Постанова № 26236753, 27.09.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2012 року 2а-2736/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Собко А.В.,

від відповідача: Шепіло І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом дочірнього підприємства «Ейвон Косметікс Юкрейн»доБориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Ейвон Косметікс Юкрейн»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 15.03.2012 № 0000602290, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 32736, 00 грн. (за основним платежем -21824, 00 грн. та за штрафними санкціями - 10912, 00 грн.).

У ході судового розгляду справи позивач змінив предмет позову та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 14.06.2012 № 000973220, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 31795, 00 грн. (за основним платежем -21824, 00 грн. та за штрафними санкціями -9971, 00 грн.), оскільки вказане рішення позивачем отримано 15.06.2012 та є наслідком часткового задоволення скарги позивача у процесі апеляційного узгодження.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахувано грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні 27.09.2012 підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Дормашавто»є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював роботи без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.09.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Дочірнє підприємство "Ейвон Косметікс Юкрейн" є юридичною особою, що зареєстрована 17.05.1997 Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією. Як платник податків перебуває на обліку в Бориспільській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області з 27.05.1997 за № 2516-04, зареєстроване як платник податку на додану вартість (свідоцтво від 21.01.2005 № 13585516).

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 27.02.2012 по 29.02.2012 посадовими особами Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Дормашавто», їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпень-жовтень 2010 року та серпень-листопад 2011 року.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 21824, 04 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між ТОВ «Дормашавто»є нікчемними і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача та його контрагента матеріалів досудового слідства: постанови слідчого ОВС СВ ПМ ДПА у м. Києві від 27.09.2011 № 71-00217 про порушення кримінальної справи та об'єднання кримінальних справ в одне провадження, відповідно до якої порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, за фактом повторного створення та придбання невстановленими особами ряду підприємств, зокрема, ТОВ «Дормашавто», з метою прикриття незаконної діяльності (а.с.236-237 Том І); постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 10.01.2012 № 80-0263про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження, відповідно до якої порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами, шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ «Дормашавто», на імя громадянина Росії ОСОБА_4, з метою прикриття незаконної діяльності, що вчинено повторно та заподіяло велику матеріальну шкоду державі (а.с.234-235 Том І).

Так, за інформацією, наявною у змісті вказаних постанов, досудовим слідством було встановлено, що невстановлені слідством особи у 2008-2011 роках, без наміру здійснення господарської діяльності, повторно вчинили дії по створенню та придбанню суб'єктів господарювання, у тому числі й ТОВ «Дормашавто», що дало змогу невстановленим особам здійснювати незаконну діяльність, прикриваючись фактом реєстрації вказаних підприємств. Використовуючи такі підприємства невстановлені особи отримали можливість, минаючи засновників та директорів, розпоряджатися банківськими рахунками, укладати від імені підприємства фіктивні господарські угоди що використовувались у злочинних схемах зі створення штучної видимості законності перерахування на їх розрахункові рахунки грошових коштів з метою їх подальшого обготівкування, незаконного завищення валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість та ухилення від сплати податків реально діючими підприємствами. Допитаний 14.12.2011 громадянин Російської Федерації ОСОБА_6, який згідно реєстраційних документів є директором ТОВ «Дормашавто», пояснив, що засновником та директором цього підприємства він не є, ким та коли здійснювалась реєстрація підприємства йому не відомо, майно та грошові кошти до статутного фонду ТОВ «Дормашавто»він не вносив, будь-які документи цього підприємства, не складав та не підписував, розрахункові рахунки в банківських установах не відкривав.

Також перевіряючими взято до уваги акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 25.01.2012 № 24/3-23-20, згідно якого службовою запискою ГВПМ ДПІ у Голосівському районі м. Києва від 26.12.2011 № 7439/26-1/30 повідомило, що ТОВ «Дормашавто»має ознаки «фіктивності», а саме, на підприємстві працює 1 особа, основні засоби відсутні, а місцезнаходження підприємства невстановлено.

Таким чином, податковими органами було встановлено відсутність у ТОВ «Дормашавто»трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та обладнання, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності, тому, на думку податкового органу, діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

З огляду на вказане, на думку податкового органу, у результаті порушення контрагентом позивача приписів цивільного та господарського законодавства правочини, укладені з ним, мають протиправний характер та є нікчемними. Тому надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

За даними перевірки позивача встановлено, що ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн»за рахунок операцій із ТОВ «Дормашавто» занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 21824, 04 грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 01.03.2012 № 4/23-1/24924140 (надалі -Акт перевірки).

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем надано відповідачеві заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких відповідачем заперечення позивача залишено без задоволення, а акт перевірки -без змін, про що позивача повідомлено листом від 20.03.2012 № 254/10/22-2.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.03.2012 № 0000602290, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 32736, 00 грн. (за основним платежем - 21824, 00 грн. та за штрафними санкціями -10912, 00 грн.).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової адміністрації у Київській області з відповідною скаргою.

Так, за наслідками адміністративного оскарження скаргу позивача задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.03.2012 № 0000602290, у частині застосування штрафних санкцій у розмірі 940, 73 грн., в іншій частині скаргу залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято рішення про результати розгляду скарг від 01.06.2012 № 1206/10/10-206/206-613.

З урахуванням рішення про результати розгляду скарги, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 14.06.2012 № 000973220, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 31795, 00 грн. (за основним платежем -21824, 00 грн. та за штрафними санкціями -9971, 00 грн.).

В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що 01.06.2010 та 06.04.2011 між позивачем та ТОВ «Дормашавто»укладено договори № 0601 та № 46 на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів (а.с.92-99 Том І).

Предметом договорів є ремонт та технічне обслуговування виконавцем - ТОВ «Дормашавто», наданих замовником - ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн»транспортних засобів.

За умовами договорів, вартість виконаних робіт визначається актами прийому-передачі виконаних робіт, які складаються на підставі нарядів-замовлень, а сплата замовником проводиться на підставі рахунків-фактур.

Так, на виконання вищевказаних умов договору ТОВ «Дормашавто», надано позивачу рахунки фактури (а.с.70-108 Том ІІ): від 08.09.2010 № 080942, від 15.09.2010 № 150945, від 24.06.20010 № 240641, від 26.07.2010 № 260742, від 12.07.2010 № 120742, від 02.08.2010 № 020841, від 21.10.2010 № 211042, від 29.09.2010 № 290941, від 21.12.2010 № 211212, від 29.11.2010 № 291141, від 29.11.2010 № 291142, від 06.04.2011 № 060445, 29.03.2011 № 230341, від 08.04.2011 № 080441, від 11.05.2011 № 110545, від 07.07.2011 № 070741, від 07.07.2011 № 070742, від 11.07.2011 № 110741, від 13.07.2011 № 130744, від 25.07.2011 № 250742, від 13.07.2011 № 130745, від 10.08.2011 № 100842, від 10.08.2011 № 100841, від 01.08.2011 № 010841, від 22.08.2011 № 220843, від 10.08.2011 № 100844, від 10.08.2011 № 100843, від 12.08.2011 № 120841, від 12.09.2011 № 120941, від 05.09.2011 № 050945, від 21.09.2011 № 210945, від 21.09.2011 № 210946, від 23.09.2011 № 230944, від 28.09.2011 № 280945, від 21.09.2011 № 210947, від 07.10.2011 № 071042, від 13.10.2011 № 131041, від 13.10.2011 № 131042.

На підтвердження факту виконання робіт за договорами між позивачем та ТОВ «Дормашавто»підписано акти передачі-приймання виконаних робіт (а.с.100-129 Том І), а саме: від 10.08.2010 № 100842 на суму 20714, 51 грн.; від 12.08.2010 № 120841 на суму 9963, 60 грн.; від 27.09.2010 № 270942 на суму 4221, 00 грн.; від 27.09.2010 № 270945 на суму 1800, 00 грн.; від 12.10.2010 №121041 на суму 6862, 80 грн.; від 18.08.2011 № 180841 на суму 24896, 87 грн.; від 18.08.2011 № 2180843 на суму 6365, 40 грн.; від 23.08.2011 № 230844 на суму 7785, 00 грн.; від 23.08.2011 № 230845 на суму 4462, 80 грн.; від 30.08.2011 № 300843 на суму 300, 00 грн.; від 13.09.2011 № 130941 на суму 4292, 40 грн.; від 20.09.2011 № 200942 на суму 3459, 60 грн.; від 23.09.2011 № 230944 на суму 4041, 60 грн.; від 29.09.2011 № 290945 на суму 4818, 80 грн.; від 04.10.2011 № 041043 на суму 1884, 00 грн.; від 13.10.2011 № 131047 на суму 8713, 80 грн.; від 14.10.2011 № 141044 на суму 6048, 80 грн.; від 14.10.2011 № 141046 на суму 23154, 00 грн.; від 20.10.2011 № 201047 на суму 2226, 00 грн.; від 03.11.2011 № 031142 на суму 420, 00 грн.; від 03.11.2011 № 031143 на суму 1974, 00 грн.

