Постанова № 26314110, 03.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/44021/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Рубльової К.О.,

представник відповідача Бондаренка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмашенерго»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 року

у справі № 2а-13986/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмашенерго»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансмашенерго»(далі -позивач, ТОВ «Трансмашенерго»звернулось у вересні 2011 року до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі -відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2010 року № 0001960700/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ДПІ у Святошинському районі міста Києва проведено документальну виїзну перевірку ТОВ «Трансмашенерго» з питання правильності формування податкового кредиту за період з 01.04.2010 року по 30.04.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 15.10.2010 року № 39/07-207/36940987.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 606 137,00 гривень.

На підставі акту перевірки від 15.10.2010 року № 39/07-207/36940987 ДПІ у Святошинському районі міста Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 29.11.2010 року № 0001960700/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 606 137,00 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 803 068,50 гривень.

За наслідками процедури апеляційного узгодження податкового зобов'язання, рішенням ДПІ у Святошинському районі міста Києва від 25.02.2011 року № 4068/10/25-033 про результати розгляду первинної скарги, залишеним без змін рішенням Державної податкової адміністрації у місті Києві від 11.05.2011 року № 4870/10/25-114 та рішенням Державної податкової адміністрації України від 21.07.2011 року № 13229/6/25-0515, скаргу ТОВ «Трансмашенерго» залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 29.11.2010 року № 0001960700/0 без змін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про недоведеність з боку ТОВ «Трансмашенерго»руху активів у процесі здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим, це вказує на недоведеність з боку позивача реальності господарських операцій, здійснених між ТОВ «Трансмашенерго»та ТОВ «Кит-Авто»на підставі договору від 12.04.2010 року № 12/04/10-ки. Відповідно до даних податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року ТОВ «Кит-Авто», сума податку на додану вартість за операціями з ТОВ «Трансмашенерго» ТОВом «Кит-Авто» не задекларована. Наявність необхідного обсягу спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а також наявність належним чином складених податкових накладних, за відсутністю реального здійснення господарських операцій не є достатньою для підтвердження правомірності віднесення до податкового кредиту сум по вказаним операціям.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

В Акті перевірки від 15.10.2010 року № 39/07-207/36940987 вказано, що ТОВ «Трансмашенерго», що здійснює оптову торгівлю (в даному випадку) металопродукцією, повинен мати документи, які підтверджують його право власності на придбаний товар. Таким документом, зокрема, є акт приймання-передачі товару.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України момент набуття права власності за договором виникає з моменту передання майна , якщо інше не встановлено договором або законом.

Передання майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

В даному випадку між сторонами в Договорі було підписано видаткові накладні, які містять в собі всі реквізити акту приймання-передачі і є підтвердженням того, що факт передачі майна відбувся.

Підпункт 3.5 Договору № 12/04/10-ки від 12.04.2010 року вказує, що зобов'язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця у домовленому місці призначення.

ТОВ «Трансмашенерго»укладало Договір поставки металопродукції з ТОВ «Кит-Авто»з метою наступної поставки на адресу ДП «Донецька залізниця», через що брало участь у тендері на поставку зазначеної продукції.

Згідно рішення тендерного комітету від 27.04.2010 року переможцем торгів було визначено ТОВ «Трансмашенерго»та на виконання вказаного рішення між ТОВ «Трансмашенерго»та ДП «Донецька залізниця»було укладені відповідні договори поставки металопродукції за № Д/нх 10633/ню та № Д/нх10634/ню.

На виконання своїх зобов'язань перед ДП «Донецька залізниця»позивач повідомив засобом технічного зв'язку ТОВ «Кит-Авто», що металопродукцію за Договором № 12/04/10-ки від 12.04.2010 року слід поставити на склад кінцевого покупця продукції -ДП «Донецька залізниця», де вказаний товар був отриманий представником позивача та переданий ДП «Донецька залізниця».

Відповідно до ст.. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій зробили невірний висновок про відсутність факту передачі продукції позивачеві, при цьому посилаючись на відсутність в матеріалах справи довіреностей на отримання матеріальних цінностей та сертифікатів.

