Ухвала суду № 26238821, 25.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2012 року м. Київ К-22023/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2009 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2010 року

у справі № 2-а-16579/09/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерл і К»

до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерл і К»(позивач) до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (відповідач) задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000032334/3 від 21 вересня 2009 року, № 0000042334/3 від 21 вересня 2009 року, № 0000202334/2 від 08 липня 2009 року, № 000021334/2 від 08 липня 2009 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Горлівська ОДПІ Донецької області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2009 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2010 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Шерл і К»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складено акт № 674/23-4/25117074 від 12 березня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000032334/0 від 25 березня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 148 878,00 грн. (99 252,00 грн. -основний платіж, 49 626,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000042334/0 від 25 березня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 115 509,00 грн. (77 006,00 грн. -основний платіж, 38 503,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а також остаточно прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000032334/3 від 21 вересня 2009 року та № 0000042334/3 від 21 вересня 2009 року.

Крім того, додатково прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000202334/2 від 08 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 55 203,00 грн. (36 802,00 грн. -основний платіж, 18 401,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 000021334/2 від 08 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 47 756,00 грн. (31 837,00 грн. -основний платіж, 15 919,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5, підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону України від 28 грудня1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум згідно з договором оренди нежитлових приміщень № 120 від 06 квітня 2002 року, укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Індодяг», з огляду на його нікчемність.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з підстав того, що додаткові угоди від 15 квітня 2006 року, від 01 листопада 2006 року, від 01 березня 2008 року та від 01 червня 2008 року, якими вносились зміни до договору № 120 від 06 квітня 2002 року, всупереч вимогам частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) нотаріально не посвідчувались.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судами, між позивачем та ТОВ «Індодяг»в простій письмовій формі укладено договір оренди нежитлових приміщень № 120 від 06 квітня 2002 року, терміном дії до 31 грудня 2012 року.

Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу УРСР (чинного до 01 січня 2004 року; далі -ЦК УРСР), якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання угоди обома сторонами -в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

При цьому, ЦК УРСР не передбачав обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше.

Згідно з пунктами 4, 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України положення цього Кодексу застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

До договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

За приписами статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Додаткові угоди від 15 квітня 2006 року, від 01 листопада 2006 року, від 01 березня 2008 року та від 01 червня 2008 року не встановлювали нові права та обов'язки, а також не змінювали прав та обов'язків, обумовлених договором № 120 від 06 квітня 2002 року, тобто за своє правовою сутністю не були самостійними правочинами, що породжують права та обов'язки сторін.

Таким чином, в даному випадку укладення в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення додаткових угод до договору № 120 від 06 квітня 2002 року не суперечить нормам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства та не робить вказаний договір нікчемним відповідно до вимог частини 1 статті 220 ЦК України.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.