Рішення № 26337508, 09.10.2012, Апеляційний суд Київської області

Справа № Провадження №22-ц-4727/12 22-ц/1090/6331/12 Головуючий у І інстанції Корнієнко С.В.Категорія44Доповідач у 2 інстанціїКашперська 09.10.2012

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Яворського М.А.,

суддів Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,

за участі секретаря Дрозд О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Васильківської міської ради Київської області, третя особа Управління Держкомзему у м. Васильків Київської області про припинення та визнання права власності на частину будинку, стягнення грошових коштів в рахунок компенсації, визнання недійсними та скасування рішення та державного акту на право власності на земельну ділянку,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В червні 2011 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про припинення та визнання права власності на частину будинку, стягнення грошових коштів в рахунок компенсації, визнання недійсними та скасування рішення та державного акту на право власності на земельну ділянку. Заявлені вимоги мотивував тим, що 24 квітня 2009 року Васильківським міськрайонним судом Київської області постановлено рішення, що набрало законної сили, яким їй та відповідачу виділено в натурі приміщення в будинку за адресою АДРЕСА_2, які складають для ОСОБА_2 39/100 частин будинку, для ОСОБА_3 - 61/100 частин; в натурі поділ як такий не відбувся, оскільки будинок непридатний для експлуатації, відповідач проживає за іншою адресою і не виконує дій, пов'язаних із виконанням рішення суду. Оскільки спільне користування будинком неможливо з особистих причин, просила визнати право власності за нею на 39/100 частин спірного будинку, припинити право власності відповідача на цю частину будинку, стягнути грошові кошти з депозитного рахунку на користь ОСОБА_2 за вартість 39/100 частин спірного будинку.

В подальшому позивач збільшила позовні вимоги, посилаючись на те, що дізналася про наявність державного акту на право власності на земельну ділянку пл. 0,0716 га. за адресою АДРЕСА_2, виданий на ім'я ОСОБА_2 16 грудня 2011 року. Вважає, що відповідач незаконно одержав державний акт, оскільки ним не було зареєстровано право власності на частину будинку, що виникло з рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2009 року, а відсутність реєстрації на частки будинку унеможливлює виділення часток земельної ділянки. Доповнивши позовні вимоги, просила визнати недійсним рішення Васильківської міської ради від 26 серпня 2011 року, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2, виданий на ім'я ОСОБА_2

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено, припинено право власності ОСОБА_2 на 39/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2, стягнуто з депозитного рахунку Васильківського міськрайонного суду Київської області грошові кошти, зараховані ОСОБА_3 у розмірі вартості 39/100 частки спірного будинку в розмірі 22341 грн., визнано ОСОБА_3 право власності на 39/100 часток спірного будинку, визнано недійсними та скасовано рішення Васильківської міської ради Васильківського району Київської області від 20 серпня 2010 року та від 26 серпня 2011 року, державний акт на право власності на земельну ділянку від 16 грудня 2011 року на ім'я ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 пл. 0,0716 га.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2012 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважає встановленими, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції цим вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про припинення та визнання права власності на частину будинку, стягнення грошових коштів в рахунок компенсації, визнання недійсними та скасування рішення та державного акту на право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив із того, що спільне володіння спірним будинком сторонами не є можливим, зазначена нерухомість фактично є неподільною, при цьому відповідачем та його представником в судовому засіданні не було доведено, що належна йому частка будинку є для нього значною та припинення права власності на його частку завдасть йому та членам його сім'ї істотної шкоди, а тому можливо припинити право відповідача на частку в спільному майні за вимогою іншого співвласника. Крім того, відповідач отримав у власність земельну ділянку не у відповідності до часток у праві власності сторін на спірний будинок, а тому рішення міської ради та державний акт на право власності на земельну ділянку відповідача підлягають визнанню недійсними та скасуванню.

Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Згідно ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 ЦК України у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 червня 2008 року № 19166795 належить по Ѕ частині будинку АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 26 травня 2004 року.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл домоволодіння та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл домоволодіння позов ОСОБА_2 задоволено. Виділено ОСОБА_2 приміщення № 1-2, № 1-3, № 1-4, № 1 житлового будинку НОМЕР_1 літ. А пл. 28,5 кв. м., сарай літ Г, погріб під літ Д про АДРЕСА_2, що складає 39/100 частки. Виділено ОСОБА_3 приміщення № 1-5, № 1-6, № 1-6, № 1-4, № 1 жилого будинку НОМЕР_1 літ. А по АДРЕСА_2 площею 29,7 кв. м., сарай літ. Б, сарай літ. В по АДРЕСА_2, що складає 61/100 частки. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію різниці вартості виділених ідеальних часток будинку в розмірі 3504,50 грн. В задоволенні позову ОСОБА_3 про припинення права власності ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2010 року та в подальшому ухвалою Верховного суду України від 07 грудня 2010 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2009 року залишено без змін.

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Таким чином оскільки рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2009 року 39/100 частин будинку АДРЕСА_2 були виділені ОСОБА_2, а 61/100 даного будинку була виділена ОСОБА_3 із стягненням відповідної компенсації за перевищення ідеальної частки в праві спільної часткової власності, будинок між співвласникам поділений в натурі і відповідно до вимог закону право спільної часткової власності на нього припинилося

З огляду на викладене колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ст. 365 ЦК України, що регулює припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників.

Також не ґрунтуються на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи висновки суду першої інстанції про те, що спірний будинок є фактично неподільним і не може бути виділений в натурі, оскільки рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2009 року належна ОСОБА_2 частина будинку виділена в натурі, дане рішення суду набрало законної сили і відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України встановленні судовим рішенням обставини доказуванню не підлягають.

Висновок № 31/42/11 експертного будівельно-технічного дослідження від 30 травня 2011 року про незадовільний стан спірного житлового будинку та неможливість виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області щодо виділення частини будинку в натурі, який суд першої інстанції поклав в основу рішення, не спростовує обставини, що встановлені рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2009 року.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними та скасування рішень ради та державного акту на право власності на земельну ділянку, колегія суддів враховує наступне.

Так, рішенням Васильківської міської ради Київської області № 09.118-54-V від 20 серпня 2010 року «Про надання дозволу громадянам (згідно додатку 1) на розробку технічної документації…», враховуючи позитивний висновок відділу Держкомзему у м. Васильків Київської області і протокол постійної депутатської комісії Васильківської міської ради з питань регулювання земельних відносин, надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку пл. 0,0668 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по провулку Цегельному, 11 м. Васильків, остаточна площа земельної ділянки встановлюється при розробці технічної документації.

Рішенням Васильківської міської ради Київської області № 06.45-15-VI від 26 серпня 2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою громадянам (згідно додатку 1) щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки…»затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку пл. 0,0716 га. ОСОБА_2 по АДРЕСА_2, передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку пл. 0,0716 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2, надано дозвіл ОСОБА_2 на складання державного акту на право власності на земельну ділянку пл. 0,0716 га. га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 16 грудня 2011 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0716 га. за адресою АДРЕСА_2

Визнаючи недійсними та скасовуючи вказані рішення ради та державний акт на право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач ОСОБА_2 отримав у власність земельну ділянку не у відповідності до часток у праві власності сторін на спірний будинок.

Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду, оскільки вони також не ґрунтуються на вимогах закону, є безпідставними та спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_4 після виділення йому в натурі 39/100 частин АДРЕСА_2 в установленому законом порядку отримав у власність земельну ділянку пл. 0,0716 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Зазначена земельна ділянка була передана безоплатно у власність ОСОБА_2 у відповідності до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та ст. ст. 118, 120, 121, 123 ЗК України, порушень вимог закону при отриманні у власність земельної ділянки позивачем не доведено.

Ті обставини, що ОСОБА_2, який був власником Ѕ частини АДРЕСА_2, після виділення йому в натурі 39/100 частин даного будинку рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2009 року не зареєстрував право власності на 39/100 частин будинку, не позбавляють його права на отримання у власність частини земельної ділянки для обслуговування належної йому частини будинку, що була виділена в натурі.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до 01 лютого 2011 року представником ТОВ «Земрезерв 100», представником сільської (місцевої ради), землевпорядником, та землевласниками (землекористувачами) ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 складено акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі та збереження межових знаків земельної ділянки, яким претензій при встановленні зовнішньої межі не виявлено, площа ділянки, наданої для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд згідно земельно-кадастрової документації складає 0,0716 га.

Таким чином ОСОБА_3 як суміжний землевласник погоджувала зовнішні межі земельної ділянки площею 0,0716 га. та не заявляла претензій щодо розміру та зовнішніх меж земельної ділянки.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Разом із тим позивачем ОСОБА_3 під час розгляду справи не було доведено, яким чином оспорюваними рішеннями та державним актом на право власності на земельну ділянку порушуються її права, а суд першої інстанції в порушення вимог ст. 212 ЦПК України не оцінив надані сторонами докази в їх сукупності, не застосував до спірних правовідносин відповідних правових норм та прийшов до помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову в цій частині позовних вимог.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову позивачу в позові.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_2, Васильківської міської ради Київської області, третя особа Управління Держкомзему у м. Васильків Київської області про припинення та визнання права власності на частину будинку, стягнення грошових коштів в рахунок компенсації, визнання недійсними та скасування рішення та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Яворський М.А.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Фінагєєв В.О.