Постанова № 26269607, 21.12.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2011 р.Справа № 2-а-8023/10/1570

Категорія:Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі судової колегії:

головуючого судді -Осіпова Ю.В.,

суддів -Золотнікова О.С., Кравця О.О.,

при секретарі Коваленко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу приватного підприємства «Дисконт»на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Дисконт»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

09 серпня 2010 року приватне підприємство «Дисконт»звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси та просило суд скасувати податкове повідомлення -рішення №0000482310/0, прийняте Державною податковою інспекцією у Приморському районі м.Одеси 25.01.2010р., яким визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 610 746 грн., з яких 405 888 грн. -за основним платежем та 204 858 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що рішення, яке оспорюється винесено на підставі акту планової виїзної перевірки ДПІ №20/23-3/32400578 від 13.01.20100 року з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.06.2006 року по 30.06.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.06.2006р. по 30.06.2009р. Але, на думку, позивача, зроблені в акті висновки про порушення ним при здійсненні господарської діяльності п.1.32 ст.1, п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2, пп.5.5.5 п.5.5 ст.5, пп.8.1.2,8.1.4 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР, в результаті чого, встановлено заниження податку на прибуток за перевіряємий період на суму 405 888 грн., не відповідають дійсним обставинам, оскільки підприємством до складу валових витрат віднесені витрати визначені у п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України №334/94-ВР.

Твердження ж перевіряючих в акті перевірки про нібито неправомірність віднесення до валових витрат сум сплачених за оренду нежитлової будівлі (пл.1420,4 кв.м), розташованої по вул.Пантелеймонівській,2 у м.Одесі, амортизаційних відрахувань на цю будівлю, оскільки зазначена будівля не використовувалася у господарський діяльності, а також віднесення до валових витрат сум відсотків за кредит по договору, на думку позивача є не обгрунгтованими, оскільки вказана нежитлова будівля, яка орендовувалася у представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (а в подальшому була викуплена), реально використовувалась у його власній господарський діяльності, в ній постійно знаходився і працював директор підприємства, його комерційний консультант, водій і офіс-менеджер, а також зберігалося майно іншого підприємства, т.б. господарська діяльність здійснювалася, тому і амортизаційні відрахування на це приміщення, були правомірно віднесені до валових витрат. Щодо відсотків за кредит по договору, то позивач вважає, що їх також було правомірно віднесено до валових витрат, оскільки кредит підприємство отримало для здійснення реконструкції будівлі по вул.Пантелеймонівській,2, тобто для здійснення господарської діяльності.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року у задоволенні адміністративного позову приватного підприємства «Дисконт» відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції від 21 грудня 2010 року, представник ПП «Дисконт»31 грудня 2010 року подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ПП «Дисконт»в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін та дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

12.02.2003 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було зареєстровано ПП «Дисконт», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №266430 (а.с.47). Позивач є платником податків та знаходиться на обліку в ДПІ у Приморському районі м. Одеси.

В період з 30.11.2009р. по 18.12.2009р. співробітниками ДПА в Одеській області була проведена виїзна планова перевірка ПП «Дисконт»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.06.2006р. по 30.06.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 01.06.2006р. по 30.06.2009р., за результатами якої, був складений акт № 20/23-3/32400578 від 13.01.2010 року (а.с.9-32).

На підставі цього Акту №20/23-3/32400578 від 13.01.2010 року, ДПІ 25.01.2010 року прийняла податкове повідомлення-рішення №0000482310/0, за яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 610746 грн. (т.б. 405888 грн. - за основним платежем, 204858 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.8).

Позивач оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку до ДПІ (а.с.101-104).

Рішенням ДПІ про результати розгляду первинної скарги від 31.03.2010 року №18589/10/25-012, скарга була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін (а.с.105-109).

До того ж, за результатами розгляду первинної скарги ДПІ повторно прийняло податкове повідомлення-рішення від 31.03.2010 року №0000482310/1, за яким визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток у тій самій сумі 610 746 грн. (а.с. 144).

Повторні скарги на вищезазначене податкове повідомлення-рішення були направлені позивачем до ДПА в Одеській області (а.с.110-114) і ДПА України (а.с.116-120), якими прийняті рішення, відповідно №19474/10/25-0007 від 26.05.2010 року (а.с.121-125) та №7256/6/25-045 від 26.07.2010 року (а.с.127-129), про залишення скарг без задоволення, а податкового повідомлення-рішення без змін.

Далі, за результатами розгляду первинної та повторних скарг, ДПІ прийняло податкові повідомлення-рішення від 31.03.2010 року №0000482310/1 та від 08.06.2010 року №0000482310/2, яким визначило податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 610746грн (т.б. 405888грн. - за основним платежем, 204858 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.143,144).

