008 р. та 21.10.2008 р. оголошувались перерви в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Дочірня компанія „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” звернулась до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” про зобов’язання укласти договір на транспортування природного газу для потреб населення в 2008 році в редакції позивача., посилаючись на наступне.

Під час укладення договору на транспортування природного газу для потреб населення в 2008 році між Дочірньою компанією „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” та ВАТ по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” виникли розбіжності по його умовах. Позивачем та відповідачем вживались заходи щодо урегулювання розбіжностей шляхом обміну протоколами узгодження розбіжностей що стосується п.п. 1.1, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6, 3.7, 3.8, 4.4, 7.2, 7.3, 10.7 однак, з вище перерахованих пунктів згода була досягнута лише по п.п. 3.2, 3.4, 3.5, 7.2, 10.7 договору.

Щодо спірного п. 1.1 договору позивач зазначає, що ним було запропоновано викласти його в наступній редакції: „Виконавець зобов'язується надати послуги Замовнику з транспортування трубопровідним транспортом природного газу, надалі - газу, Замовника від пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, надалі - ГРС, а Замовник зобов'язується сплатити за транспортування газу встановлену плату. Відповідач, в свою чергу, запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: „Виконавець здійснює транспортування трубопровідним транспортом природного газу, надалі - газу, що постачається Замовнику, до пункту призначення - газорозподільних станцій, надалі ГРС, а Замовник бере на себе зобов'язання сплатити, відповідно до умов законодавства України та цього договору, встановлену плату за транспортування газу магістральними трубопроводами”.

Проте, позивач із запропонованою редакцією спірного п.1.1 договору не погодився, оскільки основним обов'язком відповідача за договором на транспортування природного газу є своєчасний розрахунок за надані послуги з транспортування природного газу, а пропозиція відповідача щодо заміни зобов'язань по оплаті послуг на зобов'язання по перерахуванню коштів, які надійдуть на рахунок відповідача є такою, що протирічить чинному законодавству.

Щодо спірного п. 3.1 договору позивач зазначає, що ним було запропоновано викласти його в наступній редакції: „Замовник передає Виконавцю газ в загальному потоці в обсягах, зазначених в пункті 2.1 даного договору, на пунктах прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи Виконавця, а саме:

- на пунктах виміру витрат газу в районах видобутку газу на території України;

- на пунктах виміру витрат газу підземних сховищ газу;

- на газовимірювальних станціях розташованих на кордонах України.

Відповідач запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: „Виконавець передає Замовнику газ в обсягах, зазначених в пункті 2.1 даного договору на пунктах прийому-передачі газу (ГРС) з магістральних газопроводів Виконавця у систему розподільчих газопроводів Замовника.

Проте позивач з зазначеним не погодився у зв’язку з тим, що відповідач пропонує в даному пункті встановити лише кінцеві пункти транспортування природного газу - ГРС, без визначення початкових пунктів, тоді як на думку позивача, в договорі обов'язково необхідно визначити також і початкові пункти прийому-передачі газу, що є необхідною істотною умовою будь-кого договору транспортування. Також позивач вважає, що в договорі необхідно зазначити походження газу, що транспортується.

Щодо спірного п. 3.3 договору позивач зазначає, що ним було запропоновано викласти його в наступній редакції: „Виконавець приймає газ від Замовника на пунктах прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи, зазначених у пункті 3.1 даного договору, та здійснює його транспортування по території України до ГРС, де передає газ в загальному потоці Замовнику. Проте, відповідач запропонував не включати даний пункт в текст Договору, що є незрозумілим для позивача, оскільки саме цей пункт Договору визначає зобов'язання Позивача щодо транспортування природного газу Відповідача по території України, тим більше що цей пункт пов'язаний із спірним п. 3.1 Договору.

Щодо спірного п. 3.6 договору позивач зазначає, що ним було запропоновано викласти його в наступній редакції: „Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС, за умови:

- надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в обсягах, зазначених у пункті 2.1 даного договору;

- дотримання Замовником запланованої добової норми відбору газу через ГРС для всіх категорій споживачів, яка відповідає місячному розподілу газу, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування газу, з розбивкою по добах по кожній ГРС;

- 100 % оплати наданих Виконавцем послуг по транспортуванню газу за даним договором.