Поряд із цим, ТОВ «Дормашавто» виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні (а.с.130-150 Том І), а саме:

від 12.08.2010 № 120803 на загальну суму 9963, 60 грн. (в т.ч. ПДВ - 1660, 60 грн.);

від 12.10.2010 № 121005 на загальну суму 6862, 80 грн. (в т.ч. ПДВ - 1143, 80 грн.);

від 18.08.2011 № 172 на загальну суму 3613, 80 грн. (в т.ч. ПДВ - 602, 30 грн.);

від 18.08.2011 № 174 на загальну суму 6365, 40 грн. (в т.ч. ПДВ - 1060, 90 грн.);

від 18.08.2011 № 176 на загальну суму 24896, 87 грн. (в т.ч. ПДВ - 4149, 48 грн.);

від 23.08.2011 № 208 на загальну суму 4462, 80 грн. (в т.ч. ПДВ -743, 80 грн.);

від 23.08.2011 № 209 на загальну суму 7785, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1297, 50 грн.);

від 30.08.2011 № 269 на загальну суму 300, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 50,00 грн.);

від 13.09.2011 № 159 на загальну суму 4292, 40 грн. (в т.ч. ПДВ - 715, 40 грн.);

від 20.09.2011 № 230 на загальну суму 3459, 60 грн. (в т.ч. ПДВ - 576, 60 грн.);

від 23.09.2011 № 288 на загальну суму 4041, 60 грн. (в т.ч. ПДВ - 673, 60 грн.);

від 27.09.2010 № 270904 на загальну суму 4221, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 703, 50 грн.);

від 27.09.2010 № 270905 на загальну суму 1800, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 300, 00 грн.);

від 29.09.2011 № 360 на загальну суму 4818, 80 грн. (в т.ч. ПДВ - 803, 13 грн.);

від 04.10.2011 № 34 на загальну суму 1884, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 314, 00 грн.);

від 13.10.2011 № 132 на загальну суму 8713, 80 грн. (в т.ч. ПДВ - 1452, 30 грн.);

від 14.10.2011 № 163 на загальну суму 23154, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 3859, 00 грн.);

від 14.10.2011 № 164 на загальну суму 6048, 80 грн. (в т.ч. ПДВ -1008, 13 грн.);

від 20.10.2011 № 218 на загальну суму 2226, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 371, 00 грн.);

від 03.11.2011 № 35 на загальну суму 420, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 70, 00 грн.);

від 03.11.2011 № 36 на загальну суму 1974, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 329, 00 грн.);

Судом встановлено, що за даними перевірки суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту та відображені у відповідних податкових деклараціях по податку на додану вартість на загальну суму 21824, 04 грн.:

у вересні 2010 року у розмірі 1645, 60 грн.,

у жовтні 2010 року у розмірі 988, 50 грн. та

у листопаді 2010 року у розмірі 1128, 80 грн.

у вересні 2011 року у розмірі 5862, 68 грн.;

у жовтні 2011 року у розмірі 4795, 03 грн.;

у листопаді 2011 у розмірі 7004, 43 грн.

Водночас, у ході судового розгляду справи судом встановлено арифметичні відхилення при визначенні відповідачем суми податку на додану вартість, що включена позивачем до податкового кредиту за перевіряємий період. Так, за даними матеріалів справи, сума податкового кредиту, фактично визначена позивачем, становить - 21884, 04 грн., тоді як відповідачем зазначено 21824, 04 грн., розбіжність становить «- 60, 00 грн.». За поясненнями відповідача, вказана помилка відбулася внаслідок технічної помилки.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.151-172 Том І) та зазначено в акті перевірки позивача.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання визначено позивачу в зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту в складі ціни наданих послуг. Оскільки, на думку податкового органу, послуги фактично не надавались, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, така угода є нікчемною, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке оспорюється в даній справі.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом -ТОВ «Дормашавто»недійсними у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ТОВ «Дормашавто», судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Як то встановлено судом, факти надання позивачу послуг та оплати їх вартості підтверджується документально, господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському та податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Суд звертає увагу, що усі перелічені документи були використані податковим органом і під час здійснення перевірки позивача, що відображено в Акті перевірки.

Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення вищевказаних господарських операцій.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.220-221 Том І), одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є оптова торгівля парфумерними та косметичними товарами, консультування з питань комерційної діяльності та управління.

Водночас, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.222-223 Том І), одним із видів діяльності ТОВ «Дормашавто»є, зокрема, діяльність автомобільного вантажного транспорту та торгівля автомобільними деталями.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що на балансі ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн» у період з серпня по жовтень 2010 року знаходилось 160 транспортних засобів, а у період з серпня по листопад 2011 року -200 транспортних засобів. Вказані транспортні засоби належать позивачу на праві власності та використовуються у власній господарській діяльності. Необхідність отримання послуг та реальність їх виконання позивач обґрунтовує тим, що наявні транспортні засоби застраховані, що підтверджується договорами про добровільне страхування ризиків, пов'язані з експлуатацією наземних транспортних засобів (а.с.174-197 Том І). У зв'язку з настанням страхових випадків, що підтверджується довідками Державтоінспекції та судовими рішеннями (а.с.45-56 Том ІІ), позивач здійснював ремонт таких транспортних засобів власними коштами, проте у подальшому суми витрат були компенсовані страховими компаніями, що також підтверджується страховими актами (а.с.198-204 Том І). Поряд із цим представник позивача зазначив, що підприємством здійснювався і поточний ремонт транспортних засобів.

Матеріалами справи встановлено, що з метою необхідності технічного обслуговування транспортних засобів позивачем було проведено тендер, відповідно до власної Процедури вибору та авторизації постачальника, щодо вибору постачальника послуг по ремонту транспортних засобів. На підтвердження вказаного позивачем до матеріалів справи надано копії: запиту на комерційну пропозицію; аплікаційну форму, заповнену ТОВ «Дормашавто»; порівняльний аналіз по наданим пропозиціям; службові записки щодо обстеження приміщення ТОВ «Дормашавто» на наявність необхідного обладнання та умов для виконання послуг по ремонту транспортних засобів (а.с.36-41 Том ІІ).

Як встановлено судом, факти надання позивачу послуг та оплати їх вартості підтверджується документально, господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є надання послуг по ремонту транспортних засобів, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Дормашавто»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

З приводу пояснень громадянина Російської Федерації ОСОБА_6, який згідно реєстраційних документів є директором ТОВ «Дормашавто», одержаних працівниками податкової міліції у ході досудового слідства та на які податковий орган посилається як на доказ нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Дормашавто», суд зазначає, що дані свідчення до уваги не береться з підстав того, що, з однієї сторони, вони не стосуються предмету доказування - здійснення господарської операції, а з іншої сторони - є недопустимим доказом, оскільки відповідно до частини першої статті 217 Цивільного кодексу України рішення суду щодо недійсності правочину не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Як то вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6, пояснив, що засновником та директором ТОВ «Дормашавто»він не є, ким та коли здійснювалась реєстрація підприємства йому не відомо, майно та грошові кошти до статутного фонду ТОВ «Дормашавто»не вносив, будь-які документи цього підприємства він не складав та не підписував, розрахункові рахунки в банківських установах не відкривав.

Суд зазначає, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби (пункт 83.1 статті 83 Податкового кодексу України).

Таким чином, законодавством не передбачено можливості використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України й з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим статтею 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

При досліджені укладених правочинів судом встановлено, що договори на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів від 01.06.2010 № 0601 та від 06.04.2011 № 46, податкові накладні та акти виконаних робіт підписані від імені контрагента позивача - ОСОБА_7, якого, відповідно до наказу від 30.04.2010 № 2 (а.с.52 Том І), призначено на посаду заступника директора ТОВ «Дормашавто», з правом підпису фінансово-господарських документів.

За поясненнями представника позивача, наданими у ході судового розгляду справи, підписання спірних правочинів здійснювалось за допомогою кур'єрської служби без особистої зустрічі керівників підприємств. Поряд із цим представник позивача зазначив, що перед укладенням договору ним вчинено низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності ТОВ «Дормашавто»: одержано копії статутних документів; документів, що посвідчують повноваження представника контрагента; наявність державної реєстрації та стан юридичної особи контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; наявність державної реєстрації як платника податку на додану вартість. Отримані документи підтверджують правоздатність ТОВ «Дормашавто»на ведення господарської діяльності та право уповноваженої особи на складення та підписання фінансово-господарських документів.

Суд також звертає увагу на інший аспект даної справи: правовідносини з приводу укладення та виконання договорів про надання послуг по ремонту транспортних засобів, які позивач вважає нікчемними, виникли між двома юридичними особами, а фізичні особи, які проставляли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочинів, які відповідач вважає нікчемними, та на день судового розгляду справи обидві сторони правочину є правоздатними і перебувають в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відтак, у ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладення і виконання правочинів контрагент позивача зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Дормашавто» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання правочинів.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими.

Оскільки зобов'язання за договорами надання послуг, укладеними між позивачем та ТОВ «Дормашавто» мали реальний характер (послуги були виконані, отримані і оплачені замовником), то, відповідно, факт отримання послуг та коштів сторонами, відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочину відповідало волі сторін договору (юридичних осіб).

Дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорі та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочину, що вчинений між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Суд зазначає, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці.

Відповідачем, в ході розгляду справи, не було доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагента, а саме у визнанні його податковим органом «фіктивним», та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

Між тим, в силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ «Дормашавто» щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не береться до уваги з таких підстав.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Дормашавто», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача - ТОВ «Дормашавто», оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Водночас, акт перевірки позивача, не містить жодних посилань на підстави, з яких відповідач вважає правочини, здійснені підприємством, нікчемними та в чому саме, на думку відповідача, дані правочини порушують публічний порядок. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалась перевірка ТОВ «Дормашавто» щодо дотримання вимог податкового законодавства, не перевірялися наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність правовідносин по перевезенню матеріальних цінностей із залученням сторонніх перевізників; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки про відсутність умов у ТОВ «Дормашавто» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Більш того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухиляння контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємства або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення правочинів з метою, що порушує публічний порядок.

Водночас, як вбачається із заперечень відповідача, однією з підстав висновку про відсутність у ТОВ «Дормашавто» необхідного обладнання для здійснення діяльності по ремонту транспортних засобі є відсутність підприємства за юридичною адресою: вул. Байкова, 7 м. Київ. Проте, суд звертає увагу на той факт, що основний вид діяльності здійснювався ТОВ «Дормашавто» за фактичною адресою, на станції технічного обслуговування: вул. Кіквідзе, 17 м. Київ. При цьому суд зазначає, що податковим органом під час здійснення перевірки позивача факт відсутності певних технічних можливостей та обслуговуючого персоналу, зокрема і залучених на підставі договірних відносин за фактичною адресою, не перевірявся, а доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Дормашавто» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні норми містилися і у Законі України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Із системного аналізу положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та статей 198-201 Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачу з боку ТОВ «Дормашавто»документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 14.06.2012 № 000973220, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 31795, 00 грн. (за основним платежем -21824, 00 грн. та за штрафними санкціями -9971, 00 грн.), прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди. Факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких позивачем сформовано податковий кредит, податковим органом не заперечувався; доказів того, що контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку -суду не надано.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на висновках досудового слідства без належної перевірки контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 14.06.2012 № 000973220, за яким дочірньому підприємству «Ейвон Косметікс Юкрейн» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 31795, 00 грн. (за основним платежем - 21824, 00 грн. та за штрафними санкціями - 9971, 00 грн.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 02 жовтня 2012 р.