Ухвала суду № 26325775, 27.09.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-661/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"27" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Сімонишиної Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 15 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРХ-АТЕЛЬЄ" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2012 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії. Свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідачем порушено порядок, механізм , процедуру перевірки та результатів її оформлення, що є підставою для визнання дій останнього протиправними.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 15 травня 2012 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби щодо внесення до інформаційних баз відомостей про результати проведеної 08.09.2011 року позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "АРХ-АТЕЛЬЄ".

Зобов»язано Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби розглянути питання щодо вилучення відомостей з інформаційних баз даних інформації про результати проведеної 08.09.2011 року позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "АРХ-АТЕЛЬЄ".

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши суддю -доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог позивача, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 27.07.2011 року Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва направила на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «АРХ-АТЕЛЬЄ» лист про надання пояснень та їх документального підтвердження №10200/10/23-03, згідно якого позивач на підставі пп. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20, п.73.3, ст.73 ПК України та Постанови Кабінету Міністрів України №1232 від 27.12.2010 «Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок» (далі -Постанова №1232) просив надати, протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем надходження запиту, пояснення та їх документальне підтвердження з питань повноти формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2011 року відповідно до укладених первинних документів. Крім того, позивача було попереджено, що ненадання пояснень буде розглядатися як підстава для проведення позапланової виїзної перевірки у відповідності з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Позивач 06.09.2011 року листом №02/09-11 від 02.09.2011 року надав відповідачу відповідь про відмову у наданні пояснень та документів, при цьому посилаючись на ч.2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 5, 30, 38 Закону України «Про інформацію», ст. 4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ст. 505 ЦК України, ст. 19 ГК України, ст.ст. 20, 73, 78 ПК України відзначив про безпідставність вимагання витребовуваних документів.

Наказом відповідача №2459/23-04 від 07.09.2011 року вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з 08.09.2011 терміном однин день на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та п. 79.1 ст. 79 глави 8 розділу ІІ ПК України.

Відповідачем 08.09.2011 року проведена позапланова невиїзна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Будівельна компанія «Емпайр»за період з 01.03.2011 по 30.07.2011, за результатами якої складено акт №2002/23-04/31515812 від 09.09.2011 року.

Як вбачається з акту, перевірку проведено за результатами аналізу даних АІС «Реєстр платників податків» ДПІ в Шевченківському районі міста Києва, АІС ОР ДПА у місті Києві, ЦБД ПДС України, АРМ «Бест-Звіт»ДПІ в Шевченківському районі міста Києва, ТАХ ДПІ в Шевченківському районі міста Києва, АРМ «Аудит» ДПІ в Шевченківському районі міста Києва, АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України», оскільки на момент проведення перевірки первинні та інші документи по позивачу були відсутні.

Висновками акту встановлено порушення позивачем п. 185.1, 188.1, 187.1 ст. 185, 188, 187 ПК України, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього у в сумі 4536266,00 грн. за період з 01.03.2011 по 30.07.2011; та п.187.1 ст.187, п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого податковий кредит за період з 01.03.2011 по 30.07.2011 року завищено на 4098033,00 грн.

За наслідками перевірки до БД АС «Аудит» була введена інформація про її проведення, а саме: вид перевірки, номер та дата акта, період перевірки, а також контрагенти по яким було зменшено податкове зобов'язання та податковий кредит.

Податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки та на підставі акту не приймалось, оскільки, як зазначає відповідач в письмових поясненнях від 29.03.2012 року та в ході розгляду спору, актом прописаний нікчемний правочин. Проте, інформація на підставі висновків акту була введена до бази даних АС «Аудит», з якої інформація автоматично надходить до бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.02р. у справі № 1-1/2002 8-рп/2002 надано офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України і зазначено наступне.

Стаття 55 Конституції України, встановлюючи судовий захист прав і свобод людини і громадянина, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя здійснюється виключно судами у відповідних формах.

Судовий захист прав і свобод необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно з частинами другою, третьою статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Це означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень, також вирішення питань, які мають правовий характер.

Проблема тлумачення норм щодо повноважень судів неодноразово досліджувалася Конституційним Судом України. Розкриваючи конституційний зміст права на судовий захист, Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.1997 зазначив, що Конституцією України кожному гарантовано і забезпечено право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Рішенням від 01.10.1998 по справі № 13-рп/98 Конституційний Суд України констатував, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання згідно з частиною другою статті 124 Конституції України поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Конституційний Суд вирішив і у пункті 1.1 рішення від 07.05.2002 у справі № 1-1/2002 8-рп/2002 вказав, що положення про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень, вирішення питань, що мають правовий характер.

Згідно із ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо.

