Ухвала суду № 26215874, 10.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2012 р.Справа № 2а-13617/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Донець Л.О.

Суддів: Бондара В.О. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Попової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі м.Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2012р. по справі № 2а-13617/11/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства "Промавтоматика"

до Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі м.Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

13.10.2011 року, Приватне акціонерне товариство «Промавтоматика» (далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Харкова (після реорганізації - Основ"янська міжрайонна державна податкова інспекція м.Харкова Харківської області Державної податкової служби України) (далі -відповідач), в якому просив суд, скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.09.2011 року № 0001032310, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 261 937,50 грн. та податкове повідомлення-рішення від 09.09.2011 року № 0001042310, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 058 337,71 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2011 року позов було задоволено.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення відповідача від 09.09.2011 року № 0001032310, та № 0001042310.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи під час прийняття оскаржуваної постанови судом першої інстанції.

Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, положення Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації та знаходиться на податковому обліку.

Працівниками відповідача була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, та валютного законодавства за період 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, про що був складений акт №1410/23-104/23764504 від 22.08.2011 року.

Порушення виявлені під час перевірки склали у порушенні, зокрема п.п.7.8.2п.7.8ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.30 Закону України «Про акціонерні товариства», в частині несплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток з суми дивідендів, призначених для виплати за 2009 рік, в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 півріччя 2010 року в сумі 209 550,00 грн.; п.п.7.2.1.п.7.2.6.п.7.2.п.п.7.4.5,п.7.4ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.201.1 ст.201 ПК України, а саме: у загальній сумі - 846 670,17 грн., у жовтні 2010 року - 214 986,60 грн., у листопаді 2010 року сумі 180 447,90 грн., у січні 2011 року у сумі 114048,90 грн.; у лютому 2011 року у сумі 124 831,00 грн., у березні 2011 року у сумі 212 387,30 грн..; та зменшення рядку 26 податкової декларації з податку на додану вартість на суму 568 573,43 грн.., в тому числі за квітень 2010 року у сумі 148 358,40 грн.; за серпень 2010 року у сумі 92 635,16 грн..; за вересень 2010 року у сумі 51 271,87 грн.; за жовтень 2010 року 77 138,00 грн.; за листопад 2010 року у сумі 39 015,00 грн., за січень 2011 року у сумі 53 456,00 грн., за лютий 2011 року у сумі 106 699,00 грн.

За результатами перевірки було ухвалені податкові повідомлення-рішення відповідача від 09.09.2011 року № 0001032310, та № 0001042310.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із приписів Законів України «Про акціонерні товариства», "Про податок на додану вартість".

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно до ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).

У відповідності до ст.15 Закону України «Про господарські товариства» прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці.

З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрямки його використання.

Стаття 37 наведеного Закону каже, що статус акціонерного товариства повинен містити, зокрема, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

Частина 1 статті 41 вказаного вище Закону каже, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та виду акцій, власниками яких вони є.

Правилами статті 41 зазначеного Закону передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку закриття збитків.

Стаття 30 Закону України «Про акціонерні товариства» каже, що дивіденд визначено як частину чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або часу.

За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів, які товариство виплачує виключно грошовими коштами.

Виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. Виплаті дивідендів має передувати рішення про їх виплату, прийняте уповноваженим органом товариства.

Пунктом 1.9 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дивідендів є платіж, який здійснюється юридичною особою -емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Підпунктом 7.8.1п.7.8ст.7 наведеного вище Закону у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капталі підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Підпунктом 7.8.2п.7.8ст.7 вказаного вище Закону передбачено, що крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав. Який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку.

Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом10.1 статті 10 цього Закону. При цьому, якщо будь-який платіж будь-якого особою називається дивідендом, то такий платіж оподатковується при такій виплаті згідно з нормами, визначеними у першому, другому та третьому абзацах цього підпункту, незалежно від того, чи є особа платником податку на прибуток чи ні.

Аналізуючи наведені вище норми, колегія суддів дійшла до висновку про те, що нарахування та сплата авансового внеску з податку на прибуток (оподаткування дивідендів) залежить від виплати дивідендів рішення про виплату яких приймає вищий орган акціонерного товариства - загальні збори акціонерів.

Матеріали справи не свідчать про прийняття зборами акціонерів позивача рішення про виплату дивідендів в 2010 році.

За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість твердження податкового органу про обов'язок позивача внести до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток позивача у розмірі 209550,00 грн.

Посилання апеляційної скарги на вимоги Закону України "Про Державний бюджет на 2010 рік" та Закону України "Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році", якими були внесені зміни до Закону України "Про акціонерні товариства" та встановлення ними обов'язкової сплати дивідендів, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Зазначеними вище актами були внесені зміни до частини статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства", яка регламентує розмір виплати дивідендів.

Разом з тим, повноваження щодо вирішення питання про виплату дивідендів приймають загальні збори акціонерів товариства.

Стосовно податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, то колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п.п.7.2.1п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремим рядками, зокрема, податковий номер платник податку (продавця та покупця).

На підставі п.201.1 ст.201 ПК України, передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити, зокрема, податковий номер платника податку на додану вартість - продавця товарів/послуг.

Податковим органом ставиться під сумнів правильність віднесення позивачем до податкового кредиту сплаченої суми податку на додану вартість ТОВ "Базальт Плюс", ПП "Гамма-Терра", у зв'язку з відсутністю у податкових накладних зазначених підприємств номеру свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість позиції податкового органу та наявність у долучених до матеріалів справи документах визначеного вище реквізиту.

За таких підстав, колегія суддів, вважає, що судом першої інстанції було правильно зроблений висновок про обґрунтоване формування податкових зобов'язань за результатами господарських операцій з ТОВ "Базальт Плюс", ПП "Гамма-Терра", а саме: у загальній сумі - 846 670,17 грн., у жовтні 2010 року - 214 986,60 грн., у листопаді 2010 року сумі 180 447,90 грн., у січні 2011 року у сумі 114 048,90 грн.; у лютому 2011 року у сумі 124 831,00 грн., у березні 2011 року у сумі 212 387,30 грн.; та зменшення рядку 26 податкової декларації з податку на додану вартість на суму 568 573,43 грн., в тому числі за квітень 2010 року у сумі 148 358,40 грн.; за серпень 2010 року у сумі 92 635,16 грн.; за вересень 2010 року у сумі 51 271,87 грн.; за жовтень 2010 року 77 138,00 грн.; за листопад 2010 року у сумі 39 015,00 грн., за січень 2011 року у сумі 53 456,00 грн., за лютий 2011 року у сумі 106 699,00 грн.

Посилання апеляційної скарги на наявність акту нікчемності від 11.05.2011 року №594/23-405 за період грудень 2010 року за результатами перевірки ТОВ "Базальт Плюс" як на підставу неправильності віднесення сум податку на додану вартість до податкового зобов'язання, колегія суддів вважає хибними, з наступних підстав.

У відповідності до роз'яснень інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов»язаннях платника податку у зв»язку з його господарською діяльністю мали місце.

Надані до суду апеляційної інстанції копії документів бухгалтерського обліку доказують наявність фактичного здійснення вказаних господарських операцій.

Критерії протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень передбачені частиною 3 статті 2 КАС України.

Колегія суддів, вважає, що оскаржувані рішення відповідача не відповідають даним критеріям оскільки прийняті та вчинені не на підставі, не в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; без використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч.1ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Отже колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції скасуванню не підлягає, а апеляційна скарга -задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі м.Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2012р. по справі № 2а-13617/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Донець Л.О.Судді Бондар В.О. Кононенко З.О.

Повний текст ухвали виготовлений 14.09.2012 р.