Постанова № 26335356, 25.09.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/3489/12

Головуючий у 1-й інстанції: Козачок І.С.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Полотнянка Ю.П., Смілянця Е.С.

при секретарі: Собчук І.Е.

за участю представників сторін:

представник відповідача - Заболотний О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Строй-Сервіс-999" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені , -

В С Т А Н О В И В :

В травні 2012 року Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Приватного підприємства "Строй-Сервіс-999" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, просив скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції від 20.06.2012 року без змін.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, не повідомивши суд про причини неприбуття. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином.

Відповідно до ч.8 ст. 177 КАС України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надавши правову оцінку наявним у справі доказам, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем надана вичерпна кількість доказів на підтвердження того, що на підприємстві були створені робочі місця для інвалідів у необхідній кількості, про що відповідач у встановленому порядку інформував Старокостянтинівський міськрайонний центр зайнятості та громадськість. Випадки безпідставної відмови відповідачем у прийнятті інвалідів на роботу позивачем не зафіксовані і в суді не доведені.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до листа - відповіді Старокостянтинівського міськрайонного центру зайнятості від 24.04.2012 року, наданого позивачем, підприємством "Строй-Сервіс-999" у 2011 році не надавались звіти за формою № З-ПН щодо працевлаштування інвалідів.

В свою чергу, листом-відповіддю Старокостянтинівського міськрайонного центру зайнятості від 18.06.2012 року вказано, що у квітні та травні 2011 року відповідач інформував Старокостянтинівський міськрайонний центр зайнятості (подавав звіти за формою № З-ПН) щодо наявності вакансій (за професіями дорожнього робітника, сторожа).

Згідно з даною довідкою у 2011 році в Старокостянтинівському міськрайонному центрі зайнятості безробітних, які мають інвалідність та виявили бажання працювати на вказаних посадах у ПП "Строй-Сервіс -999", не було.

Також судом першої інстанції взято до уваги, що відповідно до наказу ПП "Строй-Сервіс-999" № 5 від 01.04.2011 року на підприємстві створені посади сторожа та різноробочого з групою інвалідності.

Крім того, відповідачем протягом жовтня-листопада 2011 року неодноразово подавались оголошення про потребу у працівниках з встановленою групою інвалідності до місцевих засобів масової інформації, про що свідчать довідка ДП "Старокостянтинівська районна телерадіокомпанія" № 5 від 29.05.2012 року та довідка Старокостянтинівського міського радіомовлення № 18 від 30.05.2012 року. Окрім того, відповідачем опубліковане оголошення в газеті "Наше місто" випуск 43 від 27.10.2011 року з запрошенням інвалідів для працевлаштування.

На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що надані суду докази свідчать про те, що відповідачем створене робоче місце інваліда та проінформовано про це територіальний орган Державної служби зайнятості.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачає встановлення для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях.

Так, робочим місцем інваліда може бути, зокрема, звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організм громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою ст.19 і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.(ч.5 ст.19 Закону України "Про основи соціально: захищеності інвалідів в Україні").

Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не передбачено звільнення підприємств від сплати адміністративно-господарських санкцій залежно від виду їх діяльності.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 20 Закону України ( в редакції від 06.10.2005 року Закон № 2960-ІV) "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Стаття 20 Закону України (в редакції від 06.10.2005 року Закон № 2960-ІV) "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачає сплату адміністративно-господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Виходячи із статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підставою для звільнення від сплати адміністративно-господарських санкцій є зайняття інвалідом робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не доведено, що на підприємстві є робочі місця призначені для інвалідів, не надано належних доказів.

Крім того, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що подання відповідачем звіту про наявність вакансій за формою 3-ПН в квітні та травні 2011 року не звільняє його від сплати адміністративно-господарських санкцій, оскільки до квітня місяця та в інші місяці 2011 року відповідачем не подано до Старокостянтинівського міськрайонного центру зайнятості відповідні звіти.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Оскільки відповідач не вжив усіх заходів щодо недопущення господарського правопорушення, нараховані позивачем адміністративно-господарські санкції та пеня підлягають стягненню.

Що стосується посилань суду першої інстанції на те, що основною діяльністю підприємства є капітальне будівництво та реконструкція вулиць, доріг, майданів, в процесі діяльності використовується асфальт та асфальтна суміш, яка виробляється асфальтобетонним заводом, діючим на підприємстві і працівники з робочою групою інвалідності відмовлялись прийняти пропозицію працевлаштування, мотивуючи своє рішення важкістю умов роботи на даному підприємстві, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, суд першої інстанції посилається на те, що в умовах, коли специфіка діяльності підприємства передбачає пов'язаність більшості посад на підприємстві з шкідливими або небезпечними умовами праці, де заборонена праця інвалідів, праця інвалідів повинна використовуватись з урахуванням такої специфіки. При цьому, при визначенні нормативу працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, встановленому Законами України "Про охорону праці", Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

При цьому, колегія суддів вважає не доведеним факт наявності та кількості робочих місць у відповідача, які пов'язані з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці. Зокрема, відповідачем не надано жодного висновку експертизи, проведеної органом праці та соціального захисту населення, щодо наявності та кількості робочих місць на ПП "Строй-Сервіс-999" з шкідливими умовами праці.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Згідно зі ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Строй-Сервіс-999" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Строй-Сервіс-999" на користь Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 11186,67 грн., пеню в розмірі 44,80 грн.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "02" жовтня 2012 р.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Полотнянко Ю.П.

Смілянець Е. С.