Враховуючи завдання адміністративного судочинства, яке, зокрема, полягає у поновленні судом порушених суб'єктивних прав юридичних осіб, адміністративний суд виходить з того, що він дійсно не уповноважений вирішувати питання про скасування акту перевірки суб'єкта владних повноважень, яке зокрема не ставилось позивачем у позові, але при вирішенні спору про оскарження дій суб'єкта владних повноважень має право і повинен з'ясувати усі обставини по справі, зокрема, підстави та порядок проведення перевірки, а також внесення відомостей податковим органом про результати перевірки до інформаційних баз, дослідити вчинені відповідачем дії та їх відповідність закону, перевірити порядок прийняття акту перевірки тощо.

Так, підставою для проведення відповідачем позапланової невиїзної документальної перевірки позивача було ненадання останнім первинних документів на запит податкового органу, надісланого згідно пп. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20, п.73.3, ст.73 ПК України та Постанови №1232.

Виходячи з системного аналізу положень пп. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20, п.п. 73.3, 73.5 ст. 73 ПК України та Постанови №1232, відповідач мав на меті ініціювати проведення зустрічної звірки для документального підтвердження господарських відносин з платником податків (у тому числі підтвердження відносин, виду, обсягу та якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними), яка здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у зв'язку з чим був надісланий позивачу запит.

Відповідно до приписів Постанови №1232 підставою для проведення зустрічної звірки є отримання від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження. При цьому, також у разі якщо під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Враховуючи, що позивачем витребовувані документи не були надані податковий орган на підставі наказу №2459/23-04 від 07.09.2011 та керуючись пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та п. 79.1 ст. 79 глави 8 розділу ІІ ПК України провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивача.

Втім з приводу проведення перевірки, її порядку та особливостей оформлення її результатів, слід відзначити про наступне.

По-перше, приписами пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України визначено, що у разі наявності такої обставини як: ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, здійснюється документальна позапланова перевірка.

По-друге, пунктом 75.1 ст. 75 ПК України встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків (пп.75.1.1 п.75.1 ст. 75 ПК України).

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби. (пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України).

Аналогічні положення містяться у Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому Наказом ДПА №984 від 22.12.2010 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України за N 34/18772 від 12.01.2011.

Таким чином, з огляду на зміст вищенаведених норм, у разі неподання позивачем на запит податкового органу документів дійсно повинна була ініціюватись документальна позапланова перевірка виїзна чи невиїзна, але з обов'язковим дотриманням вимог, встановлених пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України щодо необхідності її проведення саме на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, тобто з урахуванням усіх перелічених документів в їх сукупності, а не лише на підставі даних податкових декларацій.

Суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача з проведення позапланової невиїзної перевірки як необгрунтованої.

Проте, відповідач здійснюючи перевірку без первинних документів та лише за результатами аналізу даних АІС «Реєстр платників податків»ДПІ в Шевченківському районі міста Києва, АІС ОР ДПА у місті Києві, ЦБД ПДС України, АРМ «Бест-Звіт» ДПІ в Шевченківському районі міста Києва, ТАХ ДПІ в Шевченківському районі міста Києва, АРМ «Аудит»ДПІ в Шевченківському районі міста Києва, АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України»фактично здійснив камеральну перевірку, змістом якої є арифметична перевірка заповнення даних, внесених платником податків у декларацію й правильності застосування коефіцієнтів, при цьому, назвавши її позаплановою невиїзною документальною перевіркою.

Наведене також вказує на те, що з порушенням норм чинного законодавства вчинені дії відповідача при складанні акту перевірки, оскільки викладені в ньому факти не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, що є суб'єктивним припущенням перевіряючих та порушенням відповідачем не тільки встановленого законодавством порядку проведення перевірки, але й є доказом його невиконання.

Крім того, згідно п. 86.1 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

З огляду на положення ст. 86 ПК України випливає висновок, що у разі вручення платнику податків акта перевірки приймається податкове повідомлення-рішення.

Як встановлено судом першої інстанції, податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки та на підставі акту не приймалось. Проте, інформація на підставі висновків акту була введена до бази даних АС «Аудит», з якої інформація автоматично надійшла до бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Отже відповідач, використовуючи висновки акту за результатами перевірки не вчинив жодних з передбачених законом дій, а саме не прийняв, а ні рішення, а ні довідку.

Поведінка суб'єкта владних повноважень у такий спосіб ставить суб'єкта господарювання (позивача) у правову невизначеність, оскільки, з одного боку, є висновки акту перевірки про встановлені порушення закону, а з іншого боку, такі дії відповідача зачіпають не лише законні інтереси позивача, а й позбавляють його можливості для оскарження такого акту або визнання його незаконним.

Слід звернути увагу на те, що податкова декларація, згідно приписів п. 46.1 ст. 46 ПК України - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

У відповідності до п. 179.5 ст. 179 ПК України, податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу II цього Кодексу.

Внесення змін до податкової звітності, за замістом ст. 50 ПК України, вчиняється шляхом подання уточнюючих розрахунків платником податків.