У випадку якщо кількість відібраного Замовником газу на виході з ГРС перебільшує кількість газу зазначену в місячному розподілі газу по кожній ГРС, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування, а також у випадку недотримання Замовником дисципліни розрахунків за послуги по транспортуванню газу, Виконавець не несе відповідальності за підтримання робочого тиску на виході з ГРС.”

Відповідач же запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: „Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками за умови дотримання Замовником запланованої добової норми відбору газу через ГРС.”

Проте, позивач не погодився із запропонованою редакцією відповідача оскільки відповідно до п. 13. Порядку забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 № 1729, постачання природного газу всім категоріям споживачів здійснюється тільки за умови забезпечення його 100% оплати грошима. Крім того, згідно п. 12 Порядку газотранспортні підприємства НАК „Нафтогаз України” обмежують або припиняють подачу газу споживачам в установленому порядку у разі неповного проведення розрахунків за спожитий природний газ та надані послуги з його транспортування.

Також, як зазначає позивач, згідно п. 2.6. Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України при перевитратах добової норми відбору природного газу газозбутовою організацією понад обумовлені договором обсяги газопостачальній організації надається право здійснювати примусове обмеження подавання газу до встановленого добового об'єму через 24 години з часу попередження, а газозбутовій організації щодо споживача здійснювати примусове обмеження поставки природного газу до встановленої середньодобової норми через 6 годин після попередження.

Таким чином, на думку позивача, включення до пункту 3.6. договору обов'язку відповідача щодо оплати послуг за транспортування газу є обов'язковим.

Щодо спірного п. 3.7 договору позивач зазначає, що ним було запропоновано викласти його в наступній редакції: „Обсяг відбору газу Замовником на ГРС протягом місяця не повинен перевищувати обсяг газу, що передається Замовником в магістральні трубопроводи Виконавця в цьому місяці”. Відповідачем же запропоновано викласти вказаний пункт в наступній редакції: „Обсяг відбору газу Замовником на ГРС протягом місяця не повинен перевищувати обсяг газу, що заплановано до постачання для потреб населення в цьому місяці”.

Проте позивач з зазначеним не погодився у зв’язку з тим, що позивач передає природний газ на ГРС у мережі відповідача в загальному потоці для потреб всіх категорій споживачів - населення, бюджетних організацій, підприємств комунальної теплоенергетики та промислових підприємств. При цьому, ДК „Укртрансгаз”, як газотранспортна організація, що не має власних ресурсів газу, може передати на ГРС лише ту кількість газу, яка надійшла в магістральні газопроводи для споживачів від їх постачальників.

Щодо спірного п. 3.8 договору позивач зазначає, що ним було запропоновано викласти його в наступній редакції: „При зменшенні обсягів надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в пунктах прийому-передачі газу, зазначених в пункті 3.1 даного договору, Виконавець відповідно зменшує обсяг подачі газу Замовнику на ГРС. Відповідач же запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: „При зменшені обсягів надходження газу в магістральні газопроводи Виконавця від відповідно зменшує обсяг подачі газу Замовнику на ГРС”.

Так, позивач не погоджується із запропонованою редакцією відповідача у зв’язку з тим, що Виконавець може протранспортувати природний газ Замовника, лише в тому об'ємі, який зазначений в договорі, за умови надходження зазначеного обсягу газу в газотранспортну мережу Виконавця. У випадку ненадходження природного газу від Постачальника в мережу Виконавця, в обсягах, передбачених в договорі, Виконавець не має можливості передати газ Замовнику.

Щодо спірного п. 4.4 договору позивач зазначає, що ним було запропоновано викласти його в наступній редакції: „Акти здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу є підставою для проведення остаточних розрахунків”. Відповідач запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: „Акти здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу для потреб населення є первинними бухгалтерськими документами та є підставою для розрахунків та визначення зобов'язань сторін даного договору”.

Позивач з вказаним також не погодився тому, що факт надання Позивачем послуг Відповідачу підтверджується щомісячними двосторонніми актами здачі-прийомки природного газу. Належним чином оформлені акти можуть бути підставою для проведення остаточних розрахунків між Позивачем та Відповідачем. А зобов'язання сторін спірного Договору визначаються умовами договору, а не актами здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу

Щодо спірного п. 7.3 договору позивач зазначає, що ним було запропоновано викласти його в наступній редакції: „У разі неоплати або несвоєчасної оплати послуг по транспортуванню газу в строки, зазначені в пункті 6.2 даного договору, Замовник сплачує на користь Виконавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 0,1 відсотка, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу”. Відповідач запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: „У разі несвоєчасної оплати Замовником з його вини послуг по транспортуванню газу в строки, зазначені у п.6.2 даного договору він сплачує на користь Виконавця, з його вимогою, пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу.

Позивач з вказаним також не погодився тому, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. Оскільки населення не є стороною даного договору, то виконання зобов'язання Відповідача перед Позивачем за договором не повинно залежати від договірних відносин Відповідача з населенням.

Таким чином, у зв’язку з вищенаведеним позивач просить суд зобов’язати відповідача укласти з позивачем договір на транспортування природного газу для потреб населення в 2008 році в редакції позивача.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.07.2008 р. порушено провадження у справі № 37/266 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.07.2008 р. матеріали справи № 37/266 за позовом Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” про зобов’язання укласти договір направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.09.2008 р. справу № 37/266 прийнято до провадження судді Петрова В.С., присвоєно справі № 37/266-15/165-08-3781 та призначено справу до розгляду в засіданні суду.

В ході розгляду справи відповідач погодився з редакцією позивача п.1.1. договору, в якому позивачем зазначено, що „Виконавець зобов'язується надати послуги Замовнику з транспортування трубопровідним транспортом природного газу, надалі - газу, Замовника від пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, надалі - ГРС, а Замовник зобов'язується сплатити за транспортування газу встановлену плату”.

Відповідач проти позову заперечує, вважає позовні вимоги такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим просить суд в позові відмовити та викласти умови договору в редакції протоколу розбіжностей від 16.01.2008 р., про що зазначено в запереченнях та поясненнях щодо позовних вимог (а.с. 119-121).

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

Листом від 18.12.2007 р. за № 15856/11-004 (а.с. 28 т.І) Дочірньою компанією „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” було направлено на адресу ВАТ по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” для підписання договір № 117Н-574 від 18.12.2007 р. про транспортування природного газу для потреб населення (а.с. 32-35).

Направлений позивачем договір був підписаний відповідачем з протоколом розбіжностей та направлений позивачу, що підтверджується листом позивача від 23.01.2008 року № 21/17-38.

У відповідності з п. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново–господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами –юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько –договірними зобов'язаннями.

Крім того, п. п. 4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь –які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно –правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому слід зазначити, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За своїм змістом договір встановлює умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Пунктом 2 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Статтею 646 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Як встановлено судом, відповідач відхилив пропозиції позивача щодо укладання договору шляхом надання протоколу розбіжностей, відповідно до якого окремі положення договору були викладені у іншій редакції ніж запропонована позивачем.

Як зазначає позивач, сторонами по справі вживались заходи щодо урегулювання розбіжностей, що виникли під час укладення договору на транспортування природного газу для потреб населення в 2008 році, шляхом обміну протоколами узгодження розбіжностей щодо п.п. 1.1, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6, 3.7, 3.8, 4.4, 7.2, 7.3, 10.7 договору. Однак, згода була досягнута лише по п.п. 3.2, 3.4, 3.5, 7.2, 10.7 договору.

Так, як вбачається з матеріалів справи, в п. 3.1 договору позивачем було зазначено, що „Замовник передає Виконавцю газ в загальному потоці в обсягах, зазначених в пункті 2.1 даного договору, на пунктах прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи Виконавця, а саме:

- на пунктах виміру витрат газу в районах видобутку газу на території України;

- на пунктах виміру витрат газу підземних сховищ газу;

- на газовимірювальних станціях розташованих на кордонах України.

Проте, згідно протоколу розбіжностей, відповідач, з вказаним пунктом договору не погодився та запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: „Виконавець передає Замовнику газ в обсягах, зазначених в пункті 2.1 даного договору на пунктах прийому-передачі газу (ГРС) з магістральних газопроводів Виконавця у систему розподільчих газопроводів Замовника”.

Між тим, як зазначає відповідач Відкритому акціонерному товариству „Одесагаз” жодним чином не відомо де і як надходить газ до трубопроводів ДК „Укртрансгаз” тому, що ані на кордоні, ані в пунктах виміру газу з родовищ або сховищ, відповідач позивачу нічого не передає і там не присутній, що робить неможливим виконання вказаного пункту договору в редакції позивача. Відповідач отримує газ від позивача на газорозподільних станціях (надалі ГРС) на території Одеської області.

Таким чином, на думку суду, редакція відповідача щодо передачі Замовнику газу в обсягах, зазначених в пункті 2.1 даного договору на пунктах прийому-передачі газу (ГРС) з магістральних газопроводів Виконавця у систему розподільчих газопроводів Замовника, в свою чергу, є обґрунтованою та такою, що має бути передбачена умовами договору.

Щодо спірного п. 3.3 договору в якому позивачем зазначено, що Виконавець приймає газ від Замовника на пунктах прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи, зазначених у пункті 3.1 даного договору, та здійснює його транспортування по території України до ГРС, де передає газ в загальному потоці Замовнику, суд зазначає, що у зв’язку з тим, що судом було встановлено неможливість виконання п. 3.1 договору в редакції позивача, також неможливим є виконання п. 3.3. договору, у зв’язку з чим є обґрунтованою вимога відповідача про виключення вказаного пункту з тексту договору.

Також спірним є п. 3.6 договору, в якому позивачем передбачено, що „Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС, за умови:

- надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в обсягах, зазначених у пункті 2.1 даного договору;

- дотримання Замовником запланованої добової норми відбору газу через ГРС для всіх категорій споживачів, яка відповідає місячному розподілу газу, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування газу, з розбивкою по добах по кожній ГРС;

- 100 % оплати наданих Виконавцем послуг по транспортуванню газу за даним договором.

У випадку якщо кількість відібраного Замовником газу на виході з ГРС перебільшує кількість газу зазначену в місячному розподілі газу по кожній ГРС, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування, а також у випадку недотримання Замовником дисципліни розрахунків за послуги по транспортуванню газу, Виконавець не несе відповідальності за підтримання робочого тиску на виході з ГРС.”

Відповідач же у протоколі розбіжностей запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: „Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками за умови дотримання Замовником запланованої добової норми відбору газу через ГРС.”

Проте, відповідно до п. 13. Порядку забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 № 1729, постачання природного газу всім категоріям споживачів здійснюється тільки за умови забезпечення його 100 % оплати грошима.

Згідно п. 12 Порядку забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом газотранспортні підприємства НАК „Нафтогаз України” обмежують або припиняють подачу газу споживачам в установленому порядку у разі неповного проведення розрахунків за спожитий природний газ та надані послуги з його транспортування та розподілу, або для яких постачальником не виділено планових обсягів (лімітів) поставки природного газу.

Згідно п. 2.6. Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України при перевитратах добової норми відбору природного газу газозбутовою організацією понад обумовлені договором обсяги газопостачальній організації надається право здійснювати примусове обмеження подавання газу до встановленого добового об'єму через 24 години з часу попередження, а газозбутовій організації щодо споживача здійснювати примусове обмеження поставки природного газу до встановленої середньодобової норми через 6 годин після попередження.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що постачання природного газу всім категоріям споживачів здійснюється тільки за умови забезпечення його 100 % оплати грошима, а в разі порушення порядку оплати законодавством передбачена можливість обмеження або припинення подачі газу. У зв’язку з цим, господарський суд вважає цілком обґрунтованим зазначення позивачем в договорі умов подачі зазначеної в договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС.

Спірним також є п. 3.7 договору, в якому позивачем було передбачено, що „Обсяг відбору газу Замовником на ГРС протягом місяця не повинен перевищувати обсяг газу, що передається Замовником в магістральні трубопроводи Виконавця в цьому місяці”.

Відповідач же у протоколі розбіжностей запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: „Обсяг відбору газу Замовником на ГРС протягом місяця не повинен перевищувати обсяг газу, що заплановано до постачання для потреб населення в цьому місяці”.