Приймаючи рішення в першому ж судовому засіданні про відмову у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив з того, що позовні вимоги ПП «Дисконт» необґрунтовані та недоведені, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте правомірно та відповідає діючому законодавству.

Однак, разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необґрунтованими та передчасними, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України. органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

П.п.2.3.4 п.2.3 розділу ІІ «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства»(затвердженого Наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005р.) передбачено, що не допускається відображення в акті перевірки необгрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Так, в висновку Акту зазначено, що вході перевірки працівниками ДПА виявлено порушення позивачем вимог п.1.32 ст.1, п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2, пп.5.5.5 п.5.5 ст.5, пп.8.1.2,8.1.4 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.1994р., в результаті чого, встановлено заниження податку на прибуток за перевіряємий період на суму 405888 грн.

Також, в Акті зазначено, що перевіркою показників, відображених у рядку 04.13 Декларацій «інші витрати, крім визначених у 04.1.04.12»за період з 01.06.2006р. по 30.06.2009р. встановлено, що на формування такого показника ПП «Дисконт»вплинули наступні господарські операції: - 263070 грн. - оренда будівлі по вул.Пантелеймонівській,2 у м.Одесі; - 1780859 грн. - відсотки за кредит; - 139041 грн. - комісійна винагорода банку за реалізацію векселів, розрахунково-касове обслуговування, тощо.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України №334/94-ВР, «валові витрати»виробництва -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються, (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Уважно дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача і надані ним додаткові документи, колегія суддів вважає, що висновки перевіряючих (а також і суду 1-ї інстанції) про те, що за період оренди з 01.09.2007р. по 06.12.2007р. приміщення на вул.Пантелеймонівській,2, ПП «Дисконт»ніяк не використовувало у власній господарській діяльності з посиланням на те, що позивач не є банківською установою та не здавало зазначене приміщення в суборенду, є необґрунтованими та не відповідають дійсності.

Так, апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що 29.12.2006 року ПП «Дисконт»та Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради уклали договір оренди нежитлового приміщення (пл.1420,4кв.м), розташованого по вул.Пантелеймонівській,2 у м.Одесі.

Згідно акту прийому-передачі від 05.09.2007р. вказану будівлю було передано ПП «Дисконт».

За користування вказаним приміщенням позивач сплачував представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради орендну плату, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними банківськими платіжними документами.

Відповідно до п.4.1 цього договору, вказана нежитлова будівля (т.б. по вул.Пантелеймонівській,2) передавалася орендарю для використання під розміщення банку.

На виконання цих умов договору, згідно пояснень представників позивача, 05.09.2007р. між ПП «Дисконт»та АКБ «Фінбанк»був укладений договір оренди (суборенди) №4, згідно якого, позивач передає, а банк приймає у строкове платне користування частину нежитлового приміщення (пл.168,7 кв.м). На підставі цього договору АКБ «Фінбанк»перерахував ПП «Дисконт»відповідні грошові кошти.

05.11.2007 року позивач - ПП «Дисконт», відповідно до договору купівлі-продажу №319, придбав у територіальної громади в особі Одеської міськради вищевказану нежитлову будівлю по вул.Пантелеймонівській,2 в м.Одесі та зареєстрував своє право власності на неї в Одеському МБТІ та РОН 12.11.2009р.

Окрім того, колегією суддів також встановлено, що, не зважаючи на наявність у підприємства декількох офісів (т.б. місцерозташувань), у зазначеному нежитловому приміщенні (т.б. по вул.Пантелеймонівській,2), в тому числі і в перевіряємий податковим органом період, знаходився директор підприємства -ОСОБА_1, його консультант з питань комерційної діяльності -ОСОБА_2, офіс-менеджер - ОСОБА_3 та водій підприємства -ОСОБА_4, а також знаходилося на платному зберіганні майно орендаря - ТОВ «Консолідація», що, в свою чергу, підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними строковими договорами: договором зберігання №1 від 07.09.2007р., договорами оренди №11/17 від 17.11.2008р. та №8/7 від 08.07.2009р., договором про надання інформаційних (консультаційних) послуг від 01.11.2006р., двома договорами про надання послуг від 03.09.2007р.

До того ж, факт використання даного приміщення також підтверджується і обставинами, встановленими по справі №2а-9442/10/1570 (ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2011р.).

Таким чином, на думку колегії суддів, усі вищезазначені обставини та документи свідчать про реальне використання позивачем вказаного приміщення (т.б. по вул.Пантелеймонівській,2) у своїй господарської діяльності, що, в свою чергу, помилково не встановив суд 1-ї інстанції.

