Ухвала суду № 2637337, 19.11.2008, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

УХВАЛА

"19" листопада 2008 р.

Справа № 20-3/60-03-1664

За позовом: Одеського дорожнього комітету професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України

до відповідачів: 1.Одеської залізниці

2.Затоківської селищної ради

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Міністерство транспорту та зв'язку України

За участю Одеської транспортної прокуратури

про спонукання передачі об'єкту нерухомого майна та визнання права власності

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

Від прокуратури: не з'явились.

Від позивача: Ракович Н.В., діюча за дов. № 287-04 від 12.05.2008 року.

Від Одеської залізниці: Зінченко В.М., діюча за дов. № 340 від 20.02.2008 року.

Від Затоківської селищної ради: не з'явились.

Від третьої особи-Міністерства транспорту та зв'язку України: не з'явились.

СУТЬ СПОРУ: Одеський дорожній комітет професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить визнати право власності на базу відпочинку „Залізничник” та човникову станцію, що розташовані за адресою: Одеська область, с.м.т. Затока, за трудовим колективом Одеської залізниці в особі Одеського дорожнього комітету професійної спілки залізничників та транспортних будівельників, а також зобов’язати Одеську залізницю передати вищезазначені об’єкти на баланс Одеського дорожнього комітету професійної спілки залізничників та транспортних будівельників.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.04.2003року (суддя Гладишева Т.Я.) позовні вимоги Одеського дорожнього комітету професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України задоволено повністю, за Одеським дорожнім комітетом професійної спілки залізничників та транспортних будівельників визнано право власності на базу відпочинку „Залізничник” та човникову станцію, що розташовані за адресою: Одеська область, с.м.т. Затока, та Одеську залізницю зобов’язано передати зазначені об’єкти на баланс Одеському дорожньому комітету професійної спілки залізничників та транспортних будівельників.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2007р., прийнятою за результатами розгляду касаційного подання першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв’язку України, рішення господарського суду Одеської області від 21.04.2003 року у справі №3/60-03-1664 скасовано, справу №3/60-03-16664 направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Приймаючи постанову від 21.04.2003р., Вищий господарський суд України зазначив, що, ухвалюючи рішення про визнання за трудовим колективом Одеської залізниці в особі Одеського дорожнього комітету професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України права власності на спірний об’єкт нерухомості та про передачу його на баланс позивача, суд першої інстанції не дав правової оцінки таким вимогам, не перевірив чи міг бути трудовий колектив на час вирішення спору суб’єктом права власності відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.07.2008 року (суддя Щавинська Ю.М.) справу прийнято до свого провадження з присвоєнням №20-3/60-03-1664.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.08.2008 року до участі у справі в якості іншого відповідача залучено Затоківську селищну раду, а в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено Міністерство транспорту та зв’язку України.

При новому розгляді справи позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог позивач надав письмові пояснення по справі №20-3/60-03-1664, в яких зазначає, що вимога про передачу оздоровчих закладів у власність трудового колективу Одеської залізниці заявлена на підставі прийнятої 29 червня 2000 року на конференції трудового колективу Одеської залізниці постанови „Про збереження лікувальних і оздоровчих установ Одеської залізниці”, згідно з якою Дорпрофсож уповноважено від імені трудового колективу вирішувати питання визнання і закріплення права власності трудового колективу у державних і судових органах.

Позивач вважає, що оскільки база відпочинку „Залізничник” з човниковою станцією, будувалась й утримувалась за рахунок нецентралізованих джерел, тобто спеціалізованих фондів, які формувалися за рахунок чистого прибутку залізниці, а кошти виділялися виключно на підставі спільних постанов керівництва Одеської залізниці та Дорожнього комітету профспілки, право власності на зазначені об’єкти має бути визнано за позивачем.

Відповідач Одеська залізниця надав відзив на позов, в якому зазначає, що не заперечує факт будівництва та подальшого утримання спірного об’єкта за рахунок прибутку Одеської залізниці, тобто за кошти трудового колективу, але вважає, що Одеська залізниця не уповноважена вирішувати питання визнання права власності на майно, оскільки згідно із законодавством захист права власності здійснюється у судовому порядку.

Від Одеської транспортної прокуратури до суду надійшли письмові пояснення (від 10.09.2008року вх. №18297), в яких прокурор проти позову заперечує та зазначає, що вимоги позивача про визнання права власності фактично направлені на безоплатну передачу збудованого за рахунок прибутку державного підприємства нерухомого майна до приватної власності, оскільки відповідно до довідки ЄДРПОУ (дорожній комітет професійної спілки залізничників та транспортних будівельників України має приватну форму власності).

Вимоги про визнання права власності на базу відпочинку „Залізничник” та човникову станцію за трудовим колективом Одеської залізниці в особі Одеського дорожнього комітету професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України прокурор вважає незаконними та такими, що порушують основні принципи державної політики щодо захисту державної власності та позбавляють державу в особі органа управління –Міністерства транспорту та зв’язку України –права управляти, розпоряджатися та контролювати фінансово –господарську діяльність даного державного об’єкту соціальної сфери.

Відповідач Затоківська селищна рада та третя особа Міністерство транспорту та зв’язку України відзив на позов та пояснення, витребувані судом, не надали, правом надіслання до суду представника для участі у судових засіданнях не скористалися, незважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до п. 1 ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, належить підприємствам, установам, організаціям, іншим юридичним особам (у тому числі іноземним), а також громадянам, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Виходячи з цього, частиною 1 ст. 21 ГПК України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

При цьому, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права.

Як вбачається із позовної заяви, з позовом до суду звернувся Одеський дорожній комітет професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України, який не є юридичною особою, а, згідно до п. 6.1.2. Статуту „Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України”, є виборним органом профспілкової організації.

Разом з тим, як свідчить наявна у справі довідка з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців (Серія АА №037837 (а.с 130-132), юридичною особою, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, є саме Одеська дорожня організація професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України (65023, м. Одеса, Приморський район, вул. Пантелеймонівська, 19, код 02659507).

Відповідно до п. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позов у справі подано особою, що не зареєстрована у встановленому порядку в якості юридичної, з урахуванням приписів ст.1, 21 ГПК України, враховуючи відсутність у суду процесуальних повноважень щодо заміни неналежного позивача, провадження у справі підлягає припиненню.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до ч.1, 2 ст. 122 ГПК України, якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

Видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника, до якої додається довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним(старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

З урахуванням викладеного, відповідачу слід роз’яснити, що поворот виконання рішення провадиться господарським судом за заявою боржника, відповідно до ст.122 ГПК України.

Керуючись п.1 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі припинити.

Суддя Щавинська Ю.М.