Постанова № 26219814, 25.09.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/7140/11

Головуючий у 1-й інстанції: Лабань Г.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Матохнюка Д.Б. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Собчук І.Е.

за участі:

представника позивача - Грищук Л.О.

представника відповідача - Харламова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Летичів Агро" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Летичів Агро" до Летичівська міжрайонна державна податкова інспекція про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В травні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Летичів Агро" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Летичівської міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000631501/0 від 16.05.2011 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2012 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Летичівською МДПІ у Хмельницькій області проведена позапланова документальна перевірка ТОВ "Летичів Агро" з питань достовірності декларування податку на додану вартість за січень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 232/15/3498673 від 06.05.2011 року.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.200.1, 200.3 ст. 200 ПК України, що полягає в завищенні від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою кредиту по декларації за січень 2011 року на суму 255 546,00 грн. Також перевіркою встановлено, що платником завищено суму податкового кредиту по ПДВ за січень 2011 року на суму 229,00грн.

На підставі даного акту винесено податкове повідомлення-рішення № 0000631501/0 від 16.05.2011 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за січень 2011 року на 255317,33 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Летичів Агро" сформовано податковий кредит на підставі отриманих від контрагента податкових накладних, які не відповідають видатковим та залізничним накладним, а тому вважаються, як такі, що оформленні з порушенням вимог чинного законодавства. Також судом встановлено, що відправником товару товару є ВАТ «Азот» і відповідно до наданих залізничних накладних встановлено, що до операцій з поставки товарів ТОВ "Летичів Агро" контрагент позивача ТОВ "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД" не має жодного відношення.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.,

В п. 200.2 ст. 200 ПК України, зазначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пункт 200.3 ст. 200 ПК України, передбачає, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового законодавства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "ДТ Агроімпорт ЛТД" та ТОВ "Летичів Агро" укладено договір купівлі-продажу №02/221210 і згідно додатку №1 продавець зобов'язувався поставити та передати у власність на протязі лютого 2011 року в біг-бегах 1000кг із поліетиленовим вкладишем в кількості 512 тонн аміачної селітри, загальною вартістю товару 1531904 грн., згідно додатку №2 до вказаного договору продавець зобов'язувався поставити та передати 131 тонн карбоміду на загальну суму 480466 грн. на протязі березня 2011 року. За товар покупець розраховується з продавцем шляхом перерахування 100% попередньої оплати. Крім того, в додатку №1 до даного договору в якості виробника товарів зазначено ВАТ «Азот».

Судом встановлено, що на виконання умов договору договору №979-414 від 13.12.2010р. між ВАТ «Азот» і TOB «ТД «Агроімпорт» TOB останнє купило у ВАТ «Азот» 5000,0 тонн аміачної селітри. Відповідно до п. 3.1 договору Покупець зобов'язується провести авансовий платіж у розмірі 100% вартості готового до відвантаження Товару, і витрат, пов'язаних з його доставкою залізничним транспортом до станції призначення. Згідно п. 4.1 цього договору, відвантаження Товару буде здійснюватись партіями залізничним транспортом. Транспортна інструкція надається Постачальнику. Надані платіжні вимоги свідчать, що витрати на залізничну доставку до TOB «Летичів Aгpo» (ст. Адампіль Південно-Західна залізниця) ВАТ «Азот» виставило TOB «ТД «Агроімпорт ЛТД». В даних документах також зазначені номера вагонів, якими було здійснено залізничне транспортування аміачної селітри і підтверджено, що на вимогу TOB «ТД «Агроімпорт ЛТД» підприємство ВАТ «Азот» здійснило відвантаження Товару на ім'я TOB «Летичів Aгpo».

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції також виходив з того що TOB «Летичів Arpo» при наявності податкової накладної немає достатніх підстав для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, оскільки відомості в ній не підтверджуються наданими первинними документами. Дані висновки ґрунтуються на підставі відомостей у залізничних накладних №№ 4031656, № 40333198, №40342347, №40342339, № 403735881, № 40373599, вважаючи зазначені відомості такими, що суперечать укладеному договору купівлі - продажу, а також не підтверджують факту передачі товару від TOB «ТД «Агроімпорт ЛТД» до TOB «Летичів Aгpo», при цьому посилається на порушення норм п. 6 розділу 1 Постанови КМУ «Про затвердження Статуту залізниць України» від 06 квітня 1998 р. N 457.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 розділу 1 Статуту залізниць України: вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення; вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж; накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони -одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Згідно п.1.2 розділу 1 Наказу Міністерства транспорту України «Правила оформлення перевізних документів» від 21 листопада 2000 р. N 644, накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику. Усі ці документи (надалі -перевізний документ) заповнюються на друкарській машинці або іншим друкованим способом.

Відповідно до п. 2.1 розділу 2 Правил оформлення перевізних документів в графі "Відправник" зазначаються точне й повне найменування установи, підприємства, організації, особи - відправника вантажу та його цифровий код. Якщо вантаж відправляється громадянами, то зазначаються прізвище, ім'я та по батькові особи, яка відправляє вантаж.

У разі відправлення імпортних вантажів з морських портів у графі "Відправник" зазначаються експедиторська організація, яка відправляє вантаж з порту за дорученням вантажовласника, і її цифровий код або морський порт за дорученням вантажовласника і його цифровий код, або найменування вантажовласника, якщо він сам відправляє вантаж із порту.

Відправником може бути тільки одна фізична або юридична особа.

Графи "Одержувач" і "Його поштова адреса" заповнюються у порядку, передбаченому для графи "Відправник". Одержувачем вказується тільки одна фізична або юридична особа.

В залізничній накладні в графах «Одержувач» і «Відправник» зазначаються юридичні особи, які мають право (цифровий код залізниці) відправляти (отримувати) вантажі на відповідних залізничних станціях і відповідно мають договори з представництвами залізниці.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що залізничні накладні є документами, які засвідчують факт поставки не відповідає вказаним положенням, так як залізничні накладні вказують на залізничне транспортування товару, а факт поставки засвідчує підписання видаткових накладних, що зумовлює зміну майнового стану платників.

Отже, суд першої інстанції помилково ототожнює вантажовідправника ВАТ «Азот», який зазначений у залізничній накладні, з власником товару, в той час, як відповідно до умов договору та вказаних положень нормативно-правових актів ВАТ «Азот» в даному випадку виступає як вантажовідправник.

Крім того, як зазначалось вище, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідач не заперечив, що TOB «Летичів Aгpo» отримало аміачну селітру у кількості 512 тонн від TOB «ТД «Агроімпорт ЛТД» в лютому 2011р. та використало у власній господарській діяльності платника, що підтверджується товарно-транспортними накладним (доставка добрив від станції Адампіль на склади TOB «Летичів Aгpo»), книгою приходу товару на склад, видачі аміачної селітри зі складу для внесення в землю.

Згідно статті 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правочини TOB «Летичів Aгpo» та TOB «ТД «Агроімпорт ЛТД» не можуть бути визнані в розумінні ст.203 ЦК України, як нікчемні, так як їх зміст не суперечить діючим нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства, укладені виходячи із волевиявлення і відповідають внутрішній волі їх учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції підтвердив висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог п.198.6 ст. 198 ПКУ, шляхом завищення суми податкового кредиту по податку на додану вартість за січень 2011 року на суму 229 грн.

Даний висновок ґрунтується на припущенні податкового органу про те, що позивач до податкового кредиту необґрунтовано включив суму по податковій накладній від 26.01.2011 року №2001198 отриманої від ТОВ "Машинно-тракторна станція "Агропромтехніка", яка оформлена з порушенням вимог п.20.1 ст.201 ПДК від 02.12.2010 року, оскільки в податковій накладні не зазначено вид цивільно-правового договору.

Колегія суддів не погоджується із даним висновком.

Крім того, в доповненні до акту перевірки №3074/15/34978673 від 10.05.2011р., зазначено, що на підставі пп. 20.1.7 п. 20.1 ст. 20 ПКУ проведено вилучення копії податкової накладної від 26.01.2011р. №2001198.

Однак, в матеріалах справи міститься податкова накладна від 26.01.2011 року №2001198, а в графі «вид цивільно-правового договору» даної декларації зазначено «договір купівлі-продажу», а відсутність вказаної відмітки на момент проведення перевірки не доведена апелянтом.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що наявність деяких недоліків в первинних документах не може свідчити про неспроможність даних документів підтверджувати факти здійснення господарських операцій.

Надаючи правову оцінку вимозі позивача стосовно визнання протиправними дій Летичівської МДПІ Хмельницької області по складанню податкового повідомлення-рішення №0000631501/0 від 16 травня 2011, колегія суддів виходила з наступного.

Пункт 58.1. ст.58 Податкового кодексу України встановлює, що у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Таким чином, складання податкового повідомлення-рішення є функціональним обов'язком податкового органу та забезпечує здійснення покладених на нього завдань щодо контролю за сплатою податків та зборів. Суд не може визнавати вказані дії податкового органу протиправними, а належним способом судового захисту прав та інтересів платника податків, порушених внаслідок прийняття такого податкового повідомлення-рішення, є звернення до суду із позовом про визнання даного рішення протиправним та його скасування.

З огляду на вказані обставини, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятого на їх підставі рішення, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції.

В силу пункту 3 частини 1 статті 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи встановлене порушення судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Летичів Агро" задовольнити частково .

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Летичів Агро" до Летичівська міжрайонна державна податкова інспекція про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, - скасувати .

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000631501/0 від 16 травня 2011.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Летичів Агро" судові витрати у розмірі 640,56 грн., які підлягають обов'язковому стягненню органами Державної казначейської служби України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "02" жовтня 2012 р. .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.