Ухвала суду № 26346867, 26.09.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2012 р.

Справа № 2-а/1570/1638/2011

Категорія:8.2.14

Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Шевчук О.А., Крусяна А.В.,

секретар – Загоруйко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі ДПС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства Одеська залізниця до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі ДПС про скасування податкового повідомлення рішення в частині, –

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2011 року ДП Одеська залізниця звернулось з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення рішення від 08.02.2011 року №0000191510 за платежем: "інші збори за забруднення навколишнього природного середовища до фонду охорони навколишнього середовища" в частині податкового зобов’язання у розмірі 12426,10грн. та штрафних санкцій 3105,77 грн.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі Акту від 25.01.2011р. № 22/15-1/01071315/4 за результатами планової виїзної перевірки державного підприємства "Одеська залізниця" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р. Проте висновки Акту перевірки про порушення ним пунктів 2,3,5.4,6 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, ДПА України від 19.07.1999р. № 162/379 (далі Інструкція №162/379) та пунктів 2,4,8,10,13 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999р. № 303 (далі Порядок №303) не відповідають дійсності. Відповідач зазначає в Акті, що підприємством при складанні податкового розрахунку по збору за забруднення навколишнього природного середовища збір обчислювався у п'ятикратному розмірі, а необхідно було його обчислювати в десятикратному розмірі.

Проте Законом України від 21.01.2010р. № 1825-УІ внесено зміни та доповнення до ст.39 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998р. де ч.10 визначено, що плата за понадлімітне розміщення відходів визначається шляхом множення відповідних ставок плати за розміщення відходів у межах встановлених лімітів на величину перевищення фактичного обсягу і множення цих сум на коефіцієнт, який дорівнює п'яти.

Оскільки Інструкція №162/379 та Порядок №303 мають статус піднормативних документів порівняно із Законом України «Про відходи», що має статус документу вищої юридичної сили, підприємством порушення законодавство допущено не було та збір був обчислений та сплачений вірно.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2011 року позовні вимоги були задоволені частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.02.2011 року Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі, яким визначене Державному підприємству Одеська залізниця податкове зобов’язання за платежем інші збори за забруднення навколишнього природного середовища до фонду охорони навколишнього середовища за основним платежем 12575,44грн., за штрафними фінансовими санкціями 3143,11 грн. в частині визначення податкового зобов’язання за основним платежем у сумі 10203,58грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2550,90грн.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що ДП «Одеська залізниця»зареєстрована виконавчим комітетом Одеської міської ради 18.02.1998 року. Форма власності загальнодержавна.

Позивач є платником податків та зборів, у тому числі збору за забруднення навколишнього середовища.

З 27.09.2010 року по 11.01.2011 року СДПІ здійснило планову виїзну перевірку державного підприємства "Одеська залізниця" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р, за результатами якої складений акт від 25.01.2011р. № 22/15-1/01071315/4.

В висновку акту зазначено, що перевіркою встановлено порушення пунктів 2,3,5.4,6 Інструкції № 162/379 та пунктів 2,4,8,10,13 Порядку №303, в результаті чого занижено збір за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 12572,44грн., в тому числі за 4 квартал 2009 року в сумі 50,94грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 4445,05грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 8076,45грн.

На підставі акту перевірки від 25.01.2011р. № 22/15-1/01071315/4 СДПІ прийняте 08.02.2011 року податкове повідомлення-рішення, яким визначене податкове зобов’язання за платежем «інші збори за забруднення навколишнього природного середовища до фонду охорони навколишнього середовища»за основним платежем 12575,44грн., за штрафними фінансовими санкціями 3143,11 грн.

Висновки перевіряючих ґрунтуються на тому, що відповідно до п.5.4 Інструкції №162/379, п.8 Порядку №303 у разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку у десятикратному розмірі. Підприємством при складанні податкового розрахунку по збору за забруднення навколишнього природного середовища збір обчислювався у п'ятикратному розмірі, що призвело до заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища на суму 12426,10грн., у тому числі: за І квартал 2010 року на суму 4445,05грн., за 2 кв. 2010 на суму 7981,05грн.

Крім того, відповідачем нараховане податкове зобов’язання у сумі 146,34 грн. щодо заниження збору за забруднення навколишнього середовища на Олександрівській дистанції колії №11.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що саме встановлений статтею 39 Закону України «Про відходи» п’ятикратний розмір плати за понадлімітне розміщення відходів повинен застосовуватись при розрахунку плати за розміщення відходів у разі відсутності у суб’єкта підприємницької діяльності дозволу на розміщення відходів.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України " Про державну податкову службу", Закону України «Про відходи».

