Постанова № 26284115, 01.10.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2012 р. Справа № 5019/2778/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Остапенко М.І.,

суддів Доповідач -Жаботина Г.В.Жаботиної Г.В., Селіваненко В.П.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Цибізова О.О.

від відповідача: не з'явився

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.04.2012р.

у справі № 5019/2778/11 Господарського суду Рівненської області

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

про стягнення 11 340 096 грн. 97 коп.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про визнання недійсними пунктів 7.3.1, та п. 9.3 Договору № 06/10-3258ТЕ-28 від 27 грудня 2010 року

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення 11340096 грн. 97 коп., в тому числі 10 277 097 , 99 грн. основного боргу, 756 839, 14 грн. пені, 123 281, 25 грн. інфляційних втрат, 182 878, 59 грн. -3% річних, 56 460 грн. судового збору.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" подано до Господарського суду Рівненської області зустрічний позов про визнання недійсними пунктів 7.3.1, та п. 9.3 Договору № 06/10-3258ТЕ-28 від 27 грудня 2010 року.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 28.02.2012р. (суддя Качур А.М.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.04.2012р. (судді: Гулова А.Г., Маціщук А.В., Олексюк Г.Є.), первісний позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" основний борг за поставлений природний газ в сумі 10277097,99 грн., пеню в сумі 756839,14грн., інфляційні втрати в розмірі 123281,25 грн., 3% річних в сумі 182878,59 грн. та 56460,00 грн. судового збору за подання позовної заяви. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

27.12.2010р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетоплоенерго" (покупець) було укладено договір поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання №06/10-3258ТЕ-28 (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язаний прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в п.1.2. цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору постачальник передає покупцю в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ (надалі - газ) з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 41625 тис. куб.м. з відповідною помісячною розбивкою зазначеного обсягу.

Пунктом 3.1 сторони погодили, що договору ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 840,196 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ -2%;

- податок на додану вартість за ставкою 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами -234,00 грн., крім того ПДВ -20%.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1091,00 грн., крім того ПДВ -20%, всього з ПДВ -1309,20 грн.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку:

- перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки;

- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа , наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.5.1 договору строк поставки газу: з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно.

Умовами п.6.1.1 договору передбачено, що покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ.

В розділі 12 договору вказано, що додаток №1 та інші додатки та додаткові угоди, які будуть укладені в майбутньому є невід'ємною частиною цього договору.

Як встановлено п.2.1 додатку №1, обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця, з урахуванням п.1.5.1 цього додатку.

Відповідно до п.2.2 додатку №1 обсяг газу, визначений згідно з п.2.1 додатку, є підставою для визначення обсягу газу, переданого за договором у пунктах приймання -передачі. Приймання - передача газу, встановленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформляється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість. Акт приймання - передачі газу складається на підставі технічних актів приймання - передачі газу між газотранспортним підприємством та покупцем, з урахуванням повного обсягу поставки, наданого постачальником. Не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язаний надати постачальнику для підпису два примірники акта приймання - передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця і погоджені газотранспортним підприємством, копією технічних актів приймання - передачі газу.

04.04.2011 року та 11.07.2011р. сторони уклали, відповідно, додаткові угоди №1 та №2 до договору поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання №06/10-3258ТЕ-28 від 27.12.2010 року, якими виклали в новій редакції п.3.1 договору .

Додатковою угодою №2 пункт 3.1 викладено в наступній редакцій:

"3.1. ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 790,20 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ -2%;

- податок на додану вартість за ставкою 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами -285,00 грн., крім того ПДВ -20%.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1091,00 грн., крім того ПДВ -20%, всього з ПДВ -1309,20 грн.".

На виконання умов договору позивач поставив відповідачеві природний газ відповідно до актів приймання -передачі на загальну суму 27905279,90 грн.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу виконав частково, сплативши позивачеві 17628181,91 грн. Таким чином, утворився борг в сумі 10277097,99 грн.. На вказану суму боргу позивачем відповідно до умов п. 7.3.1 договору №06/10-3258 ТЕ-28 нараховано 756839,14 грн. пені, а також нараховано 123281,25 грн. інфляційних витрат та 182878,59 грн. 3% річних, розрахунок яких перевірено судами попередніх інстанцій та визнаний правильним.