Однак, довіреність на отримання матеріальних цінностей відсутня в якості первинного документу у зв'язку з тим, як зазначає позивач і не спростував відповідач, що товар за договором приймала заступник директора ТОВ «Трансмашенерго»Грицкевич Т.М., яка в силу Статуту та відповідного рішення загальних борів мала право діяти в даному питанні без довіреності. Що ж стосується сертифікатів на товар, то вони були передані наступному покупцю -ДП «Донецька залізниця».

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено невірний висновок, що надання до суду позивачем лише податкових та видаткових накладних, рахунків-фактур та акту звірки розрахунків не можуть бути підтвердженням реальності господарської операції за Договором № 12/04/10-ки від 12.04.2010 року, оскільки саме ці бухгалтерські документи є підставою для здійснення бухгалтерського та податкового обліку господарської операції.

У якості доводу суд також посилається на відсутність товарно-транспортних накладних. Така позиція судів суперечить чинному законодавству України з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»обов'язкова наявність товарно-транспортної накладної передбачена у випадку транспортування товару лише за допомогою юридичної або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

В даному випадку не надання ТОВ «Кит-Авто» товарно-транспортних накладних свідчить лише про те, що для транспортування товару могли використовуватися власні або орендовані транспортні засобі.

При цьому, суди не звернули увагу на те, що відповідач жодним чином не перевірив можливу наявність оренди транспорту для здійснення перевезення, а лише за фактом відсутності транспорту у власності контрагента зробили висновок про неможливість такого перевезення.

Таким чином, з огляду на вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»позивач має всі первинні документи для підтвердження реальності господарської операції.

Також, необхідно зазначити, що суми податку на додану вартість на відвантажений товар позивачем були відображені в реєстрах виданих податкових накладних і по першій події були включені до податкових зобов'язань відповідних періодів. Розрахунки між контрагентами проводились у безготівковій формі. Станом на момент перевірки дебіторська та кредиторська заборгованості відсутні.

Так, із практики Вищого адміністративного суду України випливає, що платник податків не може вважатися недобросовісним, якщо на момент укладання правочину запис про його контрагента був у Єдиному державному реєстрі та його було зареєстровано платником ПДВ. Суб'єкт господарювання не повинен нести відповідальність за допущені контрагентом порушення вимог податкового законодавства. Цього висновку додержується лист ДПА України від 29.09.2010 року № 20289/7/16-1617, згідно якого відповідно до Порядку заповнення подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Слід зазначити, що відповідно до інформації розміщеної на офіційному сайті ДПС України у ТОВ «Кит-Авто»анульовано свідоцтво платника ПДВ лише 11.05.2011 року.

Проте, погоджуючись з даним висновком, суди першої та апеляційної інстанцій вважають недоведеним фактичне здійснення господарської операції і, як наслідок вважають неправомірним формування податкового кредиту.

Також, при винесенні оскаржуваних рішень не було враховано наступне.

Статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної бо юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Однак, в даному випадку ДПІ у Святошинському районі м. Києва ознакою нікчемності правочину вказують не порушення публічного порядку, а те, що зазначений правочин суперечить моральним засадам суспільства. Твердження, що положення ст. ст. 207 та 208 Цивільного кодексу України застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, є особистою думкою податкового органу, та не відповідає жодному нормативному акту чи роз'ясненню.

Таким чином, основним пунктом, який лежить в основі для прийняття рішень у даній справі є факт товарності господарської операції, який виходить з наступних критеріїв:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся/купувався або не міг бути вироблений/придбаний в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

В матеріалах справи відсутні докази, які б довели причетність даної господарської операції до цих критеріїв.

Отже, доводи касаційної скарги дають підстави вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідач не надав жодних доказів на обґрунтування правомірності свого рішення, посилаючись лише на висновки Акту перевірки та не спростував доводи позивача, які надавались в обґрунтування позовних вимог.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності прийняття ДПІ у Святошинському районі м. Києва податкового повідомлення-рішення від 29.11.2010 року № 0001960700/0 не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 214, 215, 220, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмашенерго»-задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 року у справі № 2а-13986/11/2670 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001960700/0 від 29.11.2010 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмашенерго» судовий збір у розмірі 1510,00 гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько