Ухвала суду № 26288173, 29.08.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2012 р.Справа № 2а-17767/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В. аНТОНЕНКО н.в

представника позивача Міліруда Є.О.

представника відповідача Калініної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2012р. по справі № 2а-17767/11/2070

за позовом Українсько-російсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю-підприємство "Спец"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Українсько-російсько-американське товариство з обмеженою відповідальністю підприємство «Спец» (надалі за текстом - УРА ТОВ підприємство «Спец», позивач), звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби (надалі за текстом - СДПІ ВПП у м. Харкові ДПС, відповідач), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0000910841 від 23.12.2011р., №0000920841 від 23.12.2011р. та №0000010841 від 13.01.2012 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2012р. позов задоволено. Скасовано в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові №0000910841 від 23.12.2011р., №0000920841 від 23.12.2011р., №0000010841 від 13.01.2012р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 30.11.2011 р. по 13.12.2011 р. СДПІ ВПП у м. Харкові була проведена позапланова виїзна документальна перевірка УРА ТОВ підприємства «Спец» (код ЄДРПОУ - 05837085) з питання дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.05.2011 р. по 31.07.2011 р. по правовим відносинам з ТОВ «Промтехноопт» (код ЄДРПОУ - 37092055).

За результатами перевірки 20.12.2011р. було складено акт перевірки №2292/41-018/05837085, в якому були зафіксовані порушення вимог Податкового кодексу України, а саме: п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201, в результаті чого, на думку відповідача, УРА ТОВ «Спец» було занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає відрахуванню до сплати в бюджет на суму 180008,92 грн. та порушення п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 в результаті чого, на думку відповідача, УРА ТОВ «Спец» було занижено податок на прибуток - за ІІ та ІІІ квартали 2011 р. в розмірі 205968,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000910841 від 23.12.2011 р. про збільшення розміру грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 201453,67 грн. (основний платіж 180008,92 грн., штрафні (фінансові санкції) 21444,75 грн.) (а.с. 7) та №0000920841 від 23.12.2011 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 205968, 00 грн. (а.с. 8).

З 19.12.2011 р. по 28.12.2011 р. СДПІ ВПП у м. Харкові була проведена позапланова виїзна документальна перевірка УРА ТОВ підприємства «Спец» (код ЄДРПОУ - 05837085) з питання дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р. по правовим відносинам з ТОВ «Промтехноопт» (код ЄДРПОУ - 37092055) та ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» (код ЄДРПОУ - 37093546).

За результатами перевірки 28.12.2011р. було складено акт перевірки №2339/41-018/05837085, в якому були зафіксовані порушення вимог Податкового кодексу України, а саме: п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201, в результаті чого, на думку відповідача, УРА ТОВ «Спец» було занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає відрахуванню до сплати в бюджет за серпень 2011 р. на суму 60707,56 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000010841 від 13.01.2012 р. про збільшення розміру грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 91061,34 грн. (основний платіж 60707,56 грн., штрафні (фінансові санкції) 30353,78 грн.) (а.с. 156).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що висновки СДПІ ВПП у м. Харкові про формування УРА ТОВ підприємства «Спец» податкового кредиту з ПДВ та валових витрат без дотримання вимог Податкового кодексу України ґрунтуються лише на складених ДПІ у Жовтевому районі м. Харкова актах про неможливість проведення зустрічної звірки, а також недоведеності відповідачем факту вчинення УРА ТОВ підприємством «Спец» податкового правопорушення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до підп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що 05.05.2011 р. між позивачем, УРА ТОВ підприємством «Спец» (в якості покупця), та ТОВ «Промтехноопт» (в якості продавця) було укладено письмовий правочин у формі договору купівлі-продажу №5/5-1, предметом якого є купівля-продаж товарно-матеріальних цінностей, а саме: електронних комплектуючих, радіокомплектуючих, корпусів.

За видатковими накладними №1907/01 від 19.07.2011 р., №3005/01від 30.05.2011 р. та №1008/01 від 10.08.2011 р. ТОВ «Промтехноопт» поставив позивачу товар на суму 107700,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 17950,00грн. (а.с.59, зворот), товар на суму 372135,48 грн., у тому числі ПДВ 20% - 62022,58 грн. (а.с.63, зворот) та товар на суму 252226,32 грн., у тому числі ПДВ 20% - 42037,72 грн. (а.с. 169, зворот). На адресу позивача ТОВ «Промтехноопт» виписав податкові накладні №606 від 19.07.2011 р. (а.с. 60), №536 від 30.05.2011 р. (а.с. 64-65), №425 від 10.08.2011 р. (а.с. 170). Оплату за поставлений товар позивачем проведено у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 209-215).

Отже, позивач повністю виконав свої зобов'язання перед ТОВ «Промтехноопт», що підтверджено зазначеними вище документами та правомірно сформував податковий кредит, відповідно до вимог п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що придбаний у ТОВ «Бізнес - Консалтінг Плюс» товар був реалізований третім особам. Факт реалізації виробленої продукції підтверджується наявними у матеріалах справи документами, зокрема, договорами на постачання продукції, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами перевірки засобів вимірювальної техніки.

Також 01.07.2011 р. між позивачем, УРА ТОВ підприємством «Спец» (в якості покупця), та ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» (в якості продавця) було укладено письмовий правочин у формі договору поставки №1/7-1 (а.с. 173-174), предметом якого є купівля-продаж товарно-матеріальних цінностей, а саме: електронних та радіо комплектуючих.

За видатковою накладною №2908/01 від 29.08.2011 р. ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» поставив позивачу товар на суму 112019,04 грн., у тому числі ПДВ 20% - 18669,84 грн. (а.с.175, зворот). На адресу позивача ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» виписав податкову накладну №145 від 26.08.2011 р. (а.с. 176, зворот). Оплату за поставлений товар позивачем проведено у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 208).

Отже, позивач повністю виконав свої зобов'язання перед ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс», що підтверджено зазначеними вище документами та правомірно сформував податковий кредит, відповідно до вимог п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що придбаний у ТОВ «Бізнес - Консалтінг Плюс» товар був реалізований третім особам. Факт реалізації виробленої продукції підтверджується наявними у матеріалах справи документами, зокрема, договорами на постачання продукції, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами перевірки засобів вимірювальної техніки.

Враховуючи наведене, наданими до матеріалів справи документами позивачем підтверджено використання, придбаного у ТОВ «Промтехноопт» та ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» товару, що доводить реальне виконання договору купівлі-продажу №5/5-1 від 05.05.2011 р. та договору поставки №1/7-1 від 01.07.2011 р.

Як вбачається з акту перевірки від 20.12.2011р. №2292/41-018/05837085, відповідач вважає, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат за ІІ та ІІ квартали 2011 р. суми витрат у загальному розмірі - 895511,00 грн. за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ «Промтехноопт».

Порядок визнання та склад валових витрат врегульований статтею 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До витрат операційної діяльності у відповідності до п.п. 138.1.1 п. 138 ст. 138 відносяться: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно із п. 138.8.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, до складу валових витрат відноситься лише ті суми витрат платника податку, які фактично понесені на придбання товарів (робіт, послуг) та підтверджені відповідними первинними документами.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку про підтвердження позивачем правомірності відображення в податковому обліку валових витрат від операцій з ТОВ «Промтехноопт».

Досліджуючи питання щодо фізичного переміщення придбаних позивачем товарів у просторі колегія суддів встановила, що відвантаження товару здійснювалось за рахунок УРА ТОВ підприємство "СПЕЦ" шляхом самовивозу, фізичні параметри товару дозволяють здійснити транспортування товарно-матеріальних цінностей легковим автомобільним транспортом. З матеріалів справи вбачається, що самовивоз товару здійснювався на власному автотранспорті працівника УРА ТОВ підприємство "СПЕЦ" (а.с. 82-85), начальника відділу технічного забезпечення УРА ТОВ підприємство "СПЕЦ" Рева Костянтина Миколайовича на підставі довіреностей від 27.07.2011 року, 10.08.2011 року, 19.09.2011 року, 21.06.2011 року, 30.05.2011 року (а.с. 87-90).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про відсутність доказів транспортування товару у спірних правовідносинах з підстав неподання до перевірки товарно-транспортних накладних є необґрунтованими.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, видатковим накладним, платіжним дорученням та іншим первинним документам, які надані позивачем в підтвердження реальності здійснення господарських операцій, колегія суддів зазначає про наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

З приводу доводів апеляційної скарги щодо складених ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача - ТОВ "Промтехноопт" та ТОВ «Бізнес - Консалтінг Плюс» актів про неможливість проведення зустрічної звірки колегія суддів зазначає наступне.

Згідно положень ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Між тим, нікчемність укладених між позивачем та контрагентами ТОВ «Промтехноопт» та ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» договорів спростовується також доведеністю реального виконання спірних договорів.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності договорів, укладених між позивачем та його контрагентами також враховуючи наступне.

Так, порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно - правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинюваний ним правочин містить наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

З апеляційної скарги вбачається, що правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемним. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивного або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток через порушення його контрагентами порядку податкового обліку та звітування, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0000910841 від 23.12.2011р., №0000920841 від 23.12.2011р. та №0000010841 від 13.01.2012 р.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2012р. по справі № 2а-17767/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.

Повний текст ухвали виготовлений 03.09.2012 р.