Ухвала суду № 26368151, 24.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" вересня 2012 р. м. Київ К-4774/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 26.09.2008

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009

у справі № 7а/1022511 (14/15-1409)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тербудматеріали»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 26.09.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009, позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 16.05.2007 № 0003711502/0, від 04.12.2007 № 0003711502/2/81138.

Тернопільська ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15, п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов'язання зі штрафних санкцій в сумі 18151,70 грн. (50 % від суми погашеного податкового боргу) відповідно до вимог п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ слугували висновки перевірки, викладені в акті від 10.04.2007 № 3286/15-02/05468831, про порушення позивачем вимог ч.1 ст.17 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992 № 2535-XII та п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає обґрунтованим задоволення позову з огляду на недоведеність податковим органом факту прострочення позивачем граничного строку сплати податку на землю в сумі 36303,38 грн. на 1424 календарних днів.

Судами попередніх інстанцій досліджувались дані облікової картки платника за період 2003 -2007 роки, в результатів чого було встановлено, що податкова інспекція здійснювала розподіл сплачених позивачем сум на погашення податку та пені, не виконуючи при цьому вимоги п.п. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ щодо надіслання платнику податків (позивачу) повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Таким чином, податкова інспекція визначала кількість прострочених днів сплати самостійно визначених позивачем сум податкового зобов'язання, виходячи з дати їх погашення, яке, на думку податкової інспекції, відбулося шляхом перерахування позивачем коштів відповідними платіжними дорученнями, здійсненими на виконання рішень судів про стягнення таких коштів.

Підпунктом 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 вказаного вище Закону передбачено: якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Зі змісту наведеної норми Закону випливає, що за таких умов як несплата платником податків пені разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або невизначення її окремо у платіжному документі (чи визначення з порушенням зазначеної пропорції), податковий орган самостійно здійснює розподіл сплаченої таким платником суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини).

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач сплачував заборгованість на виконання рішень судів та при цьому не сплачував суми, яка б була спрямована на погашення податкового боргу попередніх періодів, що виключає підстави для розподілу сплачених позивачем сум податкового боргу та визначення сум, що спрямовуються на погашення пені, тим більше без прийняття відповідного повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з доводами податкової інспекції, викладеними у касаційній скарзі, про те, що строки давності, передбачені п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III, не застосовуються при визначенні платнику податку податковим органом штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-111, оскільки, на думку податкової інспекції, останні не є податковим зобов'язанням.

Виходячи зі змісту п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган наділений правом самостійно визначати суму податкових зобов'язань платника податку у випадках, визначених цим Законом за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання, виключно не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі подання податкової декларації пізніше - за днем її фактичного подання. У разі не визначення протягом зазначеного строку суми податкових зобов'язань законодавець передбачив, що у такому випадку платник податків вважається вільним від податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п. 17.3. ст. 17 вказаного Закону сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Отже, штрафні санкції, застосовані контролюючим органом до платника податків у зв'язку з несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків, шляхом прийняття такої форми акту ненормативного характеру, як податкове повідомлення, яке, виходячи із вимог п. 1.9 Закону є повідомленням про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом, належать до податкових зобов'язань - зобов'язань платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені Законом.

Така позиція узгоджується і з приписами п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-111, за якими у випадку не сплати у встановлений строк самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в адміністративному чи судовому порядку податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) останнє визнається податковим боргом.

Підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Тернопільської області від 26.09.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло