Ухвала суду № 26347316, 03.10.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2012 р. Справа № 27640/10/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Ліщинського А.М. та Савицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.05.2010р. у адміністративній справі за позовом Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в особі Івано-Франківської регіональної філії ЦДЗК до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань щодо відрахувань частини прибутку (дивідендів) та застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

В С Т А Н О В И Л А:

22.07.2004р. позивач Центр державного земельного кадастру в особі Івано-Франківської філії звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ в м.Івано-Франківську № 0014692312/0 від 27.11.2003р., № 0014702312/0 від 27.11.2003р., № 0014712312/0 від 27.11.2003р. (а.с.2-6).

Справа розглядалася неодноразово судами різних інстанцій (а.с.43,79-82, 106-110).

Під час розгляду справи відбулася реорганізація позивача у Державне підприємство /ДП/ «Центр державного земельного кадастру» із наявністю Івано-Франківської регіональної філії без права юридичної особи (а.с.154-155).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.05.2010р. заявлений позов задоволено, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ в м.Івано-Франківську № 0014692312/0 від 27.11.2003р., № 0014702312/0 від 27.11.2003р., № 0014712312/0 від 27.11.2003р., № 0014692312/1 від 23.12.2003р., № 0014702312/1 від 23.12.2003р., № 0014712312/1 від 23.12.2003р. (а.с.165-169).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ в м.Івано-Франківську, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог (а.с.172-174).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач є юридичною особою, яка заснована на державній формі власності, через що відповідно до вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» та постанови КМ України № 557 від 22.04.2003р. зобов'язано здійснювати відрахування до спеціального фонду державного бюджету частини прибутку (держдивіденди). Також статус позивача як платника єдиного податку не звільняє останнього від обов'язку відраховувати відповідну частину прибутку до бюджету.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, а відтак на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, ревізорами ДПІ в м.Івано-Франківську проведена комплексна документальна перевірка ДП «Івано-Франківський регіональний центр державного земельного кадастру» дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2001р. по 01.10.2003р., за результатами якої складено Акт перевірки № 1034/23-2-259/22199717 від 24.11.2003р. (а.с.11-28).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

ст.52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» та постанови КМ України № 557 від 22.04.2003р. «Про норматив і порядок відрахування до спеціального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними некорпоратизованими та корпоратизованими, казенними підприємствами та їх об'єднаннями», у зв'язку з чим підприємством не нараховано та не сплачено відрахування в розмірі 15 відсотків обсягу чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2002 році в сумі 26,2 тис.грн.;

п.7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», через що позивачем не нараховано та не внесено до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток підприємств на суму держдивідендів, які становлять 7,8 тис.грн.;

пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», по причині чого підприємством не подано декларацію з податку на прибуток за 2002 рік.

На підставі вищевказаного Акту і за наслідками адміністративного оскарження податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0014692312/0 від 27.11.2003р., № 0014692312/1 від 23.12.2003р. про визначення податкового зобов'язання за платежем «частина прибутку (доходу) господарських організацій (державних, казенних підприємств та їх об'єднань), що вилучаються до бюджету» в розмірі 39300 грн., в тому числі за основним платежем 26200 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 13100 грн.;

№ 0014702312/0 від 27.11.2003р., № 0014702312/1 від 23.12.2003р. про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств в розмірі 170 грн., в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями 170 грн.;

№ 0014712312/0 від 27.11.2003р., № 0014712312/1 від 23.12.2003р. про визначення податкових зобов'язань з єдиного податку на підприємницьку діяльність в розмірі 9360 грн., в тому числі за основним платежем 7800 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1560 грн. (а.с.9-10, 150, 151, 152-153).

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок сплати частини прибутку (доходу) має характер самостійного платежу, з огляду на встановлення законодавцем суб'єктів, які мають його сплачувати, правил визначення розміру такого платежу (об'єкту) та порядку його сплати. Тобто його розрахунок здійснюється окремо від податку на прибуток, який, у свою чергу, розраховується за правилами податкового обліку, що свідчить про відмінний від податку на прибуток характер згаданого платежу. Несплата вказаного самостійного платежу до державного бюджету є підставою для стягнення його сум у судовому порядку.

Статус позивача як платника єдиного податку не позбавляє його обов'язку відраховувати відповідну частину прибутку до загального фонду державного бюджету у встановленому законом порядку.

Також форма акта ненормативного характеру у вигляді податкового повідомлення-рішення може застосовуватися лише щодо обов'язків по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у ст.ст.14 та 15 Закону України «Про систему оподаткування».

