Ухвала суду № 26238360, 27.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2012 року м. Київ К/9991/1954/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Борисенко І.В. Вербицька О.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.07.2010 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 р.

у справі №2а-3871/10/1270

за позовом Приватного акціонерного товариства «Луганський патронний завод»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Луганський патронний завод»(далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі -відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15.07.2010 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 р., позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення -рішення від 30.04.2010 №000322360/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу була проведена невиїзна документальна перевірка господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень, вересень, жовтень 2009 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01.08.2009 р. по 30.09.2009 р., результати якої викладені в акті від 21.04.2009 р. № 292/23-616/32201889.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.1.8 ст. 1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за серпень 2009 року на суму 249 872,00 грн., за вересень 2009 на суму 49 684,00 грн., за жовтень 2009 року на суму 1 009 871,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення -рішення від 30.04.2010 р. №0000322360/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого у рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 1 059 555,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Заперечуючи проти здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, контролюючий орган обґрунтовував свої заперечення тим, що у спірному періоді, за який підприємством було заявлено вимоги про стягнення бюджетної заборгованості податку на додану вартість, податковим органом не визнано суму бюджетного відшкодування, що пов'язано із непідтвердженням правових взаємовідносин позивача з його постачальниками та несплатою останніми сум податку на додану вартість до бюджету.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, які встановили, що наведені відповідачем обставини не можуть впливати на право платника податку отримати суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зважаючи на наступне.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення податковим органом заявленої позивачем до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість стало невстановлення факту сплати такого податку до бюджету у ланцюгу поставок товару. Податкова інспекція вказує, що Закон України «Про податок на додану вартість»обов'язковою підставою для формування складу податкового кредиту визначає фактичну надмірну сплату податку на додану вартість до бюджету, а не сам факт існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у ціні товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання у контрагента товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано. Крім того, проведеною податковим органом перевіркою не встановлено порушень підприємством вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу податковим органом заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.07.2010 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 р. у справі №2а-3871/10/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБорисенко І.В. Вербицька О.В.