Ухвала суду № 26270070, 11.09.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2012 р. Справа № 125312/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Онишкевича Т. В., Попка Я. С.

за участю секретаря Сідельник Г. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Гертс Трейд» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2012 року у справі №2а - 982/12/1370 за адміністративним позовом приватного підприємства «Гертс Трейд» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень - рішень, -

УСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Гертс Трейд» звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова і просило визнати протиправними та скасувати прийняті Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова №0000912304 та №0000922304 по податку на додану вартість від 05 жовтня 2011 року; №0001032304 від 01 грудня 2011 року та №0001102304 від 29 грудня 2011 року.

В обґрунтування вимог адміністративного позову посилалося на ті обставини, що Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби України проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності відображення даних у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року, за результатами якої 05 жовтня 2011 року були прийняті податкові повідомлення - рішення на суму 13 716 гривень та 122 580 гривень 80 коп.. Вважаючи вказані податкові повідомлення - рішення безпідставними і незаконним, вони були оскаржені до Державної податкової адміністрації у Львівській області. За результатами розгляду скарги, яка фактично не була задоволена, позивачем були тримані податкові повідомлення - рішення від 01 грудня 2011 року за №0001032304 на суму 13 716 гривень та №0001052304 на суму 108 863 гривні 80 коп., а 29 грудня 2011 року позивача було повідомлено про відкликання податкового повідомлення - рішення від 01 грудня 2011 року за №0001052304 та винесення нового податкового повідомлення рішення від 29 грудня 2011 року за №0001102304. На повторну скаргу з приводу результатів перевірки, подану до Державної податкової адміністрації України у Львівській області, позивачем отримано рішення про відмову в задоволенні скарги.

Вважає, що відповідачем оформлено результати перевірки, зокрема щодо форми та змісту акта перевірки і відповідності його Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року №984 з відхиленням від встановлених вимог. Так, у акті перевірки не вказано суть допущених порушень приватним підприємством «Флімпекс», а представлені належно оформлені первинні документи є достатньою підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку операцій з отримання товарів, робіт та послуг від ПП «Флімпекс» відповідно до приписів ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». На момент здійснення господарських операцій ПП «Флімпекс» було зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, а тому згідно ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» такі відомості вважаються достовірними і можуть використовуватися у спорі з третьою особою до внесення відповідних змін. Порушення контрагентом певних правил оподаткування не може бути підставою для висновку про укладення угоди з метою, яка суперечить інтересам держави чи суспільства і право платника податку на додану вартість на податковий кредит не залежить від виконання постачальником цих товарів в ланцюгу поставок своїх зобов'язань, а невиконання контрагентом своїх обов'язань що сплати платежів до бюджету тягне негативні наслідки тільки щодо цієї особи (контрагента). Окрім цього, встановлювати недійсність правочину належить виключно до компетенції суду.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Свої висновки, викладені у зазначеній постанові, суд мотивував тим, що при вирішенні даного спору потребує встановленню реальність господарської операції між позивачем та ПП «Флімпекс», а надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та доведено, що наявні в цих документах відомості, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів. Надані позивачем платіжні доручення не містять відміток банківської установи про здійснення платежу. Також, оцінюючи надані позивачем не підтвердження викладених обставин докази, суд першої інстанції прийшов до таких висновків: наявна товарно - транспортна накладна від 15 квітня 2011 року свідчить про надання транспортних послуг суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 автомобілем, який згідно даних органу ДАІ зареєстрований за фізичною особою ОСОБА_2, а також у накладній не вказано пункт розвантаження товару; згідно наявного у справі сертифікату №095000164 вантажоодержувачем є ПП «Флімпекс», проте товар отриманий позивачем, про що свідчить відтиск печатки на сертифікаті; згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок кошти від ПП «Флімпекс» на рахунки «Гертс Трейд» не надходили; наявні у матеріалах справи податкові та видаткові накладні, договір рнди нежитлового приміщення, довіреності, платіжні доручення щодо ТзОВ «ПП «Фоліо Плюс», ТзОВ «Фірма «Зірка ЛТД», ТзОВ «Домен - Друк» не слід брати до уваги, оскільки зауважень з приводу відображення цих операцій в бухгалтерському обліку під час перевірки не було.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, у якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також висновки суду не відповідають обставинам справи. Суду представлено усі необхідні документи, які згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» були достатньою підставою для відображення господарських операцій з контрагентами в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, а відповідно і підтверджують реальність господарських операцій. Невиконання контрагентом своїх податкових зобов'язань не впливає на право платника податку на додану вартість на податковий кредит.

В судовому засідання представники особи, яка подала апеляційну скаргу, підтримали доводи, викладені на обґрунтування апеляційної скарги, вважають, що суду першої інстанції були надані всі необхідні і достатні докази реальності здійснення господарських операцій з контрагентами. , а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача не визнала доводів особи, яка подала апеляційну скаргу і вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши суддю - доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби України 21 вересня 2011 року проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності відображення ПП «Гертс Трейд» даних у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки, а 05 жовтня 2011 року були прийняті податкові повідомлення - рішення: №0000912304, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 13 716 гривень та застосовано фінансову санкцію в розмірі одна гривня та №0000922304, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 122 579 гривень 80 коп. та застосовано штрафну санкцію в розмірі однієї гривні. За результатами адміністративного оскарження податковим органом 01 грудня 2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0001032304, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 13 811 гривень, а також №0001102304 від 29 грудня 2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 108 863 гривні та застосовану штрафну санкцію в розмірі однієї гривні.

Підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України щодо завищення суми податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року на суму 136 390 гривень 80 коп., що в свою чергу призвело до заниження суми вказаного податку на 122 579 гривень 80 коп..

Формуючи свої висновки, податковий орган виходив з того, що відображені в бухгалтерському обліку господарські операції щодо поставки товару приватним підприємством «Флімпекс», фактично не відбувалися.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що реальність господарських операцій між ПП «Гертс Трейд» та ПП «Флімпекс», а також правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість щодо цих операцій не доводиться представленими позивачем документами, які на думку суду не відповідають вимогам щодо їх оформлення. Також суд при вирішенні даного спору послався на положення п. п. 198.1, 198. 2, 198. 3, 198. 6 ст. 198, п. 201. 10 ст. 201 Податкового кодексу України

Проте колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та мотивами, викладеними на їх обґрунтування.

Зокрема, апеляційним судом встановлено, що за результатами невиїзної перевірки ПП «Гертс Трейд» з питань достовірності підтвердження відображення даних податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року були прийняті податкові повідомлення - рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень 2011 року в зв'язку із встановленим фактом завищення податкового кредиту у сумі 136 390 гривень 80 коп. по господарських операціях з контрагентом ПП «Флімпекс».

Згідно отриманої відповіді від податкового органу за місцем реєстрації контрагента, ПП «Флімпекс» зареєстроване в державній податковій інспекції Приморського району м. Одеси, а обліковий стан платника згідно бази даних «9» стан платника - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходження.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. п. 198. 1, 198. 2, 198. 3, 198. 6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, про що зазначено у акті перевірки. Разом з тим, податковим органом не зазначено на яких мотивах ґрунтуються його висновки, оскільки у акті перевірки не зазначається з яких міркувань податковий орган прийшов до такого висновку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зміст наведених правових норм свідчить про те, що право на віднесення певних сум до податкового кредиту надається лише особам, які зареєстровані як платники податку та за умови реальності господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) і наявності у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту.

На підтвердження фактичного здійснення господарської операції з ПП «Флімпекс» позивачем представлено: Договір поставки, укладений 01 квітня 2011 року з ПП «Флімпекс», видаткову накладну №РН - 0000089 від 15 квітня 2011 року про поставку згідно Договору металізованого паперу на суму 818 344 гривні 80 коп. на умовах безготівкового розрахунку; податкову накладну, видану 15 квітня 2011 року ПП «Флімпекс»; довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про державну реєстрацію. ПП «Гертс Трейд» та ПП «Флімпекс».; договір оренди нежитлових приміщень, укладений 08 квітня 2011 року між ТзОВ «СП» «Геолсервіс» та ПП «Гертс Трейд», яке отримало в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, площею 50 метрів квадратних по АДРЕСА_1; копії платіжних доручень№130 від 18 серпня 2011 року та №147 від 01 вересня 2011 року про здійснення ПП «Гертс Трейд» оплати за отриманий від ПП «Флімпекс» металізований папір; товарно - транспортну накладну суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 від 15 квітня 2011 року, акт надання транспортних послуг від 19 травня 2011 року, платіжне доручення №43 від 06 червня 2011 року, податкову накладну, видану 19 травня 2011 року фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 що підтверджують факт надання транспортних послуг по перевезенню металізованого паперу від ПП «Флімпекс», як вантажовідправника до ПП «Гертс Трейд», як вантажоотримувача та оплату за надані послуги.

Крім цього, в матеріалах справи наявні також розхідні документи, що підтверджують реалізацію позивачем отриманого від ПП «Флімпекс» товару ТзОВ «Фоліо Плюс», ТзОВ «Фірма Зірка ЛТД», ТзОВ «Домен - Друк», ТзОВ «Фірма «Салта» ЛТД», а саме: видаткові накладні, податкові накладні ПП «Гертс Трейд», платіжні доручення про оплату вказаними контрагентами позивачу .

