Ухвала суду № 26238338, 02.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" серпня 2012 р. м. Київ К/9991/21322/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сесемко А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 02.08.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційні скарги Державної податкової інспекції в м. Маріуполі, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.02.2012

у справі № 2а/0570/7796/11

за позовом Публічного акціонерного товариства „Азовгальмаш"

до Державної податкової інспекції в м. Маріуполі,

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими

платниками податків у м. Донецьку

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Азовгальмаш" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Маріуполі, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000452302/0 від 18.10.2010.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 позовні вимоги задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0000452302/1 від 27.12.2010.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.02.2012 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у м. Маріуполі, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційні скарги вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ НВО „Маріленд" за період з 01.10.2009 по 31.03.2010, ТОВ „Сітат" за період з 01.03.2010 по 31.05.2010 та складено акт перевірки №755/23-2/13504334 від 05.10.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000452302/0 від 18.10.2010, яким позивачу визначено суму завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість у загальному розмірі 952789 грн. та штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 476395 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення та прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №.0000452302/1 від 27.12.2010, яке за змістом аналогічне до первинного.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся за перше півріччя 2010 року у сумі 1472319 грн., пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 952789 грн. у тому числі за листопад 2009 року у сумі 84023 грн., за грудень 2009 року у сумі 246530 грн., за січень 2010 року у сумі 92106 грн., за лютий 2010 року у сумі 95145 грн., за березень 2010 року у сумі 16404 грн., за квітень 2010 року у сумі 285648 грн., за травень 2010 року у сумі 1329330 грн.

Підставами для висновків акту перевірки були про нікчемність договорів були дані зустрічних перевірок, що викладені в актах перевірки № 786/23-1/33244043 від 09.08.2010 року та № 1689/23-2/20343392 від 07.07.2010, проведених по підприємствам-постачальників позивача, у яких зазначено, що продукція, яку вони поставляли була отримана від суб'єктів (ТОВ „Маргеотех" та ТОВ „Метал-індастрі"), які мають ознаки фіктивності, що тягне нікчемність (фіктивність) правочинів (відсутність основних засобів на підприємствах, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду у справі № 2а/0570/7794/2011 від 04.08.2011 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства „Азовзагальмаш" до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 0000442302/0 від 18.10.2010, яке прийнято на підставі акту перевірки №755/23-2/13504334 від 05.10.2010, яка залишена без змін апеляційною інстанцією.

У позивача є всі необхідні документи, які в розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" підтверджують факт здійснення господарської операції за зазначеними договорами з ТОВ „Науково-виробниче об'єднання „Маріленд" та ТОВ „Сітат" та правочини з контрагентами набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких вони були спрямовані.

Позивачем доведено факт здійснення господарської діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову ознаку та спрямовані на отримання прибутку, а відповідач фактично керувався лише припущенням щодо фіктивності (нікчемністі) укладених договорів ТОВ „Сітат" з ТОВ „Метал-Індастрі" та ТОВ НВО „Маріленд" з ТОВ „Маргеотех".

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Посилаючись на вимоги ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ „Науково-виробниче об'єднання „Маріленд", ТОВ „Сітат" спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані у якості платника податку на додану вартість.

Господарські операції між позивачем та ТОВ „Науково-виробниче об'єднання „Маріленд", ТОВ „Сітат" підтверджені первинними документами, у тому числі податковою накладною, що відповідає вимогам, що були встановлені законодавством на час здійснення вказаних господарських операцій, також, реальність здійснення господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи копіями рахунків-фактур, податковими накладними, видатковими накладними, специфікаціями, прибутковими ордерами.

В матеріалах справи також наявні договори постачання, специфікації та накладні до них, щодо подальшого постачання позивачем товарів, придбаних у своїх контрагентів ТОВ „Сітат", ТОВ „Науково-виробниче об'єднання „Маріленд".

При визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано вищезазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Також, з посиланням на відповідні первинні документи, судами встановлено, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисел укладення та виконання угод між позивачем та його контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Статтею 10 Закону України „Про податок на додану вартість" чітко передбачено коло осіб, які відповідальні за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету.

Судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги доводи відповідача про те, що податок на додану вартість не сплачений до бюджету контрагентом позивача, оскільки, згідно з нормами Закону України „Про податок на додану вартість", не встановлено обов'язок покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Відповідно до положень Закону України „Про податок на додану вартість", сума податку на додану вартість, що включена в ціну товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок щодо сплати цього податку до бюджету.

З огляду на те, що у процесі розгляду справи відповідачамим не доведено правомірності прийнятих ним рішень, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційні скарги Державної податкової інспекції в м. Маріуполі, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.02.2012 у справі № 2а/0570/7796/11 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції в м. Маріуполі, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.02.2012 у справі № 2а/0570/7796/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко

Суддя М.О. Федоров