За вказаних обставин Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетоплоенерго" вищезазначених сум.

Відповідач, в свою чергу, подав до господарського суду зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати недійсними пункти 7.3.1, 9.3 договору №06/10-3258 ТЕ-28 поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання від 27.12.2010 року.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частинами 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу встановлено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

За приписами ст. 230 цього Кодексу штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Разом з тим, відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З приписів наведеного законодавства вбачається, що покупець зобов'язаний оплатити обумовлені кошти за отриманий товар в порядку і в строки, що встановлені договором. У разі порушення такого зобов'язання до порушника -суб'єкта господарювання застосовуються штрафні санкції, (зокрема, пеня), які передбачені договором або законом.

Статтею 625 Кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням норм наведеного законодавства та встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо відсутності повної оплати відповідачем отриманого природного газу суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили вимоги первісного позову.

Як зазначалося вище, відповідач у зустрічному позові просив визнати недійсними п.п.7.3.1, 9.3 договору №06/10-3258ТЕ-28 від 27.12.2010р.

Відповідно до п.7.3.1 договору у разі порушення покупцем умов п.4.1. цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.9.3 договору строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 роки. Неустойка нараховується за шість місяців що передує моменту звернення з претензією або позовом.

Частиною 3 ст.215 ЦК передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно вимог ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином вирішуючи спір про визнання недійсним правочину повністю або частково, суд встановлює наявність або відсутність підстав для визнання спірного правочину недійсним в цілому або його частини, надаючи, зокрема, належну правову оцінку доводам позивача.

В обгрунтування вимог зустрічного позову про визнання вищезазначених пунктів недійсними Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетоплоенерго" послалось на те, що умови згаданих пунктів суперечать вимогам закону.

З вищенаведеного змісту ст.ст. 216, 217, 218, 230, 231 Господарського кодексу України вбачається, що пеня є видом штрафної санкції, розмір якої визначається договором або законом та яка застосовується до порушника господарського зобов'язання за наявності відповідних умов договору.

Надаючи правову оцінку умовам спірного пункту 7.3.1 договору, яким встановлена відповідальність покупця у разі порушення встановлених договором строків розрахунків за отриманий природний газ у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, господарські суди дійшли висновку про відповідність цього пункту вимогам закону, в тому числі і вимогам ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Таким чином господарськими судами попередніх інстанцій встановлено відсутність підстав для визнання названого пункту договору недійсним, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетоплоенерго" в зустрічному позові також вказує, що умови п.9.3 договору не відповідають нормам ст.ст. 258, 259 Цивільного кодексу України та п.6 ст. 232 ГК України, а тому вказаний пункт договору має бути визнаний недійсним.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Враховую наведене вище, колегія суддів вважає, що погодження сторонами в договорі (п.9.3 договору) умови, що позовна давність за вимогами про стягнення пені встановлюється тривалістю у три роки, не суперечить вимогам чинного законодавства.

Позивач за первісним позовом нарахував до стягнення з відповідача за первісним позовом пеню в сумі 756839,14 грн., обраховану за період з 08.06.2011 року по 08.12.2011 року (дата звернення з позовом до суду).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).

З приписів ч. 6 ст. 232 ГК України вбачається, що сторонам надається можливість самим визначити особливий порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.

За приписами ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що пункт 9.3 договору, яким сторони передбачили, що строк позовної давності за договором, в тому числі по стягненню неустойки встановлюється тривалістю у 3 роки, а неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом, відповідає нормам та вимогам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Щодо заяви відповідача за первісним позовом про зменшення розміру пені на підставі п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, то суди попередніх інстанцій надали цій заяві належну правову оцінку, з якою погоджується і суд касаційної інстанції.

Касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального к?одексу України, Вищий господа?рський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.04.2012р. у справі № 5019/2778/11 - без змін.

Головуючий суддя Остапенко М.І. Суддя Жаботина Г.В. Суддя Селіваненко В.П.