Стаття 39 Закону України «Про відходи», яка виключена у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України відповідно до Закону України від 02.12.2010 року, регламентувала плату за розміщення відходів. В статті 39 Закону до 16.02.2010 року, тобто до набрання чинності Закону України від 21.01.2010 року №1825-V, яким прийнята була нова редакція статті, було визначено, що розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території, на якій вони розміщені. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Нормативи плати за розміщення відходів визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно Порядку №303, Інструкції № 162/379, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, у разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку у десятикратному розмірі. Ліміти на розміщення відходів установлюються терміном на один рік і після затвердження місцевою державною адміністрацією доводяться до власників відходів до першого жовтня поточного року. Ліміти на утворення та розміщення відходів розробляються і переглядаються в порядку, затвердженому постановою КМ України.

Статтею 39 Закону України «Про відходи»в редакції Закону України від 21.01.2010 року №1825-V, яка діяла з 16.02.2010 року, було встановлено, що розмір плати встановлюється на основі нормативів. Базовими нормативами плати за розміщення відходів є: плата за розміщення відходів у межах гранично допустимих нормативів; плата за розміщення відходів у межах установлених лімітів (тимчасово узгоджених нормативів). Плата за понадлімітне розміщення відходів визначається шляхом множення відповідних ставок плати за розміщення відходів у межах встановлених лімітів на величину перевищення фактичного обсягу і множення цих сум на коефіцієнт, якій дорівнює п’яти. У разі відсутності у суб’єкта підприємницької діяльності дозволу на розміщення відходів весь обсяг відходів враховується як понадлімітний. Плата за розміщення відходів у таких випадках визначається відповідно до цього Закону.

Таким чином, зазначена редакція цієї статті Закону на відміну від попередньої на рівні Закону визначила розмір плати за понадлімітне розміщення відходів.

Проте у Порядку №303, яким до нової редакції ст.39 Закону України «Про відходи», був визначений порядок та розмір обчислення плати за розміщення відходів, у тому числі у разі понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів, залишилось зазначеним, що збір у такому випадку обчислюється в установленому порядку у десятикратному розмірі (десятикратний розмір був введений постановою КМУ від 03.12.2008 року, до цього також був встановлений п’ятикратний розмір).

Статтею 9 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що саме встановлений статтею 39 Закону України «Про відходи» п’ятикратний розмір плати за понадлімітне розміщення відходів повинен застосовуватись при розрахунку плати за розміщення відходів у разі відсутності у суб’єкта підприємницької діяльності дозволу на розміщення відходів.

Колегія суддів вважає, що позивач при наданні декларації та розрахунку щодо плати за розміщення відходів у разі відсутності у суб’єкта підприємницької діяльності дозволу на розміщення відходів правомірно застосував у 2 кварталі 2010 року п’ятикратний розмір плати за понадлімітне розміщення відходів, що стосується 1-го кварталу 2010 року, то враховуючи, що ст.39 Закону України «Про відходи»в редакції Закону України від 21.01.2010 року №1825-V, набрала чинність 16.02.2010 року, підприємство повинно було застосовувати п’ятикратний розмір плати за понадлімітне розміщення відходів саме з 16.02.2010 року, а до цієї дати - десятикратний розмір.

Оцінюючи правомірність податкового повідомлення-рішення, яким визначене податкове зобов’язання за платежем інші збори за забруднення навколишнього природного середовища до фонду охорони навколишнього середовища за основним платежем 12575,44грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3143,11 грн., суд враховує, що позивачем не оскаржується в позові нараховане податкове зобов’язання у сумі 146,34 грн. щодо заниження збору за забруднення навколишнього середовища на Олександрівській дистанції колії №11, а також та обставина, що відповідачем у податковому повідомленні-рішенні зазначена сума основного платежу 12575,44грн., в той час згідно акту перевірки ця сума становить 12572,44грн.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення СДПІ від 08.02.2011 року, яким визначене позивачу податкове зобов’язання за платежем інші збори за забруднення навколишнього природного середовища до фонду охорони навколишнього середовища за основним платежем 12575,44грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3143,11 грн., підлягає скасуванню у частині визначення податкового зобов’язання за основним платежем у сумі 10203,58грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2550,90 грн.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає не суттєвими та такими, що висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі ДПС залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2011 року у справі № 2-а/1570/1638/2011 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання рішення суду в повному обсязі – 01 жовтня 2012 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Крусян