Частина прибутку (доходу), який сплачують державні некорпоратизовані та корпоратизовані, казенні підприємства та їх об'єднання, не включений у перелік загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), визначений ст.14 Закону України «Про систему оподаткування», а тому обов'язок підприємства щодо сплати цього платежу не відноситься до категорії податкового зобов'язання; також обов'язок сплатити штраф виникає у платника податків лише за умови донарахування контролюючим органом сум податкового зобов'язання. При цьому, подання інформації щодо сплачених обсягів частини прибутку (доходу) не слід вважати як подання податкової декларації у розумінні п.1.11 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Колегія суддів наведені висновки суду такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» установлено, що згідно із статтею 18 Закону України «Про підприємства в Україні» державні некорпоратизовані та корпоратизовані, казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності у 2002 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2003 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу).

Норматив і порядок відрахування зазначеної частини прибутку (доходу) встановлюються Кабінетом Міністрів України з метою забезпечення надходжень до загального фонду Державного бюджету України в обсязі не менше 400.000 тис. гривень.

Відрахування частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності в 2003 році здійснювалося відповідно до постанови КМ України № 557 від 22.04.2003р. «Про норматив і порядок відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними некорпоратизованими та корпоратизованими, казенними підприємствами та їх об'єднаннями» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з вказаною постановою відрахування до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу), розрахованого згідно з правилами бухгалтерського обліку, здійснюється державними некорпоратизованими та корпоратизованими, казенними підприємствами та їх об'єднаннями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2002 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2003 році у розмірі 15 відсотків обсягу чистого прибутку (доходу), а державними сільськогосподарськими підприємствами, які постраждали у 2003 році від стихійного лиха, - у розмірі 5 відсотків. Перелік таких сільськогосподарських підприємств встановлюється Міністерством аграрної політики за погодженням з Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і Міністерством фінансів.

Визначена частина прибутку (доходу) сплачується у строки, встановлені для сплати податку на прибуток підприємств, і зараховується на відповідні рахунки з обліку надходжень до загального фонду державного бюджету, відкриті в органах Державного казначейства.

Таким чином, на позивача поширювалися вимоги ст.52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» щодо сплати частини прибутку до загального фонду державного бюджету.

При цьому, статус позивача як платника єдиного податку не позбавляє його обов'язку відраховувати відповідну частину прибутку до загального фонду державного бюджету у встановленому законом порядку.

Разом з тим, такий висновок не може бути безумовним свідченням правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів зазначає про помилковість визначення податковим органом такого внеску, як частина прибутку (доходу), що мала сплачуватися до загального фонду Державного бюджету позивачем, у якості податкового зобов'язання у порядку, визначеному Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який був спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) і сплати штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

У податкового органу не було правових підстав вважати суму вказаних внесків податковим зобов'язанням, та, відповідно, визначати таку суму, застосовуючи положення пп.«б» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», та застосовувати до позивача штрафні санкції на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 цього ж Закону, оскільки у складі переліку загальнодержавних податків та зборів, встановленого ст.14 Закону України «Про систему оподаткування (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутній такий платіж, як частина прибутку (дивіденди), що сплачуються до бюджету таким суб'єктом господарювання, як позивач.

Відповідно до п.3 постанови КМ України № 557 від 22.04.2003р. «Про норматив і порядок відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними некорпоратизованими та корпоратизованими, казенними підприємствами та їх об'єднаннями» інформацію щодо сплачених обсягів частини прибутку (доходу) згідно з пунктом 2 цієї постанови підприємства подають за формою, встановленою Державною податковою адміністрацією, центральним органам виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать, та разом з декларацією з податку на прибуток підприємств органам державної податкової служби.

У зв'язку з цим, подання інформації щодо сплачених обсягів частини прибутку (доходу) не слід вважати як подання податкової декларації у розумінні п.1.11 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що податковим органом безпідставно визначено шляхом прийняття податкових повідомлень-рішень відповідних сум частини прибутку (доходу) господарських організацій (державних, казенних підприємств та їх об'єднань), що вилучаються до бюджету та застосовані штрафні (фінансові) санкції, оскільки такі платежі не відносяться до податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Також відсутні правові підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій за неподання податкової звітності, оскільки подання інформації щодо вказаних платежів проводиться за установленою формою, а не шляхом скерування податкових декларацій.

Стосовно визначення податкових зобов'язань з єдиного податку на підприємницьку діяльність колегія суддів враховує, що протягом 01.07.2001р.-01.10.2003р. позивач був зареєстрований платником єдиного податку відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998р. «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

Відповідно до вищеописаного Акта перевірки жодних порушень правильності нарахування та своєчасності сплати єдиного податку не виявлено.

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам чинного законодавства.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішень податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.94, 160, 195-197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.05.2010р. у адміністративній справі № 2а-3413/09/0970 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: А.М.Ліщинський

Н.В.Савицька