Згідно п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Разом з цим, згідно вимог пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, зокрема, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (пп. 14.1.157 п. ст. 14 ПК України).

Окрім того, судом наголошується, що чинна форма "Р" податкового повідомлення-рішення згідно з додатком 2 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом ДПА №985 від 22.12.2010 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за N 1440/18735 від 30.12.2010, передбачає місце для внесення даних про збільшення/зменшення податковим органом суми грошового зобов'язання.

Як висновок, за змістом вищезазначених норм платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, а у випадку заниження або завищення ним суми податкових зобов'язань, обов'язок визначати податкове зобов'язання платника податків або повідомляти про необхідність внесення відповідних змін до податкової звітності покладено на податковий орган шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення.

Згідно даних перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем п. 185.1, 188.1, 187.1 ст. 185, 188, 187 ПК України, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього у в сумі 4536266,00 грн. за період з 01.03.2011 по 30.07.2011; та п.187.1 ст.187, п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого податковий кредит за період з 01.03.2011 по 30.07.2011 завищено на 4098033,00 грн., однак, як зазначалось, таке рішення не приймалось.

Таким чином, визнаючи договори позивача нікчемними, а також, визнаючи недійсними дані відображені ним у деклараціях за перевіряємий період, відповідач зобов'язаний був зняти з підприємства податкові зобов'язання, отримані ним у зв'язку з виконання таких договорів, та прийняти відповідне рішення з подальшим внесенням відомостей до інформаційних баз. А інакше з вчинених відповідачем дій можна (невинесення ППР) зробити висновок, що він фактично, визначаючи суми податкових зобов'язань позивачу, порушив та втрутився в його особисте право на самостійне їх декларування.

Визнання податковим органом недійсним задекларованого податкового кредиту чи податкових зобов"язань як спосіб реагування на виявлені порушення податкового законодавства чинним законодавством не передбачені.

Суть висновків акту перевірки від 09.09.2011 року №2002/23-04/31515812 полягає у тому, що позивач порушив вимоги ряду статей Цивільного кодексу України (ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656) щодо реальності та дійсності правочинів з постачальником ТОВ «Будівельна компанія «Емпайр», а тому сформований позивачем у вказаних періодах податковий кредит та податкові зобов'язання з покупцями відповідач вважає недійсними.

Позивач надав суду копії документів - договори, кошториси на проведення робіт, протоколи погодження договірної ціни, податкові та видаткові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт акти здачі-прийняття робіт (послуг), копії банківських виписок щодо оплати виконаних робіт, які підтверджують проведення позивачем господарських операцій з зазначеними в акті контрагентами.

Таким чином, належними доказами підтверджено, що на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених позивачем ТОВ «Будівельна компанія «Емпайр».

Аналіз наданих позивачем податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, декларацій з ПДВ, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з ТОВ «Будівельна компанія «Емпайр», які були предметом перевірки.

Відповідач не надав суду належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем ТОВ «Будівельна компанія «Емпайр»було фіктивним підприємством, вчиняло порушення в сфері оподаткування, документувало безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання, та укладало нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства.

Надані суду докази не дають підстав для висновку, що вчинені позивачем господарські операції з ТОВ «Будівельна компанія «Емпайр» є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Недійсність податкового кредиту, сформованого по операціями з ТОВ «Будівельна компанія «Емпайр» для відповідача стала підставою і для визнання недійсними податкових зобов'язань позивача, які сформовані за фактом реалізації ТМЦ з іншими контрагентами (покупцями), які перелічені в додатку до акту.

Аналізуючи в рамках невиїзної документальної перевірки лише декларації позивача та данні «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України», відповідач дійшов висновку, що право чини укладені між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія «Емпайр» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Проте, окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно вказаної статті ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Отже, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на його оспорюваність.

З наведеного слідує, що оскільки недійсність вчинених позивачем правочинів з зазначини контрагентами законом прямо не встановлена, то такі правочини слід віднести до оспорюваних, а тому викладені в акті перевірки висновки ДПІ про нікчемність цих правочинів є передчасними та безпідставними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності вчинення ним дій з внесення відомостей за результатами перевірки позивача до інформаційних баз.

Відтак, суд першої інстанції при вирішенні даного спору, з огляду на встановлені обставини, враховуючи зміст частини 3 ст. 2 КАС України, правильно дійшов висновку про недоведеність відповідачем законності вчинених дій в частині внесення відомостей за результатами перевірки позивача до інформаційних баз, у зв'язку з чим, у суду наявні законні підстави для визнання таких дій протиправними, зобов'язання відповідача розглянути питання про вилучення неправомірно внесеної інформації, та, як наслідок, для часткового задоволення позову.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 15 травня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 02 жовтня 2012 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Троян Н.М.