Ухвала суду № 26288183, 03.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2012 р.Справа № 1670/2а-1721/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника відповідача Дем'яненка Д.О ШШ

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2012р. по справі № 1670/2а-1721/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Центр ЛТД"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби

про скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Центр ЛТД" (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому просив суд:

- податкове повідомлення-рішення № 0004722301 винесене Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією у Полтавській області Державної податкової служби визнати нечинним та скасувати.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2012р. зазначений позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби № 0004722301/138 від 16.03.2012р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу Кременчуцької ОДПІ № 737 від 13.02.2012 року, направлення № 960/000960 від 13.02.2012 року, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок підприємств стратегічних галузей економіки управління податкового контролю юридичних осіб Кременчуцької ОДПІ Бойко Г.М. в період з 14.02.2012 року по 17.02.2012 року проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "Будівельна фірма "Центр ЛТД" з питань взаємовідносин з приватним підприємством «Анілді» (код ЄДРПОУ 36007739) за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року в зв'язку з наданням неповного пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ.

За результатами перевірки складено акт № 1011/23-309/21074215 від 24.02.2012 року (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.178, 14.1.181, пункту 14.1 статті 14, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ у сумі 7529,32 грн. за господарськими операціями між позивачем та ПП "Анілді", у тому числі за лютий 2011 року -1096,52 грн., за березень 2011 року -1009,77 грн., за квітень 2011 року -1478,03 грн., за травень 2011 року -3945,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 16.03.2012 року було винесено податкове повідомлення-рішення № 0004722301/138, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 7530,32 грн, з яких 7529,32 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з неправомірності та необґрунтованості прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Центр ЛТД" (в якості покупця) та приватним підприємством "Анілді" (в якості продавця) було укладено письмовий правочин у формі договору поставки № 3/25/1, згідно умов якого Продавець зобов'язувався передати товар у власність Покупця, а останній прийняти та оплатити його.

На підтвердження факту здійснення господарської операції позивачем надано бухгалтерські та податкові документами, а саме: податкові накладні, рахунки фактури, видаткові накладні.

Оплату за поставлений товар позивачем проведено у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень.

Доставка товару здійснювалась Продавцем - приватним підприємством "Анілді", згідно умов договору. Факт транспортування придбаного товару відповідачем не заперечується.

Також на підтвердження реальності договору поставки позивачем надано акти списання, документи складського обліку, що підтверджують рух придбаних товарів по складу, оборотні відомості по рахунках №22, №205, журнал реєстрації довіреностей за 2011-2012р.р., з якого вбачається, що підприємством видавалися довіреності на право отримання товару від ПП "Анілді".

З метою підтвердження використання у своїй господарській діяльності товарів, придбаних у ПП "Анілді", позивачем надано копії актів приймання виконаних будівельних робіт, що видані на виконання договору № 1035/4/2116, укладеного між ПАО "Укрататнафта" та ТОВ "Будівельна фірма "Центр ЛТД".

З довідки Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що одним із видів діяльності, якою займається ТОВ "Будівельна фірма "Центр ЛТД" є будівельні роботи.

Отже, товар, придбаний позивачем у ПП "Анілді" використовувався у межах господарської діяльності позивача.

Таким чином, позивач повністю виконав свої зобов'язання перед ПП "Анілді", що підтверджено зазначеними вище документами та правомірно сформував податковий кредит, відповідно до вимог п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, враховуючи наступне.

Так, порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно - правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинюваний ним правочин містить наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

З апеляційної скарги вбачається, що правочин, вчинений позивачем, відповідач кваліфікує як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемним. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивного або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчиненого позивачем правочину.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 0004722301/138 від 16.03.2012р.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2012р. по справі № 1670/2а-1721/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.

Повний текст ухвали виготовлений 10.09.2012р.