Ухвала суду № 26238732, 25.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2012 року м. Київ К-28237/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року

у справі № 2а-509/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000042301/0 від 13 січня 2010 року та № 0000052301/0 від 13 січня 2010 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 травня 2010 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю у позивача документів на підтвердження транспортування товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, судом першої інстанції взято до уваги кримінальну справу, порушено стосовно ОСОБА_3 за фактом організації та створення фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності -Приватного підприємства «Експроект Юг» та Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Торгівельні пропозиції»з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України (далі -КК України), а також за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 27, частиною 1 статті 212 КК України.

З огляду на викладене, Одеський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що позивач здійснював безтоварні господарські операції з метою ухилення від сплати податків, а тому визначення йому податкових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями є цілком правомірним.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року апеляційну скаргу ТОВ «Українська кабельна компанія» задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 травня 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Податкові повідомлення-рішення № 0000042301/0 від 13 січня 2010 року та № 0000052301/0 від 13 січня 2010 року визнано протиправними та скасовано.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року та залишення в силі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 05 травня 2010 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Українська кабельна компанія» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків -ПП «Експроект Юг»та ПП «ВКФ «Торгівельні пропозиції»за період з 01 січня 2007 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складено акт № 413/35-03/31595602 від 28 грудня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000042301/0 від 13 січня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 100 077,00 грн. (66 718,00 грн. -основний платіж, 33 359,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000052301/0 від 13 січня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 60 377,00 грн. (40 251,00 грн. -основний платіж, 20 126,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум згідно з договорами, укладеними між позивачем та ПП «Експроект Юг», ПП «ВКФ «Торгівельні пропозиції», з огляду на їх нікчемність та безтоварність.

Крім того, судами встановлено, що на підставі договорів, укладених між позивачем та ПП «Експроект Юг», ПП «ВКФ «Торгівельні пропозиції» в усній формі, останніми на адресу ТОВ «Українська кабельна компанія»здійснено поставку кабельно-провідникової продукції, що підтверджується рахунками, видатковими накладними та податковими накладними.

Розрахунки за придбаний товар відбулись в безготівкові формі згідно з платіжними дорученнями № 219 від 20 червня 2007 року та № 3826 від 12 лютого 2007 року.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Експроект Юг», ПП «ВКФ «Торгівельні пропозиції»підтверджується рахунками-фактурами, податковими накладними, платіжними дорученнями, ліцензією на вантажно-транспортний засіб, довідкою про кількісний склад робітників тощо.

Також, слід зазначити, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товару та його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа як товарно-транспортна накладна не може бути беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки, відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно відхилено доводи суду першої інстанції про безтоварність господарських операції внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаного у ПП «Експроект Юг»та ПП «ВКФ «Торгівельні пропозиції»товару, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Щодо доводів суду першої інстанції про порушення стосовно ОСОБА_3 кримінальної справи за фактом організації та створення фіктивних підприємств, у тому числі ПП «Експроект Юг»та ПП «ВКФ «Торгівельні пропозиції», колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про їх необґрунтованість.

Адже, відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому матеріали досудового слідства щодо ОСОБА_3 не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи.

В той же час, судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2009 року, та постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2009 року, спростовуються висновки суду першої інстанції про створення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підприємств ПП «Експроект Юг»та ПП «ВКФ «Торгівельні пропозиції»без мети здійснення господарських операцій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси відхилити, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.