Проте, як зазначає позивач, природний газ ним передається на ГРС у мережі відповідача в загальному потоці для потреб всіх категорій споживачів - населення, бюджетних організацій, підприємств комунальної теплоенергетики та промислових підприємств. Також, ДК „Укртрансгаз”, як газотранспортна організація, не має власних ресурсів газу, у зв’язку з чим може передати на ГРС лише ту кількість газу, яка надійшла в магістральні газопроводи для споживачів від їх постачальників.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що Дочірня компанія „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, яка є газотранспортною організацією, не може регулювати обсяги постачаємого газу в залежності від потреб населення, а повинен виходити з того, який обсяг газу передається Замовником в магістральні трубопроводи Виконавця в цьому місяці.

Крім того, як вбачається з п. 2.1. договору № 117Н-574 від 18.12.2007 р. про транспортування природного газу для потреб населення сторонами за договором були узгоджені обсяги транспортування газу протягом календарного року.

Таким чином, суд вважає цілком обґрунтованою редакцію позивача п. 3.7., яким передбачено, що обсяг відбору газу Замовником на ГРС протягом місяця не повинен перевищувати обсяг газу, що передається Замовником в магістральні трубопроводи Виконавця в цьому місяці.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами за договором № 117Н-574 від 18.12.2007 р. також не було досягнуто домовленості щодо пункту 3.8 договору, в якому позивачем було передбачено, що: „При зменшенні обсягів надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в пунктах прийому-передачі газу, зазначених в пункті 3.1 даного договору, Виконавець відповідно зменшує обсяг подачі газу Замовнику на ГРС.

Відповідачем же в протоколі розбіжностей було запропоновано викласти даний пункт в наступній редакції: „При зменшені обсягів надходження газу в магістральні газопроводи Виконавця він відповідно зменшує обсяг подачі газу Замовнику на ГРС”.

Так, як вже зазначалось вище, відповідач не передає безпосередньо позивачу газ в пунктах прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи Виконавця, у зв’язку з чим, на думку суду, неможливим є зазначення в умовах договору того, що при зменшенні обсягів надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в пунктах прийому-передачі газу, зазначених в пункті 3.1 даного договору, Виконавець відповідно зменшує обсяг подачі газу Замовнику на ГРС. Редакція ж відповідача, на думку суду, є обґрунтованою та такою, що може бути зазначена в умовах договору.

Також спірним є п. 4.4 договору, в якому позивачем передбачено, що: „Акти здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу є підставою для проведення остаточних розрахунків”.

Відповідачем же в протоколі розбіжностей було запропоновано викласти даний пункт в наступній редакції: „Акти здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу для потреб населення є первинними бухгалтерськими документами та є підставою для розрахунків та визначення зобов'язань сторін даного договору”.

Так, згідно ст. 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську ітерацію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинні облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, належним чином складені сторонами акти здачі-прийомки природного газу можуть бути передбачені сторонами за договором як первинні документи.

Відтак, на думку суду, редакція відповідача, якою передбачено, що акти здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу для потреб населення є первинними бухгалтерськими документами та є підставою для розрахунків та визначення зобов'язань сторін даного договору є цілком правомірною.

Щодо спірного п. 7.3 договору суд зазначає наступне.

Як вбачається з договору № 117Н-574 від 18.12.2007 р. позивач було складено п. 7.3 договору в наступній редакції: „У разі неоплати або несвоєчасної оплати послуг по транспортуванню газу в строки, зазначені в пункті 6.2 даного договору, Замовник сплачує на користь Виконавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 0,1 відсотка, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу”.

Відповідач же, згідно протоколу розбіжностей, запропонував викласти даний пункт в наступній редакції: „У разі несвоєчасної оплати Замовником з його вини послуг по транспортуванню газу в строки, зазначені у п.6.2 даного договору він сплачує на користь Виконавця, з його вимогою, пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу”.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, діючим законодавством України встановлено лише граничний розмір пені, тобто: не вище подвійної облікової ставки Національного банку України.

Так, як вбачається з п. 7.3 договору в редакції позивача, Дочірньою компанією „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” було встановлено, що у разі неоплати або несвоєчасної оплати послуг по транспортуванню газу в строки, зазначені в пункті 6.2 даного договору, Замовник сплачує на користь Виконавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 0,1 відсотка, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України. Тобто, позивачем було встановлено максимальний розмір пені за порушення відповідачем зобов’язання по оплаті послуг по транспортуванню газу.