А тому, за таких обставин, апеляційний суд вважає, що позивач - ПП «Дисконт»в перевіряємий податковим органом період отримував прибуток від даної господарської діяльності та відповідно, правомірно відніс сплачені за оренду вказаного приміщення (т.б. по вул.Пантелеймонівській,2) суми до складу своїх валових витрат, що в свою чергу, також підтверджується і даними декларації.

Також, при дослідженні вказаного питання ще слід зазначити, що помилковими є і висновки податкового органу стосовно безпідставного нарахування (завищення) амортизаційних відрахувань на будівлю по вул.Пантелеймонівській,2 в м.Одесі, яка нібито не використовувалася у господарській діяльності підприємства та підпадає під термін невиробничих фондів, оскільки ці висновки повністю спростовуються матеріалами справи та приписами п.п.8.1.2. п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з якими, амортизації підлягають витрати на: - придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на проведення усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Як вже зазначалося вище, відповідно до акту перевірки, до складу валових витрат, нібито в порушення п.1.32 ст.1, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України №334/94-ВР, позивач відніс відсотки за кредит по договору №303/06/08 від 05.06.2008 року, так як даною перевіркою встановлено, що протягом перевіряємого періоду доходу від діяльності, на яку було витрачено кредитні кошти, підприємством не отримувалось і таким чином, нараховані відсотки не пов'язані з господарською діяльністю.

Однак, апеляційний суд вважає зазначений висновок перевіряючих, а також і суду 1-ї інстанції, необґрунтованим та помилковим. При цьому, судова колегія виходить з наступного.

Згідно пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України №334/94-ВР, до валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Пунктом 1.32 ст.1 Закону України №334/94-ВР визначено, що господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Так, суд 1-ї інстанції в оскаржуваній постанові також необґрунтовано зазначив, що при операціях купівлі-продажу векселів, ПП «Дисконт»мало справи з підприємствами-банкрутами і відповідно, сплата відсотків по кредиту нібито призвела до збитковості підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП «Дисконт»та АКБ «Фінбанк»дійсно був укладений кредитний договір від 05.06.2008 року №303/06/08, згідно якого, АКБ «Фінбанк»відкрив Позичальнику (ПП «Дисконт») виключну відновлювальну лінію для поповнення обігових коштів в сумі 2 500 000 грн. на період з 05.06.2008 року по 05.06.2009 року.

Також, судовою колегією по справі встановлено, що зазначені кредитні кошти ПП «Дисконт»реально використовувало для поповнення оборотних коштів, реконструкції нежитлового приміщення, розташованого по вул.Пантелеймонівській,2 у м.Одесі, а також в операціях, пов'язаних з цінними паперами, а саме шляхом укладання через АКБ «Фінбанк»договорів купівлі-продажу векселів.

Але, разом з тим, колегія суддів також встановила, що вказані правочини відбувалися на протязі 2007-2008р.р. (договори від 23.08.2007р., 30.11.2007р., 07.08.2008р.), а банкрутами ж вказані підприємства (т.б. ТОВ «ТД «Голден Лайн», ПП «Тикион», ПП «Деол-Брок») були визнані значно пізніше, т.б. відповідно, лише наприкінці 2008р. та в 2009р., що підтверджується копіями ухвал господарського суду Одеської області.

До того ж, при цьому ще слід зазначити, що у встановлені договором строки позивачем сплачувалися відсотки по кредиту та в подальшому, вказаний кредит взагалі був повністю погашений. Даний факт сторонами не заперечувався.

Отже, за таких обставин, апеляційний суд вважає, що позивач - ПП «Дисконт»в перевіряємий податковим органом період правомірно відніс сплачені кошти (т.б. відсотки по кредиту) до складу своїх валових витрат.

Також, в зв'язку із цим, слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення

А згідно ж з ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, на підставі вищезазначеного, апеляційний суд приходить до висновку про те, що в даному конкретному випадку, представник відповідача, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, свою правову позицію суду 2-ї інстанції належним чином не довів, в зв'язку із чим, судова колегія вважає викладені в Акті перевірки висновки необґрунтованими та не заснованими на законі, тобто такими, що ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі цього акту, відповідно, - протиправним та підлягаючим скасуванню.

Таким чином, оскільки, докази, що містяться в матеріалах справи, вказують саме на протиправність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, судова колегія за наслідками розгляду апеляційної скарги та, діючи відповідно до ст.198 ч.1 п.3 КАС України, приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови.

Отже, враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв'язку із тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, у відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.202 КАС України, вважає за необхідне скасувати постанову окружного суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ПП «Дисконт»в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Дисконт»- задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року -скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов приватного підприємства «Дисконт»- задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси №0000482310/0 від 25.01.2010р.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Осіпов Ю.В.

Судді: Золотніков О.С.

Кравець О.О.