Аналізуючи зазначені правові норми та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що господарська операція щодо придбання товару реально проведена, а відповідно вказані у виписаній ПП «Флімпекс» податковій накладній відомості відповідають дійсності.

До такого висновку колегія судді приходить з урахуванням наступного.

Факт оплати позивачем коштів за отриманий товар від ПП «Флімпек» представлених згідно копій платіжних доручень на оспорювався відповідачем, про що представник відповідача ствердили в судовому засіданні апеляційного суду. Той факт, що транспортний засіб (автомобіль) з державним реєстраційним номером ВН 25129 ВМ та причіп з державним реєстраційним номером НОМЕР_1, якими надавалися транспортні послуги позивачу з перевезення придбаного у ПП «Флімпекс» товару фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, зареєстрований за ОСОБА_2, не спростовує самого факту надання таких послуг з урахуванням товарно - транспортної накладної суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 від 15 квітня 2011 року, акта надання транспортних послуг від 19 травня 2011 року, платіжного доручення №43 від 06 червня 2011 року про здійснення оплати, податкової накладної, виданої 19 травня 2011 року фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. За наявності вищевказаних документів та зазначення у товарно - транспортній накладній всіх основних реквізитів, не спростовує факт перевезення товару і те, що у товарно - транспортній накладній не вказаний пункт розвантаження товару. Посилання суду першої інстанції про відсутність даних про надходження на рахунки позивача коштів від ПП «Флімпекс», як на один із мотивів для прийняття оскаржуваного рішення, є необґрунтованими, так як сторони не вказували про здійснення господарських операцій, за якими позивач зобов'язаний був перераховувати кошти ПП «Флімпекс» і дані обставини не є такими, що мають значення для справи.

Згідно із ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи, акти, листи, телеграми, будь - які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В контексті вказаних процесуальних норм колегія суддів апеляційного суду не може вважати сертифікат, на який посилається суд першої інстанції, належним письмовим доказом правомірності рішень відповідача, оскільки із наявних у ньому записів будь - які висновки про підтвердження ним тих чи інших обставин справи зробити неможливо незалежно він наявності на ньому відтиску печатки позивача чи ПП «Флімпекс».

Натомість, відповідач як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в підтвердження правомірності прийнятих ним рішень. Висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 21 вересня 2011 року № 2484/23 - 4/37162965 не є достатньо обґрунтованими та не підтверджуються зібраними належними та допустимими доказами.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача своїх зобов'язань щодо подачі декларацій та сплати податків до бюджету тягне за собою негативні наслідки лише для цього контрагента та не може бути підставою для збільшення податкових зобов'язань позивача.

Викладене свідчить про правомірність формування позивачем податкового кредиту з врахуванням сум податку на додану вартість, що зазначено у податковій накладній.

Даючи оцінку доводам податкового органу, викладеними в запереченні на адміністративний позов, щодо нікчемності укладеного позивачем з контрагентом правочину, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на наступному. Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вказана стаття встановлює презумпцію правомірності правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені Параграфом 2 Глави 16 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вказана стаття поділяє недійсні правочини на нікчемні - недійсність яких встановлена законом (визнання такого правочину судом недійсним не вимагається) та оспорювані - недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (такий правочин може бути визнаний судом недійсним).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Податковим органом не надано суду доказів наявності жодного судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсними вчинених правочинів щодо купівлі-продажу товарів, робіт (послуг).

З огляду на вищевикладені обставини та докази, якими вони підтверджуються, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача не було підстав за результатами перевірки приймати оскаржувані повідомлення рішення.

В свою чергу позивачем подано достатньо належних доказів, що в сукупності підтверджують обставини, викладені ним на обґрунтування своїх вимог і апеляційний суд вважає вимоги обґрунтованими і підставними.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, вважав встановленими зазначені у рішенні обставини, що мають значення для справи, які фактично не є доведеними і не знайшли свого підтвердження, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом допущено порушення норм процесуального права.

В зв'язку з вищевикладеним, постанова суду підлягає скасуванню і по справі слід ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача слід присудити із Державного бюджету України судові витрати, зокрема по сплаті судового збору, виходячи із тих розмірів, що підлягли сплати при зверненні до суду з позовом та апеляційною скаргою на судове рішення, з урахуванням обсягу та змісту пред'явлених позовних вимог

Керуючись ст. ст. 94, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Гертс Трейд» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2012 року у справі №2а - 982/12/1370 скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби України по податку на додану вартість: №0000912304 та №0000922304 від 05 жовтня 2011 року; №0001032304 від 01 грудня 2011 року та №0001102304 від 29 грудня 2011 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Гертс Трейд» 2044 гривні 49 коп. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а у випадку складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції

Головуючий суддя Клюба В. В.

Судді: Онишкевич Т. В.

Попко Я. С.