Між тим, суд не вбачає підстав для встановлення максимального розміру пені за порушення відповідачем зобов’язання по оплаті послуг по транспортуванню газу, оскільки позивачем не було доведено необхідність встановлення максимального розміру пені.

Відтак, на думку суду, цілком обґрунтованою є редакція відповідача п. 7.3 договору, якою передбачено, що у разі несвоєчасної оплати Замовником з його вини послуг по транспортуванню газу в строки, зазначені у п.6.2 даного договору він сплачує на користь Виконавця, з його вимогою, пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає вимоги позивача про зобов’язання укласти договір на транспортування природного газу для потреб населення в 2008 році в редакції позивача такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов’язку в натурі.

Враховуючи вищенаведене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” є частково обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються частково на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43,44,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовну заяву Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” про зобов’язання укласти договір задовольнити частково.

2. Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” (65003, м. Одеса, вул. Одарія, 1; код ЄДРПОУ 03351208; п/р 260091552 в ОФ АБ „Укргазбанк”, МФО 328759) укласти з Дочірньою компанією „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/1; код ЄДРПОУ 30019801; р/р 26006001200004 в ОПЕРУ АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 300023) договір на транспортування природного газу для потреб населення в 2008 році на наступних умовах спірних пунктів:

- викласти спірний п. 1.1. договору в редакції позивача, а саме: „Виконавець зобов'язується надати послуги Замовнику з транспортування трубопровідним транспортом природного газу, надалі - газу, Замовника від пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, надалі - ГРС, а Замовник зобов'язується сплатити за транспортування газу встановлену плату”;

- викласти спірний п. 3.1. договору в редакції відповідача, а саме: „Виконавець передає Замовнику газ в обсягах, зазначених в пункті 2.1 даного договору на пунктах прийому-передачі газу (ГРС) з магістральних газопроводів Виконавця у систему розподільчих газопроводів Замовника”

- спірний п. 3.3. виключити з тексту договору;

- викласти спірний п. 3.6. договору в редакції позивача, а саме: „Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС, за умови:

- надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в обсягах, зазначених у пункті 2.1 даного договору;

- дотримання Замовником запланованої добової норми відбору газу через ГРС для всіх категорій споживачів, яка відповідає місячному розподілу газу, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування газу, з розбивкою по добах по кожній ГРС;

- 100 % оплати наданих Виконавцем послуг по транспортуванню газу за даним договором.

У випадку якщо кількість відібраного Замовником газу на виході з ГРС перебільшує кількість газу зазначену в місячному розподілі газу по кожній ГРС, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування, а також у випадку недотримання Замовником дисципліни розрахунків за послуги по транспортуванню газу, Виконавець не несе відповідальності за підтримання робочого тиску на виході з ГРС.”;

- викласти спірний п. 3.7 договору в редакції позивача, а саме: „Обсяг відбору газу Замовником на ГРС протягом місяця не повинен перевищувати обсяг газу, що передається Замовником в магістральні трубопроводи Виконавця в цьому місяці”;

- викласти спірний п. 3.8 договору в редакції відповідача, а саме: „При зменшені обсягів надходження газу в магістральні газопроводи Виконавця він відповідно зменшує обсяг подачі газу Замовнику на ГРС”;

- викласти спірний п. 4.4 договору в редакції відповідача, а саме: „Акти здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу для потреб населення є первинними бухгалтерськими документами та є підставою для розрахунків та визначення зобов'язань сторін даного договору”;

- викласти спірний п. 7.3 договору в редакції відповідача, а саме: „У разі несвоєчасної оплати Замовником з його вини послуг по транспортуванню газу в строки, зазначені у п.6.2 даного договору він сплачує на користь Виконавця, з його вимогою, пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу”.

3. В решті частини позову відмовити.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Одесагаз” (65003, м. Одеса, вул. Одарія, 1; код ЄДРПОУ 03351208; п/р 260091552 в ОФ АБ „Укргазбанк”, МФО 328759) на користь Дочірньої компанії „Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/1; код ЄДРПОУ 30019801; р/р 26006001200004 в ОПЕРУ АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 300023) 42/сорок дві/грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита; 59/п’ятдесят дев’ять/грн. 00 коп. витрат по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішення законної сили.

Рішення підписано 08.12.2008 р.

Суддя Петров В.С.