Ухвала суду № 26292809, 13.09.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2012 р. справа № 2а/0470/3889/11 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря - Бідник М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року у справі №2а/0470/3889/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КП Центральний ринок»до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «КП Центральний ринок»звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000612302 від 23.03.2011 року та № 0000622302 від 23.03.2011 року, якими визначено податкові зобов'язання за податку на прибуток та з податку на додану вартість. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на необґрунтовані висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладених правочинів та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованими, оскільки встановлені обставини справи свідчать про фактичне виконання сторонами умов договорів, який не визнається ДПІ, що підтверджено належним чином оформленими первинним документами. Висновки податкового органу щодо нікчемності укладених позивачем угод не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, яким визначено ознаки нікчемного правочину та носять характер припущень.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, не повне з'ясування судом обставин справи, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки, та які на думку ДПІ, свідчать про нікчемність правочинів, за наслідками яких позивачем відносились витрати до складу валових витрат, а сплачені суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська в період з 15.12.2010 р. по 17.02.2011 року проведена планова виїзна перевірка ТОВ «КП Центральний ринок»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт 254/232/01557911 від 24.02.2011 року.

В акті перевірки зроблені висновки про порушення ТОВ «КП Центральний ринок»:

- п.5.1, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 242087 грн., в т.ч. у ІІ кварталі 2009 року на суму 137921 грн. та у ІІІ кварталі 2009 року на суму 104166 грн.;

- пп. 7.4.5, 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97 ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 193670 грн. в т.ч. у червні 2009 року на суму 110337 грн., та у липні 2009 року на суму 83333 грн..

Таких висновків податковий орган дійшов з огляду на наступне.

Перевіркою встановлено, що у перевіяємому періоді ТОВ «КП Центральний ринок» мало взаємовідносини з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та ТОВ «Аметт», а саме між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»укладено угоди Ч-06/09-1/02 від 02.06.2009 року та № Ч-07/09-1/01 від 01.07.2009 року, предметом яких є надання послуг з очистки вентиляції та водопроводу; між позивачем та ТОВ «Аметт»укладено договір № 01-06/09-1 від 01.06.2009 року про надання послуг прибирання на об'єктах та території ТОВ «КП Центральний ринок».

Вказані угоди, на думку податкового органу, укладені без мети настання реальних наслідків, які передбачені цими договорами. У зв'язку з цим ДПІ вказує на те, що угоди надання послуг є нікчемними, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемність укладених правочинів ДПІ пов'язує з:

1. щодо договорів позивача з ТОВ «С.Дж.Р.Груп». Перевіркою встановлено, що у ТОВ «С.Дж.Р.Груп»відсутні необхідні трудові ресурси, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, транспортні засоби, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи. У провадженні слідчих органів знаходиться кримінальна справа щодо фіктивності ТОВ «С.Дж.Р.Груп»;

2. щодо договору позивача з ТОВ «Аметт». Перевіркою встановлено, що ТОВ «Аметт»за місцем реєстрації не знаходиться, не подає податкову звітність. У підприємства відсутні необхідні трудові ресурси, відсутні складські приміщення, транспортні засоби, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи.

З зазначених підстав, враховуючи взаємовідносини ТОВ «КП Центральний ринок»з контрагентами, податковим органом зроблено висновок про те, що укладені позивачем угоди є нікчемними та не створюють правових наслідків, які обумовлені цими договорами.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.03.2011 року № 0000612302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 302608 грн. 75 коп., в т.ч. за основним платежем -242 087 грн., та штрафні санкції -60521, 75 грн.; № 0000622302, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 242 087, 50 грн., зокрема за основним платежем -193670 грн., штрафні санкції -48417, 50 грн..

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

На підтвердження взаємовідносин між з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та ТОВ «Аметт»позивачем до перевірки надавались первинні документи, які свідчать про господарські операції між вказаними сторонами. Ці первинні документи (накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт, податкові накладні) відображені в Акті перевірки по кожному контрагенту позивача, при цьому, будь-яких зауважень щодо складення цих документів, податковим органом висловлено не було.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані первинні документи документально підтверджують здійснення сторонами господарських операцій, оскільки їх зміст відповідає вимогам ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Так, в актах виконаних робіт відображено суть та обсяг господарських операцій, сторони, які брали участь у господарських операціях, дані про відповідальних осіб за господарські операції.

Вказані господарські операції відображено позивачем у бухгалтерському та податковому обліку. Розрахунки між сторонами здійснювалися у безготівковій формі, що відображено в Акті перевірки (стор.10-12 Акту).

Отже, в Акті перевірки відображено взаємовідносини позивача з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та ТОВ «Аметт», їх документальне підтвердження та розрахунки між сторонами. При цьому, акт перевірки не містить жодних обставин, які б свідчили про порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та приймаючи до уваги той факт, що у Акті перевірки відсутні будь-які відомості про порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість»саме позивачем, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав визначення позивачу спірних податкових зобов'язань.

Висновки про нікчемність укладених угод, згідно з Актом перевірки, зроблені ДПІ з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача, а не виходячи з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, та за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність контрагентів за місцем своєї реєстрації, не подання звітів до ДПІ, відсутність, на думку ДПІ, у контрагентів технічних можливостей здійснення господарської діяльності та можливі інші порушення, які ним були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено позивачем у перевіряємому періоді, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», ТОВ «Аметт» укладено договори надання послуг. Предмет цих договорів (зміст та суть наданих послуг) не суперечить вимогам цивільного законодавства.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, заперечень на позов та апеляційної скарги, нікчемність укладених правочинів податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоди, які не спрямовані на настання реальних наслідків, що такими угодами обумовлені, а метою їх укладення є мінімізація податкових зобов'язань.

Тобто, відповідачем вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказані договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Суд апеляційної інстанції, за відсутністю вироку суду, який набрав законної сили та яким би було встановлено обставини, що свідчать про допущені порушення посадовими особами ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та ТОВ «Аметт»саме по взаємовідносинам з ТОВ «КП Центральний ринок», не може прийняти до уваги доводи заявника апеляційної скарги про те, що відносно посадових осіб контрагентів позивача, за наслідками фінансово-господарської діяльності, порушено кримінальні справи.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Законом України «Про податок на додану вартість».

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 червня 2011 у справі №2а/0470/3889/11 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України, в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

(Повний текст ухвали виготовлено 17.09.2012р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк